Чернець, військовий, суддя, директор театру: ким був Григорій Квітка-Основʼяненко

Українці плакали над його повістю «Маруся» і реготали над «Конотопською відьмою». Ці твори такі ж різні, як і професії їхнього автора – Григорія Квітки-Основʼяненка. Проте їх однаково люблять, ставлять за ними вистави, знімають фільми, читають на уроках української літератури в школі.

Окрім літератури, Григорій Квітка, нащадок одного з трьох найавторитетніших слобожанських родів, доклався до створення першого професійного театру і першого навчального закладу для дівчат у Харкові. А ще він дослужився до рангу капітана на військовій службі і був монахом. Цікаві факти про непересічне життя письменника розповіли на сайті «Слобідський край».

Між Сковородою і Шевченком

Сам Григорій Квітка-Основ’яненко розповідав, що його час припав між Сковородою і Шевченком. Із філософом він познайомився ще в дитинстві, а з поетом листувався перед смертю.

Його батько, що походив з козацької старшини, був суддею Харківського полку, а мама – зі старовинного заможного роду Шидловських. Сімейні перекази твердять, що до заснування Харкова був причетний його предок Андрій Квітка. Родина жила в селі Основа (нині це частина Харкова) – звідси й літературний псевдонім письменника.

Родинний маєток Квіток в Основі (фото з Вікіпедії)

У 15 років Григорія, як і всіх дітей дворян, записали на військову службу в полк. 19-річним юнаком в чині капітана він уже вийшов у відставку.

Диво зцілення і монастир

Григорій з дитинства був дуже набожним. Він розповідав, що у п’ять років після золотухи (паротиту) осліп. Мати привела сина у Курязький монастир (нині – колонія), де була чудотворна Озерянська ікона Богоматері. «За переказами, маленький Гриць побачив світло від ікони і почав одужувати. В околицях є цілюще джерело, в якому мама мила сина, щоб остаточно зцілити його. Перейнявшись релігійним містицизмом, пізніше, у 23 роки, Квітка навіть став послушником цього монастиря. Щоправда, є легенда про те, що в монастир його привело не бажання служити Богу, а жорстоке розчарування в любові: якась горда панночка не розділила його почуттів, тому Григорій взяв свої книги, флейту і фортепіано і... вирішив податися в ченці», – розповідають на сайті «Слобідський край». Вже в дорослому віці Квітка все ж втратив одне око під час запуску феєрверків.

Григорій Квітка втратив одне око після запуску феєрверків (фото з сайту «Український інтерес»)

Попри доволі заможне походження в статусі ченця Григорій не цурався важкої роботи, а у вільний час писав духовну музику. Однак через рік він пішов з монастиря, пояснивши рішення слабким здоров’ям.

Після цього Григорій Квітка продовжив військову кар’єру, але за деякий час теж зрозумів, що це не його покликання. Він служив комісаром у народному ополченні, був повітовим керівником дворянства, головою Харківської палати кримінального суду. Саме судові будні, як і звичайні побутові сценки з ярмарків, давали Квітці цікаві сюжети і типажів для майбутніх творів.

Директор театру і роман з акторкою

Наступною спробою Квітки була громадська діяльність. Він очолив Харківську танцювальну спільноту, а також громадський театр. У 1814 році до трупи долучилалася актриса Тетяна Пряженковська, якою всі захоплювалися. Захопився і Григорій Квітка, між ними виник пристрасний роман. Однак згодом його мати поставила ультиматум: або шлюб з акторкою без знатного походження, або вона.

Харківський академічний драматичний театр у 2022 році назвали на честь Григорія Квітки-Основʼяненка

Він вибрав матір і пояснив своєму другові це так: «Після смерті батька мати живе зі мною. Немічна, змучена і нервова. Боїться, що мене в неї заберуть. Дружину я ще знайду, але чи можу погубити матір... А Пряженковська... Вона красива й розумна... Шкода, звичайно, що наші шляхи розійшлися, але що я міг зробити».

Тетяна сприйняла це як зраду, покинула театр і переїхала в Полтаву. Там вона вийшла заміж, народила доньку. Її дуже полюбив ще один відомий директор театру – Іван Котляревський, який спеціально для неї написав першу українську оперу «Наталка Полтавка».

Дружина, яка зробила з нього письменника

Григорій Квітка долучився до заснування першого у Харкові жіночого освітнього закладу – Інституту шляхетних дівчат, який відкрили 1812 року. Навчання тривало шість років, а правила були дуже строгі: дівчата не мали права їздити додому.

На викладання сюди приїхала Анна Вульф, яка була класною дамою в Інституті. Її називали розумною, освіченою, але некрасивою, вихованою за правилами суворої моралі, твердою і замкнутою. Однак її серце розтопив засновник і меценат Інституту, на 20 років старший Григорій Квітка.

Дружина Анна Вульф (фото з сайту «Слобідський край»)

Через два роки симпатії між ними Анна взяла ініціативу в свої руки і першою зізналася у почуттях. Подружжя прожило у злагоді разом понад 20 років. Хоча Анна мріяла переїхати в Санкт-Петербург, Григорій навідріз відмовився, тож дружині довелося змиритися.

Анна Вульф любила французьку літературу і стежила за політикою. Григорій Квітка в листі писав: «Я і жінка моя. Ось наш світ. Заняття наші: читаємо і читане розуміємо... Слава, популярність мені не потрібні, потомства немає, дай Бог придбаного не втратити, дожити спокійно».

Біографи Григорія Квітки-Основʼяненка вважають, що саме Анна Вульф зробили чоловіка відомим письменником: вона була його першою читачкою і цензоркою, втішала і надихала, спілкувалася з видавцями.

Повість як парі

Драматичну повість «Маруся» Квітка написав на спір. Тоді вважалося, що українською мовою можна писати тільки комедії, але аж ніяк не драми. І письменник з легкістю довів помилковість цієї думки. «Я написав “Марусю” і довів, що від малоросійської мови можна розчулитися», – згадував Квітка-Основʼяненко. Твір присвятив дружині.

Квітки жили доволі скромно, у маленькому флігелі батьківського маєтку, де всюди в кімнатах були свічники і чорнильниці. Муза могла прийти до письменника у будь-який час, тож дружина створювала для цього всі умови.

Будинок, де письменник мешкав з дружиною (фото з сайту «Український інтерес»)

«Це був старий середнього зросту, з лисою головою, одним оком, з плямами на лобі, завжди в темному платті або халаті... Обстановка його квартири не становила нічого франтуватого; меблі дуже прості; тут не було ніяких кімнатних прикрас. Дружини його я ніколи не бачив у шовковій сукні… Він був дуже релігійним і майже напам’ять знав не тільки звичайне богослужіння, а й навіть багато святкових канонів. У характері його просвічувалось те змішання прихованості й щирості, простодушності й дотепності, яке так відтіняє українця. Незважаючи на старість, він був міцний і свіжий, і тільки за кілька місяців до смерті почав слабшати», – згадував про нього Микола Костомаров.

Саме завдяки «Марусі» Григорія Квітку-Основʼяненка вважають зачинателем української прози.