Щоразу, як виникає дискусія про повоєнне відновлення України, її учасники говорять про «зелену відбудову». Ідеться про низку комплексних рішень – від енергоефективності та розвитку альтернативної енергетики до нових норм будівництва за зразком європейських країн. Одним із рішень для втілення такої зеленої ідеї може стати залучення до процесів відновлення міських садівників.
ZAXID.NET розповідає, яку функцію виконують садівники, як вони впливають на життя в містах, чим відрізняються від працівників сфери озеленення, для чого масштабувати цей досвід і до чого тут відбудова.
Хто такі міські садівники?
У більшості міст озелененням та доглядом за рослинами займаються працівники комунальних установ. Вони спираються на затверджені нормативи і є виконавцями. А функція садівника – спланувати роботу і зробити це так, щоб було добре і мешканцям, і флорі.
Садівники планують та контролюють посадки і догляд дерев у парках і на вулицях, самостійно виконують складні обрізки дерев, моніторять стан газонів тощо. Також вони ініціюють зміни до правил, якими послуговуються виконавці.
Заступниця керівника Чернівецького тресту зеленого господарства, колишня головна ландшафтна дизайнерка Маріуполя Наталія Гончарова говорить, що міські садівники – це люди, які безпосередньо впливають на клімат в місті. Їхня робота дотична до комфорту та здоров’я мешканців: через планування озеленення, роботи з догляду і посадки вони впливають на чистоту і температуру повітря, яким ми дихаємо, захищають місто від спеки і затоплень, сприяють розвитку міського біорізноманіття.
«Працівники комунальних підприємств зосереджені на комфорті і безпеці мешканців. Садівники – на збереженні зеленої інфраструктури міста. Ці два інститути мали би працювати в синергії», – говорить Наталія Гончарова.
Саме садівники можуть допомогти у повоєнній відбудові українських міст – вплинути на те, щоб довкілля було здоровим, природним, функціональним, вважає вона. Люди не можуть жити в бетонних пустелях.
Садівники і відбудова
Де, на практиці, будуть потрібні садівники після нашої перемоги над Росією? Подивимось на прикладі відбудови Маріуполя після деокупації міста.
Нещодавно у Львові запрацював один з офісів Mariupol Reborn, де напрацьовують концепцію відбудови міста після його деокупації. Наразі для ознайомлення представлено чотири концепції просторового розвитку міста, які хоч і відрізняються, та враховують зелені насадження і море, що є кліматоутворюючим для міста і регіону.
Так, у проекті Розkvit, що присвяченій майже повністю зруйнованій частині Маріуполя на лівому березі, ідеться про зелене будівництво, зелені коридори та створення парків замість заасфальтованих територій. А ще – про перехід на «чисту» економіку з використанням можливостей порту.
«Ми маємо витратити ці 10 років на те, щоб звільнити природу. Якщо ми можемо віддати щось природі, ми так і робимо», – говорять автори концепції.
Команда Віктора Зотова у своїй концепції просторового розвитку Маріуполя говорить про безперервну структуру зелених просторів і висадку мільйона дерев. Також у цій концепції ідеться про зменшення території міста на користь природи і сільськогосподарських земель для розвитку малих фермерських господарств.
Одне з чільних місць у цьому проекті відводиться створенню локальних центрів у районах та якнайбільшій кількості громадських просторів, зокрема, колективних садів і городів.
З одного боку, в концепції від команди Віктора Зотова ідеться про максимально природний благоустрій і невтручання у справи природи. З іншого – автори пропонують на узбережжя Маріуполя перенести кримську флору.
«Збільшити на порядки кількість дерев, розширити палітру рослин (зараз в місті лише акації та пірамідальні тополі, а тут може рости майже все, що й в Криму). Забезпечити полив та догляд за ними», – ідеться в проекті.
Згідно з іще однією концепцією, територія «Азовсталі» має стати меморіальним парком-заповідником. Територію, обмежену каналом, хочуть залишити недоторканою, щоби «природа могла вилікувати її».
Саме тут фахова думка садівників та інших спеціалістів з довкілля знадобляться у першу чергу, як і їхня подальша робота. І це лише одне українське місто, постраждале від агресії Росії.
Історія і сучасність міського садівництва
У Львові садівників вже зараз долучають до реконструкцій і поточних ремонтів вулиць. Вони дають рекомендації з озеленення і подальшого догляду, говорить заступниця керівниці управління екології ЛМР Оксана Луцко.
Та Львів – чи не єдине наразі місто в Україні, де відновлюється інститут міського садівництва. Місту вдалося розпочати цю реформу ще до початку повномасштабного вторгнення Росії. Ідея прийшла з минулого – із постаті міського садівничого понад сторічної давнини Арнольда Рьорінга. Він опікувався міськими садами і парками, планував зелені насадження в центрі Львова.
Та, за словами співзасновниці простору «Розсадник» і членкині ГО «Плато» Анжеліки Зозулі, історія міського садівництва у Львові має значно глибше коріння.
«Якщо говорити про територію "Розсадника" і Софіївку загалом, то садівництво на цій території було ще в 1770-х роках – це офіційні згадки, що нам вдалося знайти. Упродовж ХІХ століття на більшій частині цих земель також вирощували різноманітні культури, це був свого роду осередок садівництва», – розповідає Анжеліка Зозуля.
1930-ті роки, зі слів свідків, були часом найвищого розквіту території сучасного «Розсадника», говорить Анжеліка Зозуля. Серед іншого, тут вирощувалися квіти. З приходом радянської влади до Львова теплиці у парку збереглися, але їхня функція стала більш утилітарною – вони просто забезпечували потреби міських клумб.
«Радянський період розмив історію і культуру садівництва у Львові. І зараз ми в цій культурі сильно відстаємо. Ми в "Розсаднику" хочемо повернути містянам цю ідентичність. Коли з’явиться сентимент до рослин, людина буде більш свідомо підходити до ресурсів довкілля і менше шкодитиме йому», – говорить Анжеліка Зозуля.
Такий же вплив на культуру садівництва радянська влада здійснила на всій території України.
На початку «садівничої реформи» ішлося про те, що у Львові буде 12 садівників – по одному у кожному районі, а також окремі опікуни для деяких міських парків та скверів. Сьогодні у Львові є лише п’ятеро садівників.
«Війна внесла свої корективи – хтось виїхав, хтось пішов на військову службу, у когось змінились пріоритети. Шукаємо ще садівника Залізничного району, запрошуємо до команди», – говорить Оксана Луцко.
Інструкції від сучасності
У роботі садівників є ще одна важлива функція – комунікація з мешканцями. Містяни мають знати, що відбувається із зеленими насадженнями й чому, також вони можуть консультуватися із садівниками щодо своїх ініціатив з озеленення.
Аби ця система працювала, необхідно розібратися із нормативами, що стосуються міського озеленення. Наталія Гончарова, яка працювала у Маріуполі, Львові і Чернівцях, говорить, що не обов’язково переписувати усе законодавство, усі документи та всі правила – над ними свого часу працювали фахівці. Та зі свого досвіду роботи на сході і заході України вона радить враховувати в інструкціях регіональні особливості.
«Було б логічно, якби міста прописували свій регламент, не відходячи від основних правил. Адже відрізняються клімат, склад грунту, є різні особливості. У Маріуполі наприклад, степова зона, і там природою не передбачені дерева, але спека там переноситься легше, аніж у Львові або Чернівцях, де без дерев неможливо – інакший клімат. Ще в Маріуполі, що є промисловим містом, висаджували багато тополь, адже вони добре очищують повітря від газів і пилу. У цій частині України дерева треба добирати інакші», – пояснює Наталія Гончарова.
Водночас, на думку фахівчині, в Україні варто повністю переглянути нормативи, що стосуються обрізки дерев, адже вони ідуть в розріз із зеленим відновленням та адаптацією до змін клімату. В Україні законодавством передбачено три види обрізки дерев – санітарне, омолоджувальне і формувальне. Усі вони скеровані на утилітарну зручність у місті – щоб дерева не завжали видимості на дорогах, лініям електропередачі, пішоходам тощо. Та всі три шкодять самій зеленій інфраструктурі, калічать дерева і часто призводять до їх загибелі.
«Серед міст, де я працювала, Львів у цьому плані пішов трохи далі. І не в останню чергу завдяки спільноті садівників, які ініціюють правильні заходи. Зараз багато уваги цьому приділяють і в Чернівцях. У тресті ми працюємо над новою програмою озеленення міста», – розповідає Наталія Гончарова.
Де шукати садівників?
В Україні можна отримати хорошу фахову освіту, щоб в подальшому займатися міським садівництвом. Є і професійні училища, і профільні вищі навчальні заклади. Ідеально, на думку Наталії Гончарової, майбутнім садівникам, які братимуть участь у зеленій повоєнній відбудові України, пасуватиме фах лісове господарство, садово-паркове господарство, зелене будівництво. На цих спеціальностях навчать дендрології, фітопатології, захисту рослин тощо. Також екологи за освітою можуть бути садівниками. Та головне, говорить Наталія Гончарова, це мотивація людини.
«Можна не мати фахову освіту, але мати мотивацію навчитися. Головне – любити те, що робиш, розуміти, що для цього потрібно, хотіти цього», – вважає фахівчиня.
У Чернівецькому тресті зеленого господарства зараз відкрито багато вакансій, шукають людей «нової школи», адже важко змінити свідомість людей, які працювали за однією схемою 30-40 років.
«У комунальних службах все тримається на бюджеті, виділеному містом. А садівники – це люди, якими рухають ідеї. Я пишаюсь тим, що працюю саме в зеленому господарстві, класно усвідомлювати, що я дотична до створення сприятливого клімату і комфорту в місті та в країні», – каже Наталія Гончарова.
Анжеліка Зозуля із ГО «Плато» переконана, що садівники потрібні не лише для комунікації з мешканцями, а й можуть стати голосом громади, озвучувати її запити на реформування, що виникатимуть з відновленням культури міського садівництва.
Щоб уникнути помилок
Простір «Розсадник» цьогоріч проводив навчання з комунікації для міських садівників. Їх вчили вчасно ідентифікувати конфлікти і виходити з них у ненасильницький спосіб, адже за кожним конфліктом є певні потреби.
Просвітництво і комунікації – це основне для розвитку суспільства, каже членкиня ГО «Плато». Саме вони допоможуть не робити своїх помилок і не повторювати чужих, коли в країну заходитимуть кошти на відбудову.
«Наприклад, це допоможе нам уникнути досвіду сусідньої Польщі, яка у 2004 році після прийняття її в ЄС позбулась багатьох вікових дерев на користь бетону, а тепер витрачається на зворотний процес. У нас зараз пауза в питаннях довкілля, і цей час можемо використати на осмислення того, як нам далі рухатися. Після перемоги нам на піднесенні хотітиметься робити все швидко, але пам’ятаймо, що швидко – це не завжди якісно, особливо в плані довкілля. І в кожній громаді потрібно буде подбати про цей аспект», – пояснює Анжеліка Зозуля.
«Настане день, коли над Маріуполем замайорить український прапор. В цей момент мають бути готові і узгоджені стратегія негайної відповіді та довгостроковий план, інакше місто ризикує зробити швидкі кроки, які потім заважатимуть розвитку», – вважають розробники однієї з концепцій просторового розвитку Маріуполя після деокупації.