Царедворець

Призначення Андрія Богдана на посаду керівника своєї Адміністрації стало одним із перших кадрових рішень шостого президента України Володимира Зеленського. Але цей крок навряд чи можна назвати вдалим. Його із самого початку дуже критично сприйняли у вітчизняному експертному середовищі та за кордоном.

Накопичувач негативу

Команді Зеленського ввічливо і прозоро натякали (зокрема спецпредставник Держдепу США Курт Волкер), що призначення Богдана щонайменше небажане для президента, який чи не всю свою кампанію відбивався від закидів у тому, що він є ставлеником або й маріонеткою одіозного олігарха Ігоря Коломойського. Самого ж Богдана в медіа називали не інакше, як «адвокатом Коломойського».

Цей зв'язок кидав тінь і на нового главу держави, який мав би вибудовувати комунікацію зі світом і бажано без негативного шлейфу свого близького оточення. Окрім прив'язки до однієї з найбагатших осіб країни, Богдана жорстко критикували за те, що він – ніяке не «нове обличчя», а реінкарнація старої системи.

Ба більше, глава АП підпадає під люстрацію, адже він працював в уряді Азарова-Януковича, але це положення демонстративно знехтували, прикриваючись юридичною казуїстикою. Кадр виявився настільки цінним, що для того, щоб зберегти його на посаді й вивести з-під дії закону «Про очищення влади», АП перейменували на Офіс президента. Формальні претензії зникли, однак по суті – ні. Богдан продовжував накопичувати негатив і збурювати суспільство.

Українці збирали голоси під петицією про звільнення посадовця. А нещодавно в медіа прокотилася інформаційна хвиля про нібито добровільну відставку Богдана і навіть була оприлюднена фотокопія заяви. Офіс скупо коментував ситуацію, у такий спосіб лише посилюючи конспірологічні теорії та вкотре зондуючи суспільну думку хайповими темами.

Однією з найбільш резонансних заяв Богдана стала теза про можливість референдуму про умови миру з Росією, що викликала шквал критики. Вона була сприйнята заледве як не готовність до капітуляції на умовах Москви, котру через потрібні формулювання можна «освятити» волею народу. Бо хіба адекватна людина скаже, що вона проти миру? І тут відкривається широкий простір для спекуляцій і маніпуляцій. Пізніше Богдан намагався пояснити, що не це мав на увазі, хоча осад залишився.

Наступного разу він заявив, що заради миру на Донбасі варто дати можливість Донецьку й Луганську говорити російською. Так ніби через це і триває війна на сході, що є точною копією меседжів кремлівської пропаганди, які ретранслює український топ-посадовець. Якщо ж пригадати слова Коломойського про те, що на Донбасі громадянський конфлікт, армії РФ там немає, а російські добровольці виконують «інтернаціональний обов'язок», то пазл складається доволі цікавий.

Ще більш одіозним став коментар про те, що змушування всіх говорити українською мовою може призвести до того, що простір України зменшиться до трьох західних областей. Що це, як не повторення жахалок, якими частують аудиторію (про)російські ЗМІ? Особливо цікаво чути такі думки від вихідця зі Львова, «найбільшого україномовного міста у світі». Команда Зеленського завжди відмежовувалася від таких слів, називаючи це особистою думкою Богдана.

Цінні кадри

Однак глава президентського Офісу давав підстави для гострої критики не тільки своїми інтерв'ю, а й викличною поведінкою. То він ставить умови збереження на посаді мерові Дніпра Борису Філатову. То заслуховує звіт представника заводу «Південмаш», по-пацанськи жуючи гумку і не звертаючи уваги на президента, який стояв поруч. То дає вказівки міському голові Києва Віталієві Кличку, розповідає журналістам на брифінгу про інститут «смотрящих» у столиці та водночас кулуарно нав'язує меру своїх «кураторів».

Протистояння із Кличком негативно вплинуло на і без того небездоганне реноме керівника ОП, який по суті зазіхнув на місцеве самоврядування, що абсолютно не входить до президентської вертикалі. Богдан почав занадто багато брати на себе і ставати для Зеленського токсичним кадром, провокуючи невдоволення навіть прихильників гаранта. Не кажучи про американців, які прямо пов'язують Богдана з Коломойським, діяльністю якого цікавиться ФБР. За умови збереження його на посаді очільника президентської канцелярії говорити про зустріч Зеленського і Дональда Трампа передчасно.

Звільнення Богдана стало б позитивним сигналом не тільки для Вашингтона і Брюсселя, а й для самого президента України. Бо можна лише до певного часу перекладати негатив на керівника Офісу, робити з нього своєрідний громовідвід, але все одно рано чи пізно відповідальність за його заяви і дії нестиме Зеленський. І в якийсь момент почнуть кепкувати, що Зеленський працює президентом в адміністрації Богдана, як це вже траплялося із Дмитром Табачником за часів «раннього» Леоніда Кучми. Під час роботи в АП Табачник «дослужився» до звання полковника – і кулею вилетів звідти за таке зухвальство.

Не менш одіозну репутацію мали і Віктор Медведчук, і Віктор Балога. Так, вони, з одного боку, забезпечували комфорт і теплу ванну своїм шефам, а з іншого – досягали цього ефекту часто сумнівними політико-правовими методами. Заклики позбутися Балоги Віктор Ющенко сприймав украй критично і дуже особисто, зопалу кинувши депутатам із групи «Народна самооборона»: «Балога – це я». Ще він називав його «сантехніком», котрий виконує винятково технічні функції, але, як влучно зауважив професор Києво-Могилянської академії Олексій Гарань, це був «сантехнік, який руйнує систему».

В українських реаліях голова Адміністрації, Секретаріату чи Офісу президента – це не просто чиновник, а доволі впливова особа. Під керівництвом амбітного, хвацького та беручкого апаратника президентська канцелярія може перетворитися на окремий потужний центр влади, куди вчащають депутати, міністри, силовики, судді й олігархи. Ще більше вплив такої людини може посилитися за умови політичної недосвідченості лідера держави. Це дуже небезпечна ситуація не лише для самого президента, а й для цілої країни, котрі можуть стати заручниками волі та забаганок отаких, сказати б, царедворців. І позбуватися їх потрібно вчасно.