Прикарпатське місто Жидачів є одним із найдавніших у межах Львівської області. Перша літописна згадка про нього датується 1164 роком, однак археологи стверджують, що то вже був час розквіту міста. Там виявили багатий матеріал, починаючи від часів палеоліту. Також нечисленні документальні згадки свідчать про період, коли Жидачів був центром князівства. ZAXID.NET розповідає історію давнього Зудеча.
Кораблище в Зудечі
Якщо говорити про письмові джерела, то найдавнішим збереженим є Іпатіївський список, де під 1164 роком літописець пише про потоп в Удечі (Зудечі) внаслідок паводка.
Втім археолог Орест Корчинський, який досліджував місто, пише, що перша літописна згадка про Зудеч припадає на час його найбільшого розквіту. У цей період там вже існують обидва укріплені гради зі складною системою оборони та відкритими поселеннями. Знайдені матеріали свідчать про активну господарську діяльність та культуру містян. Вони займалися гончарством, теслярством, ковальством, зброярством, ювелірною справою. Крім ремесел, жителі Зудеча і прилеглих до нього поселень займалися також сільським господарством та промислами: полюванням, рибальством, внутрішньою і зовнішньою торгівлею.
Давнє місто розташувалося на мисі над руслом повноводної гірської ріки Стрий, яка за 5 км нижче по течії впадала у такий же повноводний Дністер. Водна магістраль сполучала Зудеч зі столицею Галицько-Волинського князівства – Галичем та іншими містами, а також із Північним Причорномор’ям. Назва урочища Кораблище біля городища Замок у старій заплаві ріки Стрий вказує на місце давньої гавані.
«Цілком можливо, що місцеві ковалі разом з теслярами виконували замовлення річкової гавані, ремонтували і, можливо, будували річкові судна», – пише археолог.
Іван Крип’якевич у праці «Галицько-Волинське князівство» охарактеризував Зудеч як місто, що стояло у північній частині Галицького князівства, через яке пролягав шлях, котрим користувалися торгівці сіллю. У Жидачеві на території замку археологи виявили керамічний матеріал часів древньої Русі і пізнішого часу.
«Рештками літописного Зудеча є комплекс одночасових археологічних пам’яток, який складається з двох городищ в ур. Базиївка та Замок, розташованих на незначній віддалі – 800 м одне від одного, шести одночасових поселень та ґрунтового некрополя у північній околиці сучасного міста», – пише Корчинський.
Городище площею 36 га мало багаторядні оборонні лінії, складну систему укріплень, що збереглися у вигляді кільцевого земляного валу-платформи, основу якого становили дерев’яні кліті. До дитинця вели щонайменше два шляхи: один зі сходу через три оборонні пояси, інший – зі заходу від урочища Болонє по стрімкому схилу гори. Він був вимощений кам’яним бруком. На майдані городища згодом збудували пізньофеодальний замок.
Друге городище Базиївка було на відстані 800 м. Перші укріплення там заклали не пізніше середини ІХ ст., вони проіснували щонайменше до середини ХІV ст. Археологи зібрали матеріал, який засвідчує, що люди заселили урочище Базиївка у найдавніші часи – епоху палеоліту.
Там виявили два заглиблені у материкову основу житла ІХ-Х ст. із рештками печей-кам’янок з глиняним черенем. Долівка жител вимазана тонким шаром глини, були уламки кружального посуду. Зудецький посуд має ознаки галицької гончарної школи, водночас вирізняється місцевими особливостями: верхня частина горщика має одночасно і високу, і низьку шийку, плавно і різко відігнуті назовні вінця та різноманітне профілювання.
Серед рідкісних керамічних виробів – три глиняні полив’яні писанки. Їхня поверхня покрита темно-зеленою або коричневою поливою, поверх якої жовтою емаллю нанесено стилізований рослинний орнамент, що нагадує суцільні ряди фігурних дужочок. Цей тип писанок називають ще київським.
49 років Жидачівського князівства
Понад 600 років тому древнє місто Жидачів стало центром князівства. Воно існувало не багато – всього 49 років, і ці сторінки історії пов’язані з тогочасною правлячою династією Гедиміновичів.
«Минає майже 630 років відтоді, як було утворене Жидачівське князівство. А почалося все з того, що король Владислав ІІ Ягайло (син литовського князя Ольгерда) у 1393 році видав декрет про утворення окремого Жидачівського князівства. Була створена не якась номінальна слабка одиниця, яка лише на словах чи на папері називалася князівством, а таки справді – окреме державне утворення, яке постало на руїнах колись могутньої, на підкарпатських землях, величної спадщини династії Романовичів», – пише доктор історичних наук Микола Бандрівський.
Цих 49 років припали на межу століть – 1393-1442 роки. «До 1390 року угорські залоги утримували на цих землях замки (у Жидачеві, Тустані та, можливо, Стрию). Жидачів 1393 року отримав від короля Владислава Ягайла магдебурзький привілей. Крім самоврядування, місто дістало лани землі, право на торг, заняття ремеслами та торгівлею», – стверджує історикиня УКУ, кандидатка історичних наук Іванна Папа.
Як зазначає науковиця, князівство мало всі атрибути середньовічної феодальної держави: окреме військо, розгалужену адміністрацію, свій герб та прапор. Сюзерени цього князівства видавали спеціально для нього грамоти староукраїнською мовою. Гербом Жидачівського князівства були три геральдичні леви, розвернуті вліво. Вони часто трапляються на геральдиці середньовічної Європи.
До Жидачівського князівства входили 9 міст, серед них – Ходорів, Стрий (до 1403 року), Долина, Журавно, Руда та інші, а також 170 сіл і селищ. Військовий підрозділ Жидачівського князівства брав участь у Грюнвальдській битві 1410 року із військами Тевтонського ордену. У Львівському історичному музеї збереглася окрема хоругва Жидачівського князівства, яку брали на війну з Тевтонським орденом (1409-1411) та у найбільшій битві цієї війни – Грюнвальдській.
У 1403 році польський король Владислав Ягайло віддав Жидачівське князівство своєму братові Свидригайлові Ольгердовичу, який повернувся з еміграції з Угорщини. Збереглася жидачівська грамота Свидригайла 1415 року про те, що він оздобив місцевий храм Діви Марії. Тут його згадують як урядника міста Жидачева.
Згодом князівство перейшло до князя Федора Любартовича, який володів ним до 1431 року. Жидачівські грамоти про правління Федора Любартовича у Жидачівському князівстві були написані кирилицею, однак збереглися вони у латинських і польських перекладах. Далі там правив князь Андрушко (1431–1435). Історики достеменно не знають, чи був Андрушко сином Федора Любартовича, чи походив з Острозьких, Рогатинських чи Коріатовичів.
До цінних раритетів того часу належить також давня ікона Жидачівської Оранти, яку за різними джерелами датують XV-XVI ст. Вона зберігається у церкві Воскресіння Христового.
Після смерті Андрушка Жидачівське князівство передали мазовецькому князю Земовиту, а 1442 року його включили до складу Руського воєводства як Жидачівський повіт.
Привілеї і особливий статус міста
Існування Жидачівського князівства – це короткотривалий, але яскравий епізод державності, пам’ять про який зберігалася до 1772 року у вигляді різних привілеїв і особливого статусу цих земель та їхніх мешканців, зазначає історикиня Іванна Папа.
У 1448 році жидачівський староста, краківський каштелян Ян з Чижова, розпочав будівництво замку. Роди Ходоровські, Дідушицькі, Балицькі, Чернієвські мали низку привілеїв. «Про привілейований статус мешканців колишньої княжої столиці свідчить те, що міщани не повинні були ремонтувати замок чи нести варту, а лише мали обороняти його в разі нападу ординців», – пише Іванна Папа.
В 1676 році король Речі Посполитої Ян III Собеський у Жидачеві готувався до війни з турками і облаштував біля міста військовий табір. Після переможної битви і підписання мирної угоди в костелі Жидачева відслужили урочистий молебень.
Подальший розвиток міста залежав від влади, яка там панувала. Зараз історію Жидачева розповідають в краєзнавчому музеї.