74 млн грн передбачено цьогоріч на мультики про Котигорошка і бабая

Цьогоріч в Україні планують реалізувати як мінімум три великі мультиплікаційні проекти. Цифри, закладені в бюджеті на створення й розповсюдження національних фільмів, виглядають так – 24 млн грн плюс 50 млн грн зі стабілізаційного фонду. Значна частина цих коштів піде на анімаційне кіно.

Так, на роботу над мультфільмом Наталії Марченкової "Хто боїться дядечка бабая" планують витратити близько 5 млн грн, розповіла "Німецькій хвилі" голова Державної служби кінематографії України Ганна Чміль.

Для порівняння, 2009 року на потреби вітчизняної анімації виділили лише трохи більше 3 млн грн, які майже повністю пішли на погашення старих боргів. Та навіть ці "захмарні" для української анімації суми поки що лишаються номінальними, зазначила Чміль. Адже проект держбюджету досі не затверджений, і поточні видатки плануються згідно з витратами минулого року. Та й ті у січні студії так і не отримали.

На студії "Укранімафільм" мають намір продовжити давно розпочаті зйомки мультсеріалу про Котигорошка. Також дано старт проекту відомого мультиплікатора Степана Коваля "Моя країна – Україна". Відомий своїми роботами "Ішов трамвай №9" та "Злидні" лауреат Берлінського міжнародного кінофестивалю взявся цього разу за мультиплікаційне втілення казок і легенд із різних регіонів України.

На продовження цього проекту аніматори сподіваються отримати від держави близько 2 млн грн. А поки що робота кипить виключно на ентузіазмі мультиплікаторів та за рахунок їхніх власних коштів. "Ми віримо в цей проект настільки, що немає ніякого сумніву, що рано чи пізно ми його завершимо, - переконаний Коваль. – Ми віримо також у те, що він матиме продовження. Адже під час роботи ми виявили, що запланованих 26 серій недостатньо, аби розповісти про казки, історії та легенди, які існують в Україні".

Заплановані кошти – це добре, але навіть з ними української анімації, як і всього українського кінематографу, не реанімувати, переконані як мультиплікатори, так і чиновники. Адже головна біда українського кіновиробництва – це відсутність повноцінного кінопроцесу, каже Чміль. На її думку, нині дуже важливо ухвалити закони щодо державного протекціонізму кінематографу та запровадження обов‘язкових зборів на підтримку цієї галузі.

Поки цього не станеться, можна буде говорити лише про поодинокі роботи в українському кіно, зазначила Чміль. А єдиними "українськими" фільмами залишатимуться серіали, що виробляються телеканалами на основі російських теленовел.