Автопортрети Назара Гончара

До нещодавно відгулого ювілейного двадцятого Форуму видавців у Львові вийшла збірка вибраних віршів Назара Гончара «Автопортрети». Книжка вийшла у київському видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» під орудою Івана Малковича. Упорядниками збірки є сам видавець, дружина поета Христина Назаркевич, а теж Богдана Матіяш.

Спершу про упорядкування. Іван Малкович добирає й упорядковує вірші інших авторів на свій смак, який йому рідко коли зраджує. Він на це має право і як чудовий поет, і як, зрештою, власник видавництва. Христина Назаркевич подала вірші, недосяжні видавцеві. Вона володіє найповнішою інформацією про творчий доробок чоловіка. Богдана Матіяш долучилася до упорядкування тим, що подала у своєму перекладі з польської вірші з циклу «Автопортрет із клепсидрою» Анети Камінської. Це «останні вірші Назара Гончара, що їх написала Анета Камінська», як зазначено у підназві циклу. Історія написання цього циклу «Путівник автопортретами» та коментарі до них (які висвітлюють напрочуд живописні моменти біографії поета) з-під пера Анети гарно доповнюють видання. Корисно доповнює видання й післямова Віктора Неборака «Вість про Назара Гончара», емоційна й інформативна.

Після того, як Назара не стало, я упорядкував його «Зібрані твори». Вони вийшли у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан» 2011 року. Проте тиражу (як і інших книжок із тамтешньої серії «ЛУГОСАД») так, фактично, й не було. Книжку можна отримати, лише замовивши за системою «друк на вимогу». Тож мало хто її має, але таки мають… У цих «Зібраних творах» вичерпно подано поетичні збірки, вірші поза збірками, твори для дітей, поетичні переклади, прозу й есеїстику, начерки й колажі Назара Гончара. Видання доповнюють інтерв’ю з поетом, вибрана бібліографія публікацій, алфавітний покажчик його друкованих поетичних творів, багата іконографія.

Чудово, що популяризація творчості Назара Гончара триває й набирає обертів. До збірки «Автопортрети» увійшли найвідоміші та найприкметніші вірші поета, а також менш відомі чи характерні його твори. Є у збірцій кілька віршів, доцьогочас мені невідомих. Недарма ж я написав у кінці передмови до «Зібраних творів» Назара Гончара, що можливі й бажані нові знахідки чи відкриття, доповнення й уточнення, які розширять наші уявлення про творчість одного з найкращих поетів української літератури.

Розташування віршів у збірці має довільний характер, воно відображає упорядницьку волю. Та й по-іншому навряд чи можливо було скомпонувати збірку. Якщо я у «Зібраних творах» подав усі збірки Гончара в авторському упорядкуванні, а в решті розділів дотримувався жанрового, тематичного чи хронологічного принципів, то з вибраним таке не можливе, ба й не потрібне. Хронологію витримати взагалі нереально, адже Назар дуже рідко датував свої вірші. Зупинімось на цьому аспекті. У поетичних збірках Назара Гончара практично немає дат під віршами. Виняток становлять тільки кілька проставлених дат зі збірки «ПРОменеВІСТЬ». Після триптиха «Оголошення» стоїть приблизна дата: (середина березня 2001), а можливо, вона стосується лише завершального вірша «Епілог». Після вірша «Мета-строфа – слово-творець» є дата без дужок: 27.VI.01. У круглих дужках стоять дати під віршами підрозділу «Кобзаріана (вибране)» і тим самим відділяють їх від інших віршів розділу «Перебендя: якумруто…» (9.03.1988), «O’Connor (сонлібр)» (10.03.1991), «Поголос дайбожости» (9.03.1994), «Дума моя» (9.03.1996), «А правда..?» (9.03.2001 вдосвіта), «Кобзарик» (9.03.2002), «Лимерик-химерник» (9.03.2003), «А я таки мережать буду…» (10.03.2004). Як видно, вірші з «Вибраної кобзаріани» написані або в день народження, або в день смерті Великого Кобзаря. Либонь, цим і зумовлене їхнє датування у збірці, щоб підкреслити навіть на хронологічному рівні інтертекстуальний зв’язок із «Кобзарем» Тараса Шевченка. Позаяк Назар рідко датував свої вірші, значить – це для нього не було надто важливим. Проте коли дата в рукописі (збереженому й доступному для упорядника «Зібраних творів») все ж наведена його рукою, то тут подається в круглих дужках, а в квадратних дужках дати приблизні – або за роком першодруку, або ж датування упорядника. Це стосується віршів із розділу «Поза збірками». Нечасте датування в рукописах віршів зі збірок варто навести при цій нагоді: «Автопортрет у трамваї» має дату: 5.02.1986. Вірш «Deca-deca-decadence-decadence-decadence (або unpo’ decadendo)»: 22.04.1986. Вірш «Тото Кутуньо…»: 11.07.1986. Вірш «Трирічний Михасько», друкований у «Вітрилах–88», який став фрагментом «Сестрінчика», має дату: 14 серпня 1986. Під віршем «Тиша – це мова…» стоїть приблизна дата: листопад 90. Вірш «спокійна краса...»: 9.3.1991. Оце й, наче, усе. Під деякими віршами з-поза збірок я проставив рік (часом, мабуть, і приблизний) створення.

У збірці «Автопортрети» – лише деякі вірші датовані: це згадана «Кобзаріана» і ще кілька. Це на архітектоніку збірки жодним чином не впливає. Зрештою, її можна читати з будь-якої сторінки. Головне – насолодитися перфектною поезією Назара Гончара.

Із паліндромії Назара Гончара подано лише два твори: «Паліндром-забавлюлька» (відомий у візуальному виконанні) й «Те носим ми (сонет)». Із виразно формальних є візуальна поезо-музика «Досі сіре міфа сольдо» й візуальна поезія «Апологія Байдужости», наведено зразок Назарових малюнків, якими він постійно мережав листочки й записники.

На останній сторінці обкладинки над короткою анотацією є портрет у зсунутих круглих чорних окулярах. У самій збірці є ще одна фотографія, зроблена 24 лютого 1991 року на моєму дні народження, де троє лугосадівців стоять на тлі стелажу зі світовою поезією. Якщо добре придивитися, то можна помітити, що в Назара правий вус наполовину зголений.

Книжка Назара Гончара вийшла у форматі а-ба-ба-га-ла-ма-гівської серії УПА («Українська Поетична Антологія»), але із зазначенням «поза серіями». Тобто Назарова Гончерева збірка не збиває концепції згаданої серії. Там же видана й подібно сформатована книжка вибраного Юрка Позаяка «Шедеври» вийшла взагалі із зазначенням «поза всіма серіями». На обкладинці Назарової збірки красується його портрет у блазенському капелюсі, на обкладинці Позаякової – стилізований зовсім не портрет у виконанні Юрка Коха. А строго в серії, до слова, (без жодних портретів і стилізацій на обкладинці) вже вийшли збірки Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Тараса Мельничука, Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Аттили Могильного, та й самого Івана Малковича. Цікаво, чиї будуть наступні збірки. Справді цікаво.

Можна або припустити, або сміливо вважати, що всі вірші Назара Гончара – його автопортрети. Принаймні – майже всі.

Гончар Н. Автопортрети : вибрані вірші / Назар Гончар. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013. – 192 с.