Минулого тижня Верховна Рада України ухвалила історичне рішення про дерусифікацію назв 327 населених пунктів. На Львівщині назву змінили місто Червоноград на Шептицький, а район відповідно отримав назву Шептицький район. Оскільки це перейменування викликало багато дискусій і подекуди гарячих емоцій, бачу потребу пояснити, як парламент дійшов до такого рішення, які були альтернативи, про міфи і маніпуляції навколо перейменування, і чому в результаті місто отримало саме таку назву.
Для зручності читача кожен розділ самостійний – тобто, якщо для вас і так очевидно, що назва Червоноград не ок, можете пропустити розділ і переходити до наступного.
Чому неможливо було залишити назву Червоноград?
Після повномасштабного вторгнення багато українців переглянули своє ставлення до російських «слідів» у символічному просторі, зокрема в топоніміці. Опитування групи «Рейтинг», проведене на початку квітня 2022 року, показало, що 76% підтримують ініціативу перейменування вулиць та інших об’єктів, назви яких пов’язані з росією. Тоді як до великої війни різні дослідження фіксували підтримку декомунізації на рівні 30-50%. Політики почули цей запит суспільства і вже у квітні 2022 року був зареєстрований законопроект про деколонізацію (дерусифікацію) топонімів №7253. Після консультацій з істориками, мовознавцями та правниками, та ретельного доопрацювання, 21 березня 2023 року закон про був підтриманий парламентом. Документ визначав, що є символікою російської імперської політики (що включає і радянську символіку), а також порядок дій з її усунення з публічного простору для органів влади та місцевого самоврядування.
Український інститут національної пам’яті на початку серпня оприлюднив перелік населених пунктів, які підлягають перейменуванню на виконання цього закону, в цьому списку був і Червоноград. Це означає, що зберегти існуючу назву було неможливо і незаконно, однак закон давав можливість громаді Червонограда (і інших населених пунктів із довгого списку) впродовж шести місяців провести громадські обговорення і визначитися з новою назвою. У разі, якщо місцева рада самоусунулась і не подала пропозиції нової назви, — нову назву пропонують історики (УІНП).
Загалом, позиція виконкому Червоноградської міської ради була конструктивною — є закон і ми його маємо виконати і дати можливість врахувати позицію громади після обговорень. Однак окремі місцеві політики вирішили нагадати про своє існування і стали різко піднімати градус дискусії, мовляв, перейменовувати Червоноград — це свавілля, маніпулювали, ніби перейменування робити зовсім не обов’язково, і взагалі це нав’язування з Києва. Тому в опитувальник на громадських обговореннях включили варіант «Червоноград», що є абсурдом та поза законом. На жаль, під тиском істеричних персонажів місцева влада пішла на те, щоб включити в опитування щодо нової назви варіант «Червоноград». І (яка несподіванка!) такий варіант переміг на громадських обговореннях. Бо позиція «нічого не міняти» завжди сприймається легше, ніж необхідність змін. Але сама по собі присутність такого варіанту на обговоренні абсолютно знівелювала їх результати.
Ті, кому справді було цікаво походження назви Червонограду, могли легко знайти відповіді в підшивках газет радянського періоду, в енциклопедіях, архівних документах. Справа в тому, що совєцькі пропагандисти ніколи не приховували, що Червоноград — це ідеологічна назва. Наприклад, у статті «Дорогою Жовтня – дорогою перебудови. Святкова демонстрація трудящих Червонограда» в місцевій газеті «Шахтар Червонограда» за 10 листопада 1987 р. було сказано таке:
«Коли йшлося про назву новому місту над Західним Бугом 36 років тому, особливих дискусій не виникало: Червоне місто, Червоноград. Від кольору революції наша назва, від кольору її прапора, що й нині, як і протягом всієї своєї сімдесятирічної історії впевнено і заклично майорить у передніх рядах борців за прогрес, за світле майбутнє людства, за перебудову, яку проголосила партія на XXVII з’їзді».
Довідка з енциклопедії радянських часів «Ім'я вашого міста, походження назв міст і селищ міського типу Української РСР» (1978 р.) дає такий контекст:
«Серед інших на території переданої Польською Республікою ділянки знаходився населений пункт Кристинопіль, перейменований того ж року на ідеологічну радянську назву Червоноград. Червоноград – місто Львівської області, сучасна назва має новий революційний зміст».
До слова, жодних притомних спростувань цих аргументів від противників перейменування я не бачив. Їхні аргументи зводились до того, що «калина також має червоний колір», «нам тепер кров перефарбувати в інший колір», «може взагалі заборонимо червоний колір»? Не надто переконливі аргументи у прихильників збереження радянської ідеологічної назви. Також противники перейменування, які зараз кажуть про необхідність врахування думки мешканців щодо збереження назви Червоноград, спробували скасувати через суд рішення міськради про проведення громадських обговорень, однак суд відмовив у задоволенні позову. До слова, цей же позивач збирав сотні підписів довірливих містян під своєю вигадкою, що на референдумі 1994 року мешканці міста нібито проголосували проти перейменування Червонограду. Хоча цей же політик раніше отримав офіційну відповідь від міської ради, що більшість людей у 1994-му підтримали повернення історичної назви Христинопіль.
Підсумовуючи: збереження назви Червоноград було неможливим, оскільки це незаконно. Відтак, відбувся процес пошуку нової або старої назви для міста, яка би відповідала нормам законодавства.
Чому не (К)Христинопіль?
Одразу окреслю своє особисте ставлення. Як народний депутат і голова підкомітету з питань деколонізації я вважав, що з урахуванням непростої дискусії у громаді, найлегше приживеться варіант місцевої історичної назви — Христинопіль або Кристинопіль. І саме назву Христинопіль наш підкомітет рекомендував на розсуд профільному Комітету, який формує остаточне рішення і виносить на розгляд парламенту.
Однак, оскільки міська рада не змогла знайти спільного бачення щодо нової назви (назв), які направлять на розгляд парламенту, результати громадського обговорення, які не були затверджені рішенням міської ради, не мали юридичної сили. На розгляд міської ради виносилось рішення приблизно такого змісту: «просимо максимально враховувати думку мешканців Червонограда: більшість учасників обговорень висловились за збереження існуючої назви, а серед тих, хто підтримує перейменування — більшість за варіант Кристинопіль». Однак голосів за таке компромісне рішення не знайшлось. Якби місцева рада ухвалила це рішення, з високою ймовірністю і Комітет, і Рада підтримали би назву Кристинопіль.
Але міська рада не прийняла жодного рішення і не направила результати громадських обговорень до парламенту. Тому Комітет діяв за алгоритмом, закладеним у Законі — ухвалював рішення на основі рекомендацій УІНП. Інститут рекомендував варіант Христинопіль, оскільки у 1994 р. на місцевому референдумі більшість виборців Червонограда підтримала повернення історичної назви Христинопіль.
На жаль, у Верховній Раді другого скликання були сильні впливи комуністів, і тоді це рішення не вдалося реалізувати. Національна комісія зі стандартів державної мови в дискусії Кристинопіль чи Христинопіль також висловилась за другий варіант, оскільки він відповідає нормам української мови та засвідченому у словниках стандарту. З огляду на рекомендації істориків і мовознавців, підкомітет з питань деколонізації, який я очолюю, рекомендував профільному комітету обрати варіант Христинопіль.
Однак на засіданні Комітету виникли дискусії, наскільки є доречною назва, яка має колоніальний контекст. Водночас, колеги запропонували іншу назву, яка також була на громадських обговореннях — Шептицький. Спершу було винесено на голосування варіант Христинопіль. На жаль, варіант здобув підтримку лише 9 членів Комітету з 21 присутнього — тобто, Христинополю забракло лише два голоси членів комітету. Натомість пропозицію Шептицький підтримали 17 членів профільного Комітету.
Після того як Комітет віддав перевагу Шептицькому, з різних середовищ до мене лунали запитання: чи можливо змінити, переглянути рішення комітету? Я завжди підтверджував, що це можливо, за умови, якщо міська рада візьме на себе відповідальність і визначиться щодо іншого варіанту назви. При цьому пам’ятаючи, що варіант «зберегти назву Червоноград» - неможливий, бо незаконний.
У Червоноградської влади спроможності домовитись про нову назву навіть на цьому етапі, на жаль, не знайшлося. Натомість окремі політичні діячі збирали підписи за завідомо неприйнятний варіант — зберегти назву Червоноград. Тому рішення Комітету залишилось чинним, а 19 вересня було остаточно підтримане парламентом.
Чому Шептицький?
Ім’я Андрея Шептицького обрано не випадково. Майбутній предстоятель УГКЦ розпочинав свій чернечий шлях у Христинополі, де у Василіанському монастирі святого Юрія склав вічні обіти і присвятив своє життя Богові. У 1898 році Андрей Шептицький впродовж року викладав моральне богослов’я та догматику для василіянських студентів. Також у цей час тоді отець Андрей Шептицький відкрив перший новіціят (монастир для кандидатів у ченці) монахів студійського уставу в селі Волсвин, неподалік Христинополя.
Але загалом постать Андрея Шептицького є відомою суспільству, переважно, як лідера Церкви. В той же час, це був непересічний громадський діяч, який був одним зі співзасновників ЗУНР, співавтором її Конституції. Він підтримував ідею створення української армії та всіляко підтримував боротьбу українців за незалежність. Крім того, він був підприємцем, інвестором та меценатом, інвестував в українську молодь — студентство, молодіжні організації, зокрема Пласт – український скаутинг. Підприємницькі підходи Шептицького вивчають у престижних бізнес-школах.
Під час Голодомору 1933-го Шептицький був одним з ініціаторів створення Українського громадського комітету рятунку України, який об’єднав зусилля українців Галичини з порятунку від голоду українців за Збручем. Церква зайняла активну позицію щодо необхідності передавати на схід гроші і продукти, а також інформувати західні країни про організований Сталіним штучний голод, який мав на меті знищити українців. А в роки німецької окупації Андрей Шептицький разом з братом врятували понад 200 євреїв, ризикуючи власним життям.
Про роль Шептицького в розбудові УГКЦ годі й говорити. Митрополит Андрей є одним з ключових фундаторів Церкви, завдяки якому пройшла десятиліття важких випробувань і вижила в тоталітарній державі.
Нам варто відкрити для себе по-новому постать Андрея Шептицького. Перейменування Червонограда на Шептицький може і має стати поштовхом для переосмислення бренду міста і його позиціонування на карті України та Європи. З рухом України до Європейського Союзу відкриваються нові можливості для співпраці з містами та регіонами різних країн Європи, і місто Шептицький може стати одним з важливих логістичних і промислових центрів такої співпраці.
Тому схиляюсь до того, що з часом нова назва цілком органічно приживеться. Нагадаю, що попри початковий скепсис після перейменування Кіровограду в Кропивницький, нова назва прижилася у місті досить швидко. Так само буде і з містом Шептицький. Навіть ті, хто зараз сумують за радянською ідеологічною назвою, з часом приймуть той факт, що Червоноград остаточно залишився у минулому і приймуть нову назву міста.
Титульне фото Олександра Клімова