«Буде цікаво!»

У Театрі естрадних мініатюр «І люди, і ляльки» відбулась прем’єра вистави «Пустостан» за п’єсою сучасної і дуже популярної польської авторки Маліни Пшешлуги.

«Пустостан! От і відіграли другу виставу! Мене переповнює вдячність до всіх, з ким ми зробили цю подорож в темні куточки нашого пустостану! Дякую Маліні за чудові тексти! Надії Крат за те, що знайшла напрямок подорожі і не давала збитись і заблукати в фантомах пустостану! Оксані Россол і Сашкові Сергієнко за чудові візії! Нелі Збері за танці з ляльками! Василю Сидорко за тонкість душі! Володимиру Мельнікову за трепет і тонкість сприйняття світу! Світлані Храмковій за надійне партнерство на сцені! Аллі Новіковій за мудрість служіння театру!» – отаким емоційним дописом відреагував на прем’єру директор театру Олексій Кравчук.

«Пустостан» – вистава для дорослих, й Олексій Кравчук активно розвиває саме цей сегмент лялькарства, котре десятками років вважали суто дитячою театральною галуззю.

Олексій Кравчук

Про тему нової постановки, також прем’єру самого Кравчука – як лялькаря, театральні архетипи, також – учасників вже п’ятого фестивалю «І люди, і ляльки», нову сцену театру, децентралізацію і користь позитивного ставлення до життя – у розмові з режисером та актором Олексієм Кравчуком.

За свого директорства, від 2015 року, поставили вже кілька вистав так званої вечірньої лінії, котру продовжуєте розвивати і заглиблювати. Тепер-от – п’єса сучасного автора. Чому саме молодий автор Маліна Пшешлуга, чому така тема і як до такого вибору поставилися ваші актори?

Це справді випадок, і правильно кажуть, що в житті нічого не стається просто так. Ми шукали сучасний матеріал для вечірньої сцени. Наша акторка Надія Крат прочитала у польській версію п’єсу Маліни Пшешлуги «Пустостан», зробила переклад, і ми прочитали її на колективі. Матеріал здебільшого був сприйнятий добре. Хоча й не всім сподобався.

Чому?

Бо у п’єсі зачіпаються теми, які не для всіх є зручними – це стосунки в родині, стосунки між батьками і дітьми, формальні стосунки, коли, окрім тієї формальності, нічого іншого й нема. То чи варто бути разом, чи варто продовжувати співіснування? Персонажі п’єси глибоко нещасні, потребують любові, а її нема. Хоча… Є персонаж Песик, і функція його дуже важлива – любити. Всіх. Що б не траплялося! Матеріал цікавий тим, що Маліна, а насправді вона – драматург-філософ, не дає однозначної відповіді на зачеплені у виставі питання, залишаючи обшир для роздумів. Мисліть! Міркуйте! Ця вистава важлива для нас всіх своєю тонкістю, правдивим поглядом на себе і усвідомленням себе як людини в цьому світі – зі своїм темним проваллям і виходом з нього.

Фрагмент вистави «Пустостан»

Прочитала, що Маліна, у доробку якої – близько 30 вистав, здебільшого працює для лялькових театрів і розраховує на дитячу аудиторію. «Пустостан» – виняток?

Це матеріал для дорослої публіки і для драматичного, а не для лялькового театру. Це ми зробили цю п’єсу в ляльках. Художники Оксана Россол та Олександр Сергієнко дуже добре розробили образи-типажі Матері, Батька, Доньки, Сина, Бабці і Песика. За сценографією, дія відбувається наче в пустелі. І час минає як пісок через пальці.

Зробили виставу на один склад акторів?

Так. У спектаклі задіяні Олексій Кравчук, Надія Крат, Володимир Мельников, Світлана Храмкова, Василь Сидорко, Алла Новікова.

У вас вже доволі великий досвід праці у ляльковому театрі – спочатку у Луганську, тепер – у Львові. Ви відомі також як режисер і драматичний актор. Але досі жодного разу не виходили на сцену як актор саме лялькового театру. Для чого вам це?

По-перше, у нас в театрі нема актора такого віку, як я – говорю про роль Батька. По-друге, мені дуже сподобалася тема вистави. І трете, найголовніше, – мені, як актору, хочеться попробувати це зсередини. Я дуже вдячний всім своїм колегам, партнерам по сцені, які дуже уважно, дуже ретельно ставилися до мого навчання. З лялькою як актор працюю вперше, і для мене це – украй важливо.

«Пустостан» представлятимете на вашому фестивалі «І люди, і ляльки»?

Так.

Це вже п’ятий такий ваш фестиваль. Чим він відрізнятиметься від попередніх? Чи приїдуть не лялькові, драматичні, театри? Звідки? І хто цього року буде з-за кордону?

Фестиваль відбуватиметься 21 – 23 червня. До участі зголосилися лялькові і драматичні театри з Дніпра, Херсона, Ужгорода, Сум, Києва, Хмельницька, Рівного, Харкова та Черкас. Як і кожного року, приїдуть до Львова й гості з-за кордону – з Польщі, Литви, Латвії та Албанії. Загалом покажемо 16 вистав – і для дітей, і для дорослих, і лялькових і нелялькових. Наші партнери – Обласний театр ляльок, театри імені Леся Курбаса та Лесі Українки і Перший театр для дітей та юнацтва, котрі нададуть сцени для фестивальних вистав. Щодо специфіки… Театр ляльок – це більше сприйняття форми, яка породжує у глядача свої образи і своє бачення. І це дуже важливий момент, бо йдеться про театральні архетипи, коли вплив на глядача відбувається не тільки через слово, а через візію, коли ставиться акцент на якісь первісні речі. Буде цікаво!

Які колективи приїдуть уперше?

З Албанії. Також – Харківський театр «19», Херсонський театр ляльок та «Бавка» з Ужгорода.

Фрагмент вистави «Пустостан»

Ні. Хоча фінансування насправді скромне. Тому не можемо робити фестивалю з більшим розмахом, а хотілося б.

Чому ж не подали заявки в Український культурний фонд? Я чула від директорів інших культурних і мистецьких заходів, що, у разі затвердження заявки після експертизи, вони отримують дуже непогані кошти.

Плануємо подаватися на конкурс наступного року, бо хочемо розшитири межі фестивалю і запросити знакові європейські колективи, які нас цікавлять.

Чи планується приїзд театрознавців, як у минулі роки, щоби обговорити тенденції розвитку лялькових театрів?

На жаль, з таким розмахом, як у попередні роки, обговорення не буде, бо зайняті наші постійні експерти на інших заходах. Зокрема, головний режисер Харківського театру ляльок Оксана Дмітрієва. Наразі ведемо перемовини з іншими людьми, але я ще не готовий відповісти, хто саме приїде. Щодо розмови про можливості і перспективи лялькових театрів, то вона буде.

Маючи за плечима вже чотири такі міжнародні заходи, чи можете сказати, що набули нового досвіду? Чи, можливо, можете похвалитися тим, що гості-учасники фестивалю ваш досвід запозичують?

Безумовно, такого досвіду набули. Бо коли бачиш хороші роботи, це дуже надихає, а отже – хочеться розиватися, робити щось нове. Також ми спілкуємося з режисерами, і це дуже важливо. Говорю про Олега Жюгжду з Білорусі, Антанаса Маркуцкіса з Литви, Івана Уривського з Одеси, Оксану Дмітрієву з Харкова, Володимира Підцерковного з Івано-Франківська, Сергія Брижаня з Хмельницького, Ярослава Грушецького з Черкас… Це дуже конструктивне спілкування, бо вони розповідають, як розвиваються, куди рухаються, і ми – так само. Й оцей механізм є дуже важливим. Бо, зрештою, театр – це віддзеркалення сьогоднішнього часу. І дуже добре, коли ми це показуємо у театрі ляльок – і через призму іронії, і через призму осмислення якихось філософських речей…

Якщо вже ми заговорили про філософські речі… Знаю, що ви поставили «Фауста» Гете, над яким вже доволі тривалий час працювали для вечірніх, дорослих показів, на паузу. Чому?

Це дуже містична річ… По-перше, сам Гете писав «Фауста» дуже довго. По-друге, це той матеріал, який потребує дуже точної розшифровки і дуже точного втілення на сцені. Зрештою, кожен драматургічний процес має свій термін «вагітності». Інколи потрібен для втілення місяць, а інколи – роки.

Невдячна справа питати про плани. Але запитаю. «Пустостан» випустили, «Фауста» відклали. Можливо, вже у задумах щось новеньке?

Так. Розробляємо виставу «Діти Ноя» Шмітта для вечірньої сцени. Працюватиме над постановкою режисер Михайло Урицький з Києва. Також у планах «Дім на кордоні» Мрожека. Хочеться нам і «Старигана з крилами» Маркеса. І, звісно, розроблятимемо й дитячий репертуар, бо це – наша основна лінія.

Крім свого фестивалю, «Пустостан» ще десь показуватимете?

Повеземо в Ужгород – на Міжнародний театральний фестиваль «Інтерлялька» і в Черкаси.

Багато розмов зараз точиться щодо плюсів децентралізації. Чи ваш театр, а він – муніципальний, отже – підпорядковується управлінню культури міської ради, відчув ті плюси?

Безумовно! Ми отримуємо більше коштів на постановку нових вистав, також – на придбання нового обладнання (зокрема – світла і звуку), і це дуже добрий поступ.

Не журитеся, що у вас таке маленьке приміщення (сорок посадкових місць)? І чи не піднімали питання стосовно більшої зали?

Так, це питання зараз на розгляді у міській раді. Не хочу наперед нічого озвучувати, щоби не зурочити… Але скажу, що нам обіцяють ще одне приміщення неподалік, більше за наше, і ми у перспективі матимемо дві сцени.

Дві сцени? Чи це передбачає збільшення штатного розпису?

Гадаю, так. Процес відбуватиметься поступово. Мені би хотілося збільшення по художньо-адміністративному профілю – це мають бути завліт частиною і режисер, також – збільшення кількості акторських посад.

Багато років співпрацюю з вами і дивуюся вашому позитиву – завжди і в усьому. Чому так? Тому, що не хочете створювати будь-якої конфліктної ситуації, чи тому, що у вас завжди все гаразд?

Мені здається, що ми витрачаємо однакову кількість енергії, і коли розстроюємося, і коли радіємо. Щодо негативу, то він ходить по колу і до тебе ж вертається. Тому я вважаю, що будь-якій негативній ситуації можна дати інший окрас. Ну не виходить щось зараз, проаналізуй, подумай, пожартуй, усміхнись і дійди висновку, що обов’язково все вийде!

В когось таке ставлення філософське до життя підгледіли? Чи маєте отаку, позитивну, вдачу? А можливо, дійшли до отакого, позитивного, погляду на життя через власний досвід, не один раз розбивши собі лоба?

Щодо лоба, то я його дуже часто розбивав, а особливо – замолоду. Це за принципом «Вік живи – вік учися». А щодо позитиву… Я 1995 року зустрівся в Донецьку з професором, котрий очолював кафедру релігієзнавста в технічному університеті, непересічною людиною Ігорем Анатолійовичем Козловським. Я тоді хотів робити одкровення святого Іоана Богослова (Апокаліпсис) з текстами в театрі і шукав людину, котра могла би мені допомогти розтлумачити деякі речі.

Олексій Кравчук з професором Ігорем Козловським

Мені порадили звернутися до Ігоря Анатолійовича, який відразу ж запропонував до прочитання купу книг. Я, коли почав читати, зрозумів, що цю виставу зараз точно не зроблю (пізніше – так, але не зараз!). І почав ходити до нього на заняття, на лекції. Слухав виклади Козловського як культуролога, історика і релігієзнавця. І найбільше мене тоді вразило те, що професор говорив про культуру: «Культуру потрібно куштувати, як кулінарну страву, на смак»... Товаришуємо досі. Пригадую поїздки до Криму – в селище Веселе. Ми туди приїжджали з Театром Курбаса. Там були йога, різноманітні театральні тренінги, кіновечори… Ті зустрічі перебігали в неймовірному товаристві, яке давало багато енергії – на цілий рік. Там і навчився отакому, позитивному, ставленню до життя.

Фото зі сторінки Олексія Кравчука у Facebook