«Для мене поп-музика померла з Майклом Джексоном»

Максима Рисанова називають «принцем альтистів». Але останні кілька років дириґентська паличка з’являється в його руках хіба не частіше за смичок. Максим Рисанов – родом з Краматорська, він навчався у престижній Гілдхоллській школі музики та театру в Лондоні, 27 та 28 жовтня дириґуватиме у Львівському органному залі.

Разом з Ukrainian Festival Orchestra та угорською віолончелісткою Дорою Кокаш вони виконають твори Елаґара та Прокоф’єва. Перед концертом Максим Рисанов розповів про свій перехід зі скрипки на альт, як поєднує кар’єру дириґента і соліста, а також, коли для нього померла поп-музика.

«Мама мені платила за хороші заняття 20 копійок»

До музики вас долучила мама-скрипалька. Розкажіть трохи про те, як відбулося ваше знайомство з інструментом. Коли прийшов усвідомлене рішення стати скрипалем?

Чесно кажучи, не пам'ятаю конкретно того моменту, коли я був представлений скрипці. Пам'ятаю тільки, що добре співав і мав гарний слух, добре запам'ятовував ритм. Утім, як будь-яка здатна дитина у віці 5-6-ти років.

Свідомо вирішив, що хочу бути музикантом, уже в статусі учня Центральної музичної школи (ЦМШ) в Москві. Мені було 11 років, ми з класом їздили у Музей Чайковського в місті Клин, де я придбав дві платівки: «Лебедине озеро» і скрипковий концерт Чайковського у виконанні Віктора Третьякова. Прослухав ці записи і зрозумів, що це прекрасно, і що я хочу бути музикантом. Після закінчення школи я вже не уявляв собі можливості займатися чимось іншим.

Дуже вразив такий момент в одному з ваших інтерв'ю, де батьки говорили: «Будеш займатися по три години на день, станеш успішним і купиш машину». А потім ви вступили до «десятирічки», де заняттями по 9 годин на день нікого не здивуєш. Розкажіть про той період. Якраз у цей час ви перейшли зі скрипки на альт?

Радше по три години на день. Звичайно, займатися 9 годин – це маячня. Як говорив відомий скрипаль Давид Ойстрах, «якщо займатися більше 4-5 годин на день, то взагалі не потрібно займатися скрипкою». Мої 9 годин занять були лише один раз, на спір. І з перервами. Але були хлопці, які займалися і більше. Цим нікого не здивуєш.

У дитинстві мама мені платила за хороші заняття 20 копійок, які я міг витратити на морозиво або в скарбничку покласти. Машиною теж заохочували. Але найцікавіше, що у мене досі немає машини. На водійські права я здав лише місяць тому.

У 9 років мене відвезли на прослуховування в клас покійної Зої Ісаківни Махтіної, до речі, педагога львів'янина Марка Комонька. Вона сказала, що я занадто маленький, в інтернат шкода, і якщо в Москві немає можливості жити, то краще ще почекати. Наступного року ми приїхали ще раз і показалися Галині Степанівні Турчаніновій, як відомо, вона – перший педагог Максима Венгерова. Вона була відома тим, що в її класі в моєму віці вже грали дуже віртуозно й доросліший репертуар. Вона якраз і запропонувала перейти у клас альта. Ми здалися, не відходячи від каси, Марії Іллівні Сітковській. Вона подивилася на мою статуру, на мої довгі руки, широкі кисті, товсті пальці та сказала, що альт – найкращий варіант, і взяла в свій клас. Чотири роки Сітковська готувала мене до переходу зі скрипки на альт, виховувала альтове звуковидобування і т.д. І в 14 років це сталося.

«Було 100 людей на місце»

Як вам вдалося вступити в Гілдхоллську школу музики та театру в Лондоні?

У мого педагога Марії Іллівни Сітковської є чоловік Євген Олексійович Колосов, відомий професор контрабасу в Московській консерваторії. Його найкращий учень Ренат Ібрагімов переїхав до Лондона, отримав роботу концертмейстера контрабасової групи в Лондонському Симфонічному оркестрі та почав викладати в Гілдхоллі. Він дізнався, що школа надавала повні стипендії для учнів зі східно-європейських країн. Екзамен проходив у Празі, було 100 людей на місце. Я отримав повну стипендію на 4 роки, а потім брав інші курси: камерної музики і трирічний курс з дириґування.

Ви відомий у всьому світі альтист. Кілька років тому дебютували як дириґент. Яким був ваш шлях до дириґентської палички? Як вдається поєднувати ці дві сфери?

Ідея займатися дириґуванням зародилася у мене в роки навчання в Гілдхоллі. Маю таку професійну рису: прочитавши ноти, я швидко розумію, як це повинно звучати. Залишається лише показати і розповісти це оркестрантам. Вплинула і дуже хороша школа аналізу форм, поліфонії та гармонії, пройдена в ЦМШ. Ну і великий досвід у камерній музиці, знання інструментальної кухні в поєднанні з мисленням аналітичного складу.

На той час мене висунули на конкурсі на позицію асистента дириґента в Борнмутському симфонічному оркестрі у Великобританії, я підготувався, з'їздив туди і, на превеликий подив самому собі, виграв.

Але я не міг повністю закинути альт, як мені багато хто радив. Старші люди говорили, що з цим інструментом далеко не проб'єшся, немає такого розмаху репертуару. Для мене на той час історія з альтом не була доведена до необхідного рівня, щоб зануритися в іншу сферу. Я вибрав повільний шлях розвитку кар'єри дириґента.

У молодості мені доводилося багато грати, щоб заробляти гроші. А зараз я можу собі дозволити бути більш перебірливими, обираю, що я хочу грати, з ким і де. Для альтиста це шик! Кількість виступів на альті скоротилося, і з'явився час вчити більше партитур.

Якось у літаку до Вільнюса зі мною поруч сіла пара. Я сиджу з партитурою Шнітке. Розговорилися. Чоловік виявився відомим дириґентом і згодом моїм ментором Олегом Каітані. Його дружина, Сюзанна, є одним з моїх менеджерів.

Дириґування, безперечно, затягує. Але ним треба займатися або серйозно, або ніяк.

«Дора виглядала як Джульєтта»

Трохи про майбутні концерти у Львові. Будуть звучати Концерт для віолончелі Едварда Елґара і Симфонія №5 Сергія Прокоф'єва. Що об'єднує, на ваш погляд, ці твори? Чим вони близькі вам?

Я дуже люблю П’яту симфонію Прокоф'єва і давно хочу її продириґувати. Коли створювалася програма, тематичну лінію ми не мали на увазі. Ми дивилися з практичної сторони, в залежності від соліста. Соло в концерті Елгара буде виконувати Дора Кокаш.

Розкажіть, про ваше знайомство з Дорою Кокаш, про співпрацю з цією артистичною віолончелісткою.

Дора Кокаш – чудова, красива, молода віолончелістка. Я познайомився з нею 8 років тому на фестивалі в Капошварі (Угорщина). Їй тоді було 18 років, і вона виглядала як Джульєтта. Вразила своєю артистичною манерою гри! Тоді вона була частиною "Kelemen quartet". Квартет був дуже успішним, але вона зробила вибір у бік сольної гри. У липні цього року вона взяла Третю премію на відомому конкурсі в Харбіні (Китай).

Зараз ми часто співпрацюємо спільно: як в ансамблі, так і соло з оркестром.

«Я пробувався на головну роль у фільмі про Вівальді»

Ви дуже любите виконувати сучасну музику, співпрацюєте з багатьма композиторами. Сподобалася ваша цитата: «Коли я граю Баха, я думаю, що він написав це тільки вчора». Це, напевно, особливий дар, бачити нове і свіже в музиці, зіграній мільйони разів.

Я не можу назвати себе гуру сучасної музики. Як альтистові, мені було необхідно поповнювати репертуарну бібліотеку обробками і новими творами.

На сьогодні твір мені має дуже подобатися, щоб я його зіграв. Наприклад, за тиждень до приїзду до Львова я буду записувати новий диск з творами Петеріса Васкса. На диску буде написаний для мене альтовий концерт і симфонія «Голоси».

Читала, що ви складаєте іноді поп-балади та співаєте їх, акомпонуючи собі під фортепіано. А крім музики, що ще допомагає вам відпочити, що надихає?

У 14-15-літньому віці я складав якісь балади. Але зараз за цим напрямом не стежу. Для мене поп-музика померла з Майклом Джексоном. Люблю театр і кіно, і навіть у якийсь момент у школі після мого виступу на «капуснику» мені радили вступати на театральний. Також я пробувався на головну роль у фільмі про Вівальді. На жаль, фільм не відбувся через брак коштів.

Фото: офіційний сайт Максима Рисанова.