Міністерство культури внесло до національного переліку нематеріальної культурної спадщини «культуру побутування бувальщин про конотопську відьму». Ці короткі оповіді про відьом століттями культивують на Конотопщині.
Спочатку ці оповіді передавали усно як фольклор. Згодом локальні легенди надихнули Григорія Квітку-Основ’яненка на написання відомої повісті «Конотопська відьма» (1833).
Іван Лисий у статті «Легенди в історії України й Конотопщини» розповів про чарівницю Куклу, яка жила в період татарських набігів на Сіверщину та мала великі земельні володіння навколо Саранівського городища. Під час нападу ворогів Кукла на знак спротиву втопилася у водоймі. Ймовірно, відтоді місцеві мешканці розповідають про відьму-захисницю конотопської землі.
«За словами історика Олександра Акуліча, конотопська відьма в народних переказах – захисниця міста від чужинців, а під час Конотопської битви 1659 року саме її покровительство врятувало місто від значних руйнувань», – пишуть в МКСК.
Вже у ХХ столітті місцеві письменники та краєзнавці доповнюють історію новими сюжетами про відьом, про захисниць краю та містичні події на Конотопщині. Зокрема, про події Другої світової та сучасної російсько-української війни. У мережі було вірусним відео, в якому місцеві конотопські жінки лякали російських окупантів своїми відьмацькими навиками.
Розповіді про відьомство досі побутують у громаді: їх переказують у родинах, краєзнавчих дослідженнях, на локальних подіях. У цих сюжетах відьма здатна перетворюватися на кішку, собаку або колесо, доїти чужих корів, а життєву силу отримує, коли доторкнеться до риз на Великдень. Культурну самобутність Конотопщини, окрім містичних образів, доповнює місцева говірка та гумор.
До слова, торік українські режисери зняли хорор за однойменним твором Квітки-Основ’яненка, а також поставили театральну виставу.