Очільник президентської канцелярії Андрій Богдан ледь не з першого дня роботи на цій посаді став об’єктом гострої критики, на яку він не надто зважав. Попри застереження Заходу, вітчизняного політикуму й експертного середовища, Володимир Зеленський таки довірив «адвокатові Коломойського» керівництво спочатку Адміністрацією, а потім Офісом президента. Власне, сам ребрендинг АП на ОП відбувся, аби вивести Андрія Йосиповича з-під дії закону про люстрацію, під яку той неминуче підпадав як чиновник часів Віктора Януковича.
Але чого не зробиш заради людини, котра, як кажуть ЗМІ, переконала Зеленського, що йому треба йти в президенти, особливо після того, як його кінематографічний герой «слуга народу» Василь Голобородько дав людям надію на краще майбутнє. Окрім того, таке контраверсійне призначення було необхідне й самому Володимирові Олександровичу. Президент-неофіт гостро потребував досвідченого провідника у світі великої політики, який має зв’язки у цій галузі та вміє вирішувати питання.
Мотор турборежиму
І Богдан доводив Зеленському свою ефективність, беручи щонайактивнішу участь в організації перевиборів до Верховної Ради і формуванні нової архітектури влади, кадровий потенціал якої був і досі є її слабкою ланкою. Глава ОП ледь не всюди супроводжував президента – і під час робочих поїздок регіонами, і на відпочинку. Його нашіптування Зеленському, котрі впали в око громадськості в ході передвиборчих дебатів на стадіоні, згодом стали мемом, над яким іронізував і сам керманич канцелярії гаранта.
Богдан змусив парламентську монобільшість працювати у турборежимі, ухвалюючи закони пачками, без правок і дискусій. Він утягнувся в боротьбу з київським мером Віталієм Кличком, диктуючи йому умови збереження на посаді очільника Київської міської державної адміністрації, без якої столичний голова перетворився б на номінальну фігуру. Уже була підібрана й кандидатура наступника Кличка. Ним мав би стати колишній генеральний продюсер медіахолдингу «1+1» Олександр Ткаченко, який тотально «взяв» усі мажоритарні округи в Києві та неймовірно перейнявся проблемами міста.
До кампанії з дискредитації обраного мера долучився телеканал Коломойського. Бракувало хіба урядового погодження звільнення Кличка. Кабінет Володимира Гройсмана, робота якого добігала кінця, відмовився «освячувати» це рішення. Зате новий уряд Олексія Гончарука не забарився погодити кадрове питання. «Узяття» Києва було вже за крок. Але Зеленський не дав ходу справі – і Кличко не був позбавлений значної частини своїх повноважень.
Цей раунд апаратної гри Богдан програв. Ба більше, якщо раніше глава ОП не скупився на коментарі й інтерв’ю, нерідко контраверсійні й зухвалі за тональністю та змістом, то віднедавна він зменшив свою медійну активність, зосередившись на рутинній роботі та не забуваючи про розваги і відпочинок. Богдан став рідше з’являтися на офіційних заходах.
Про його токсичність для іміджу президента говорили багато і давно, фактично з миті призначення. Нині ж дедалі частіше пишуть про наростання внутрішніх суперечностей у Зе!команді та подейкують про відставку Богдана. Влітку 2019 року з подачі ОП відбувся інформаційний вкид про те, що Андрій Йосипович написав заяву про звільнення за власним бажанням («з моменту бажання»). Сенсаційну новину як інсайд та ексклюзив розтиражували поважні ЗМІ, її встигли прокоментувати чи не всі журналісти й аналітики, а потім виявилося, що це фейк. Богдан лишився на посаді, банально використавши медіа та продемонструвавши новий «стандарт» комунікацій.
Але якщо тоді це було грою і тролінгом, то нині відставка глави ОП не видається такою вже примарною і набирає щораз реалістичніших обрисів. Богдан не має колишньої монополії на доступ до тіла президента, в оточенні якого з’являються нові фаворити, котрі невдовзі можуть замінити сірого кардинала Банкової.
Насамперед ідеться про помічника президента Андрія Єрмака, правника і кінопродюсера з дипломом міжнародника. Ще донедавна він не був публічною персоною в Зе!команді, виконуючи делікатні доручення глави держави. Однак після першого обміну полоненими між Україною та Росією у вересні 2019-го він дещо вийшов з тіні, а його вплив почав зростати.
Некласичний дипломат
Єрмак став відповідальним за відносини зі США та РФ, фактично перебравши на себе частину повноважень МЗС. Понад те, помічник президента давав указівки керівництву зовнішньополітичного відомства. Зокрема, колишня заступниця міністра Олена Зеркаль, яка успішно вела боротьбу з Москвою в міжнародних судах, була змушена зменшити свою медійну активність, аби не дратувати росіян напередодні обміну. Пізніше Зеркаль заявила, що вона не готова дружити з Москвою, на відміну від Банкової, саме тому й пішла з посади.
А на Банковій тим часом успішно домовлялися з РФ. Єрмак в інтерв’ю підкреслено ввічливо говорив про своїх візаві, відповідальних за політику на українському напрямку, і наголошував на конструктивності російських колег, зокрема тодішнього віцепрем’єра Дмитра Козака, який нині став заступником глави Адміністрації президента Володимира Путіна з тим самим функціоналом. Також у нього відбувалися контакти з радником Путіна Владиславом Сурковим, який донедавна був одним із кураторів окупованих територій на пострадянському просторі, репрезентуючи одну з башт Кремля.
Помічник Зеленського пишався, що новому лідерові вдалося зробити те, що не зміг здійснити його попередник Петро Порошенко – повернути додому Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Романа Сущенка, Володимира Балуха, Павла Гриба, військових моряків. Це звільнення було обнадійливим сигналом, кроком до миру чи принаймні деескалації напруги.
Утім Єрмак демонстрував активність не тільки на російському напрямку. Він вів перемовини і з американцями, налагоджуючи контакти з оточенням президента Дональда Трампа, передовсім – з його особистим адвокатом Рудольфом Джуліані, котрий, між іншим, замовив словечко за свого друга Кличка. Ці вояжі до США і Європи були далекими від канонів класичної дипломатії, яку Єрмак, судячи з його дій та заяв, не дуже шанує. Скажімо, українське посольство у Вашингтоні було фактично усунуте від підготовки візиту помічника президента і секретаря РНБО до США. Як Богданові не потрібні медіапосередники у спілкуванні зі суспільством, так Єрмакові не потрібні дипломати, щоб наводити мости з Білим домом. У цьому контексті показова позиція Андрія Борисовича, озвучена у виданні «theБабель»: «...багато українських дипломатів побудували собі кар’єру на процесі, а не на результаті, і воліють, щоб нічого не відбувалося. Єрмак вважає, що дипломатія повинна бути швидкою і результативною».
Нахрапистий стиль Єрмака може не подобатися кадровим дипломатам і політичним оглядачам, але він доводить, що такий підхід може бути ефективним. І за це його цінує президент, з яким Андрій Борисович комунікує напряму та постійно запевняє в особистій відданості. Це ж саме йому належить знамените визначення «один із найкращих лідерів сучасного світу» на позначення політичного генія Зеленського, харизма якого нібито здатна творити дива.
Мандат, наданий Єрмакові, поширюється не лише на зовнішню політику. Нещодавно він курував ще й газові перемовини з РФ, контракт з якою добігав кінця у грудні 2019 року. Дуже показово, що в протоколі зустрічі першим з боку України стояв підпис помічника президента, а не віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції чи міністра енергетики і захисту довкілля. Промовиста деталь, яка зайвий раз підкреслює вагу і статус Єрмака. Як показово і те, що його візаві на тих переговорах був той самий Козак, який опікується окупованим Донбасом і вже не перший рік намагається політично реінтегрувати Молдову за згодою РФ, США і ЄС.
До речі, щодо Донбасу в помічника президента України є свої міркування. Нещодавно в інтерв’ю проєкту «KRYM – критичне мислення» він заявив, що Київ планує провести місцеві вибори на всій території України, зокрема й в ОРДЛО. Без виконання безпекового блоку (припинення вогню, виведення російських військ і контролю за державним кордоном) це видається малоймовірним. Про що говорити, коли днями виконувачем обов’язків «глави уряду ДНР» став колишній заступник губернатора Іркутської області РФ Володимир Пашков і триває процес російської паспортизації громадян «молодих республік»? Ще більш фантастичною є теза про перетворення Донбасу на новітній економічний хаб – у майбутньому. Швидко забезпечити ці умови нереально, та й ще треба підвести під це законодавчу базу, імплементувати «формулу Штайнмаєра». Але дискурс про реінтеграцію, мир, нові ділянки розведення сил і засобів посилюватиметься та інтенсивно просуватиметься.
Усе це може позитивно позначитися на кар’єрних перспективах Єрмака, який не викликає такого відторгнення, як зухвалий Богдан. Його звільнення також символізуватиме дистанціювання Зеленського від впливу олігархів, котрих 51% українців вважають гальмом реформ. Єрмак може бути прийнятним для Заходу та зрозумілим для Москви. Не кажучи про самого президента України, за спиною якого дедалі частіше височіє постать нового фаворита, готового працювати там, де скаже глава держави.