«Я не брала за основу ролі образ Мавки Лесі Українки»

1 березня у прокаті стартує фільм режисерки Каті Царик «Мавка. Справжній міф». Сюжет поєднує сучасний фентезі з елементами української міфології. Четверо студентів-біологів разом із викладачем вирушають у лісову експедицію, сподіваючись дослідити місцеву екосистему. Мавка, лісова німфа, повинна заманити студента-біолога Лук’яна у Темне озеро, але замість цього закохується у нього.

Роль Мавки виконала акторка Аріна Бочарова, студентка ЛНУ імені Івана Франка (курс Володимира Кучинського) та актриса театру імені Леся Курбаса. Львівські глядачі мали змогу бачити її роботи у виставах «Сіддхартха», «Благодарний Еродій», «Апокрифи», «Ціна світла». Роль Мавки – її дебют у кіно. ZAXID.NET розпитав акторку про роботу на роллю.

«Мавка. Справжній міф»

Чого більше у вашій героїні у вашому трактуванні: казки чи реальності? Як ви це поєднували?

Я не знаю, що в мене може бути з казки. Я не брала за основу ролі образ Мавки Лесі Українки. І взагалі, якщо в фільмі є ця казка, я думаю, що це відбулось завдяки атмосфері. Я старалась грати максимально реалістично, виправдовуючи все, що відбувається. Звісно, це не та ситуація, яка могла трапитись у реальному житті, але казку я не грала.

Ви працюєте у дуже відомому театрі імені Леся Курбаса. Чи допомагав такий досвід роботи там на знімальному майданчику?

Щось допомагало, щось навпаки, я намагалася відкинути. Театр дійсно особливий своїми різними специфіками роботи, але від цих специфік я в знімальний майданчик нічого не несла, окрім набутого вже певного спокою, набутого досвіду. Я старалась існувати і користуватися методами, які мені більше підійшли в кіно.

Чи радились зі своїм майстром Андрієм Водічевим щодо ролі?

Ні, не радилась. Я йому просто повідомила, що я буду зніматися в такому фільмі. Він мені побажав успіху. Я думаю, що він був за мене радий. І зараз я повернулася назад до Львова на навчання, він мене привітав з прем'єрою, і бачу, що він дуже радіє за мене. Мені це дуже приємно.

Що ви можете принести на сцену зі знімального майданчика?

По-перше, етику, як спілкуватися правильно з акторами, з партнерами, з режисерами і так далі. Мені здається, це і там, і там працює однаково, плюс-мінус. Ну, якусь дисципліну, важливість налаштування. От, наприклад, тіло виразніше на сцені. Але тренінги, скеровані на те, щоб підготувати тіло, мені допомагали і на знімальному майданчику, моє тіло вмикалося, моє тіло було абсолютно мною контрольованим. А зі знімального майданчика на сцену я намагаюся нести якусь віру в обставини. Звісно, ця віра є і в кіно, і в театрі. Але на знімальному майданчику ця віра має проіснувати від першого дубля до десятого і двадцятого. І треба бути вже зібраною, готовою навіть на перший дубль. Тобто це про готовність, напевно. Готовність, професіоналізм, дисципліна, включеність, налаштованість тощо.

«Мавка. Справжній міф»

Чи є у вас щось спільне з Мавкою? Чи доводилось долати себе у цій роботі?

Звісно, є. Мені здається, треба завжди, якщо ми беремо якісь ролі, шукати в цих персонажах щось таке, що є в нас. Мені Мавка дуже близька, вона дуже чутлива, вона вміє кохати. Закохується, закохується з головою і сильно.

Я також така людина. Вона максималістка. У мене також є таке в житті. І мені здається, що Мавка хоч і міфічний образ, але вона така людська насправді. В ній є так багато людських приколів. Вона живіша, ніж деякі люди, напевно.

Коли вперше прочитали «Лісову пісню»? Чи пригадуєте перше враження?

«Лісову пісню» я прочитала в школі, але я її тоді взагалі не взяла до уваги, вона мене не зачепила. А потім «Лісову пісню» я перечитала, коли я сходила в театр Курбаси на виставу «Лісова пісня». Я пам'ятаю, що я дуже хвилювалася, щоб Лукаш і Мавка все ж таки були вдвох.

У театрі є сцена, де звучать слова «як солодко грає, як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає» коли Мавка чує сопілку Лукаша. І в театрі зробили з цих рядків пісню, неймовірно красиву.

І в мене ця сцена викликала дуже сильні емоції: оце кохання, наскільки воно сильне! Наскільки воно не підвладне обставинам, якійсь системі! І в кінці оця неймовірна сцена, де він грає знову на сопілці.

«Лісову пісню» треба регулярно перечитувати. Мені здається, вона в школі не сприймається так, як сприймається вже в дорослому віці.

«Мавка. Справжній міф»

Чи подобається вам перенесення дії у сучасність? Чому?

Це некоректно буде казати, що ми переносимо Мавку Лесі Українки з «Лісової пісні» у сучасність. Бо це інша історія, оригінальна історія, де Мавка – фольклорний персонаж.

Що ви відчули, коли побачили фільм?

Я не пам'ятаю фільм, якщо чесно. Я пам'ятаю тільки якісь окремі кадри, тому що мені здається, весь фільм мене трусило. По-перше, від холоду, по-друге, від хвилювання, від нервів. Тому мені треба його передивитися. Але я пам'ятаю, наскільки мені було незручно дивитись на себе на великому екрані. Мені було дуже тяжко.

Я пам'ятаю, що я більше була захоплена своїми партнерами. Біологи, мавки, мала мавка, моя сестра… На них я просто дивилась і не могла відвести погляду. Як я з’являлась на екрані, я вже навіть не пам'ятаю. Мені треба ще раз передивитися, але я пам'ятаю, що я дуже хвилювалася.

«Мавка. Справжній міф»

Допомагала чи заважала ваша дружба з Іваном на знімальному майданчику?

Звісно, допомагала. Я відчувала підтримку, відчувала партнерство. Часом ми могли так сильно сміятися з чогось. Нас було не зупинити. І вже і Катя (режисерка Катя Царик, ‒ ред.) нам казала: «Так, друзі, давайте вмикайтеся». І правильно казала.

Але ми з Іваном інколи могли так розігнати якийсь жарт чи якийсь прикол, що нас важко було зупинити. І, напевно, це могло заважати нам. Але мені здається, що краще дружити з партнером. Бо тоді є партнерство.

Що би ви сказали глядачам, щоб вони прийшли подивитись фільм на великому екрані?

Я б сказала, що це неймовірно чиста, щира, красива історія. Завдяки молодим акторам, завдяки дебютантці режисерці Каті Царик, яка неймовірно бачить, знає, як створити магію. Ну, і просто тому, що мені здається, варто дивитися українське кіно.