У квітні 2019 року підприємець, актор і шоумен Володимир Зеленський був обраний шостим президентом України, отримавши трохи менше, ніж 75% голосів. Вступивши на посаду 20 травня 2019 року, він отримав найбільшу кількість голосів, яку коли-небудь отримував кандидат у президенти України на виборах. Сорокаоднорічний Зеленський також був наймолодшим і найбільш молодіжним главою держави в історії України, що стало вирішальним чинником його успіху на виборах.
Восени 2024 року Зеленський виглядає набагато старшим. Його міміка й жести втратили колишню легкість. На відміну від 2022 року, президент майже не жартує. Його усмішка стала жорсткішою. Зеленський не менше за всіх українців страждає від війни.
На плечі колишнього шоумена лягає тягар керівництва країною, яка стикається з екзистенційною загрозою. З 2022 року речники Росії неодноразово давали зрозуміти, що вони відкидають існування українців як незалежної культурної спільноти й державної нації. Для досягнення цієї мети протягом двох з половиною років мобілізуються величезні ресурси територіально найбільшої держави у світі. На цьому тлі Зеленському доводиться щотижня ухвалювати морально складні і часто непопулярні рішення. Його головне завдання сьогодні – переконати союзників не кидати Україну й забезпечити її достатньою кількістю зброї і грошей.
Колишні співробітники описують Зеленського як людину, яка швидко вчиться, має допитливий розум і може швидко ухвалювати рішення. Незважаючи на всі зміни, він випромінює непохитну рішучість, як і в перший день війни. Але сьогодні український президент більш непримиренний і серйозний, ніж на початку свого терміну. У 2019 році у своїй інавгураційній промові в парламенті він заявив: «У наступні п'ять років я зроблю все, дорогі українці, щоб ви не плакали». Сьогодні йдеться про виживання.
Чи легітимна влада Зеленського?
Встановлений 5-річний термін перебування Зеленського на посаді президента сплив у травні 2024 року. Однак українське законодавство, як і законодавство інших країн, не передбачає проведення загальнонаціональних виборів у воєнний час. Загальнонаціональне опитування, проведене в лютому 2024 року, коли мала розпочатися виборча кампанія, показало, що 67% респондентів відкидають проведення президентських виборів у воєнний час – 49% відповіли «однозначно ні», а 18% – «скоріше ні».
Опитування показують, що українці цінують свого президента за його опір російській агресії й міжнародні зусилля на підтримку України. Однак популярність Зеленського, яка різко зросла навесні 2022 року, за останні два роки знову впала. В опитуванні, проведеному наприкінці травня 2024 року, 56% позитивно оцінили досягнення Зеленського, тоді як 37% повністю або частково не схвалили його роботу. Близько половини українців також критикують той факт, що президент не виконав усіх своїх передвиборчих обіцянок. Багато хто бачить причиною цього корумпованість або некомпетентність людей у його команді. Інші пов'язують невдачі з повномасштабним російським вторгненням з 2022 року (31%), браком досвіду в Зеленського (27%) та впливом олігархів (26%).
Майстер комунікації
Як колишній артист, Зеленський виявився чудовим комунікатором для своєї країни і її справи, особливо в перший рік повномасштабного вторгнення. Після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 року він ще активніше, ніж раніше, використовував соціальні мережі для безпосереднього спілкування зі своїм народом і за кордоном. Про втечу з України навіть не йшлося. Навпаки: президент і його команда демонстративно знімали себе на відео перед будівлею уряду в Києві. В Україні майже щоденна відеокомунікація глави держави створює відчуття спільності боротьби та мети між політичною елітою і громадськістю. Виступи Зеленського на міжнародній арені та перед парламентами багатьох країн стали легендарними. Цікаво, що в цьому контексті виступ Зеленського в ізраїльському Кнесеті в березні 2022 року вважається одним із найслабших його виступів з точки зору зовнішньої політики й риторики. І це попри те, що Зеленський має єврейське походження як з боку матері, так і з боку батька і втратив значну частину своєї родини під час Голокосту.
Хоча Зеленський і сьогодні успішно спілкується з іноземною аудиторією, його комунікаційні практики у власній країні з 2023 року зазнають дедалі більшої критики. Українські журналісти звинувачують його в тому, що він занадто багато спілкується з іноземними, а не з українськими ЗМІ й уникає складних тем, таких як військова мобілізація чи енергетична безпека. Провідна українська газета «Українська правда» наразилася на ворожу реакцію від президента на його останній пресконференції 27 серпня через запитання про його оточення.
Його також звинуватили у вітринному оформленні України у зв'язку з останньою комплексною зміною влади на початку вересня 2024 року. Зеленський говорив про оновлення і наголосив: «Дуже важливо, щоб державні інституції зараз працювали максимально активно – навіть активніше, ніж раніше. На всіх рівнях». Однак нові міністри не є новими обличчями. Більшість з них раніше обіймали керівні посади в уряді, адміністрації президента або обласних адміністраціях. Деякі міністри, звільнені з уряду, перейшли до президентського офісу, здобувши політичний вплив, а не втративши його. Така невідповідність між риторикою і практикою підживлює недовіру.
Навколо Зеленського
У нещодавній книзі про колишнього головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного («Залізний генерал») його радниця зі стратегічних комунікацій Людмила Долгановська описує військову кар'єру Залужного. За словами авторки, Залужний мало спілкувався з українськими ЗМІ під час свого командування, щоб уникнути конфлікту з президентом, який призначив відносно молодого генерал-майора головнокомандувачем у 2021 році. Офіс президента постійно моніторить рейтинги і хоче бути впевненим у відсутності політичної конкуренції для чинного глави держави. Однак популярність Залужного різко зросла з початком великого російського вторгнення у 2022 році, незважаючи на його низький медійний профіль. Багато хто підозрює, що саме це стало причиною звільнення Залужного з військової служби в лютому 2024 року і відрядження його до Лондона послом України.
Згідно з деякими журналістськими теоріями, колишній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба також розвинув популярний імідж під час своєї каденції 2020-2024 рр. Він також здобув занадто багато публічності, через що був замінений. Однак він має особливу повагу за кордоном, а не вдома, і – на відміну від Залужного – не є надміру популярною фігурою в Україні. Він радше публічний інтелектуал, ніж потенційний народний трибун. Після чотирьох з половиною років Кулеба є другим за тривалістю перебування на посаді міністра закордонних справ. У цьому сенсі він поступається лише колишньому міністру закордонних справ Павлу Клімкіну з його трохи більше ніж п'ятирічним терміном (із 2014-го по 2019-й).
Нове керівництво країни
Прихід до влади Зеленського у 2019 році був особливо комплексним, оскільки він став першим українським президентом, чия партія також здобула абсолютну більшість в однопалатному парламенті України – Верховній Раді. Спочатку це дозволило Зеленському ігнорувати опозицію. Однак фракція президентської партії «Слуга народу» розпалася, а нові вибори були неможливі з 2022 року через воєнний стан. Тому, як і його попередники, Зеленський зараз змушений шукати більшість для ухвалення законів через ситуативні фракційні об'єднання.
Найбільш суперечливою фігурою в оточенні Зеленського сьогодні є Андрій Єрмак, керівник Офісу президента з лютого 2020 року. Протягом багатьох років українське керівництво стикається зі зростаючою критикою того, що Єрмак концентрує владу у своїх руках – принаймні на думку багатьох журналістів і коментаторів. Єрмак стверджує, що робить лише те, що йому наказує президент, і Зеленський це підтвердив. Однак в Україні дедалі більше поширюється думка, що урядовець став її таємним правителем.
Масштабні перестановки в уряді у вересні 2024 року також трактують як посилення контролю Єрмака над владою. Журналіст-розслідувач Юрій Ніколов написав про нещодавні перестановки в уряді: «Сьогодні ніхто не говорить про те, чия людина [тобто який олігарх] головний, хто кого призначає або хто контролює потоки [грошей]. Дебати зараз точаться лише навколо ступеня лояльності до Єрмака». Утім, дехто може вважати зменшення впливу конкуруючих бізнес-магнатів внаслідок концентрації влади позитивним явищем.
У деяких випадках здається, що професійний досвід не відіграє ролі при призначенні на посади. Наприклад, дипломат і колишній співробітник Адміністрації Президента Микола Точицький став міністром культури і стратегічних комунікацій, хоча він майже не має досвіду роботи в культурному секторі. Віталій Коваль, який перейшов з Фонду держмайна до Мінагрополітики, отримав хоч якийсь досвід роботи в аграрному секторі, оскільки п'ять років очолював компанію з торгівлі зерном.
Звільнення голови державної енергетичної компанії «Укренерго» Володимира Кудрицького є, мабуть, найбільш суперечливим кадровим рішенням останніх тижнів. Кудрицького вважають компетентним фахівцем, який побудував прозору державну компанію й ефективно працював із західними партнерами. Питання в тому, чи зможе його наступник заповнити цю прогалину.
З іншого боку, деякі з нових міністрів, призначених у вересні, отримали високу оцінку в українській пресі за свої організаторські здібності. Серед них Герман Сметанін, колишній керівник державного концерну «Укроборонпром», призначений міністром з питань розвитку стратегічних галузей промисловості, або Олексій Кулеба (не пов'язаний з Дмитром Кулебою), колишній заступник голови президентського департаменту регіональної політики з хорошою репутацією, призначений міністром розвитку міст, територій та інфраструктури.
Ірина Верещук перейшла з посади віцепрем'єр-міністра та міністра з питань реінтеграції окупованих територій до Офісу президента як особа, відповідальна за соціальні питання. Вона є однією з небагатьох українських урядовців, які мають відповідний досвід у місцевій політиці. У 2010-2015 роках Верещук була мером свого рідного міста Рава-Руська на українсько-польському кордоні.
Ольга Стефанішина, віцепрем'єр-міністерка з питань європейської інтеграції, також добре відома на Заході, зараз є міністеркою юстиції. Це збільшило не тільки обсяг її повноважень, але й її здатність просувати вступ України до ЄУ через своє міністерство. Обнадіює те, що два видатні українські політики, Верещук і Стефанішина, пережили політичні перестановки в уряді і змогли зміцнити свої позиції.
Збалансоване управління
Війна загартувала українського президента, що легко помітно з його обличчя та мови тіла. Досвід Зеленського як телезірки зіграв корисну роль в інспіруванні міжнародної підтримки й українського опору. Але тепер, коли оборонна боротьба перетворилася на війну на виснаження, потрібен інший тип лідерства. Найважливіше – це врівноважена мобілізація ресурсів й управління ними. Для цього Зеленському потрібен інший апарат, ніж три роки тому. Чи зможе нещодавня зміна керівництва відповісти на цей виклик – ключове питання для України.
Сам Зеленський також повинен стати іншим лідером, ніж він був на початку війни. Більшість громадськості все ще підтримує його через його беззаперечну непохитність і публічну присутність. Однак зростають сумніви щодо того, чи є Зеленський правильним вибором на посаді глави держави для тривалого протистояння з Росією. Цей скептицизм виражається, серед іншого, у високій популярності генерала Залужного. Поки що здатність Зеленського вчитися й адаптуватися була корисною. Можливо, вона також дозволить йому реалізувати себе в новій ролі ватажка.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: «Zrobię wszystko, abyście przestali płakać»