Минулого вівторка поважні депутати із не менш поважної Львівської обласної ради затвердили дев’ять керівників найбільших медичних закладів області. Обрані щасливчики вже наприкінці тижня підписали омріяні контракти, які засвідчують п’ятирічну індульгенцію і благословляють на посаду.
Та, за дивним збігом обставин (?) чи згідно із чітким планом таємних недоброзичливців (?), за бортом залишився зубр львівської медичної системи, головний лікар обласної клінічної лікарні Михайло Гичка.
Ну, не так щоб зовсім зубр, але нічогенький бичок. Ну, не так щоб зовсім головний лікар – а так, на половину головний і напівофіційний, і навіть якоюсь частиною і лікар. Чому наполовину? Бо комісія нібито і присудила перемогу, але сесія цю перемогу не легалізувала.
Чому так сталося? Про це достеменно знають хіба обрані, але здогадується чи не усі, хто більш-менш цікавився перипетіями львівських медичних баталій. Все банально: шантаж, торги, або просто бажання показати «хто в хаті тато». І таки-показали. Як результат – область отримала дев’ять з половиною головних лікарів. Погодьтесь, мабуть не просто відчувати себе тією половинкою, коли ти ніби і є, але ніби і не є, коли ти ніби на посаді, а ніби і ... хто його знає. Це важко навіть і для зубра, а для бичка вже й поготів.
То що далі? Усе залежатиме від того, як ляжуть зорі в небі над вулицею Винниченка? Ці зорі можуть освітити шлях і допомогти навіть великій худобині (будь то верблюд чи бичок) пролізти у маленьке вушко голки до омріяного крісла. Але може бути і зоряне затемнення, яке напряму залежить від просвітлення в головах тих, хто ухвалює рішення. Про взаємозв’язок просвітлення і совісті говорити зайве.
Отож, панове, запасаємось попкорном (а хто і корвалолом) і чекаємо 15 травня.
P.S . Тішитися залишається тим, що і «просвітлені», і «затемнені» добродії із сесійної зали будуть пораховані поголовно.