“Душевна кухня” Фатіха Акіна: приготовано з любов’ю

Несподіваний успіх «Душевної кухні» у Венеції свідчить про те, що журі й критики вже стомились і від фестивальних вимучених інтелектуальних опусів, і від мейнстрімових стандартів, тому обрали золоту середину, фільм, де все від щирого серця.

Сьогодні Європа обвіяна запахами кебабів і кускусів, її культурне розмаїття розвивається завдяки емігрантам з екзотичних країн, колишніх імперських колоній Франції чи Великобританії, або з Туреччини, яка активно відпускала своїх громадян в 1960-70-их роках розбудовувати Німеччину і Швецію. Друге і третє покоління турків та арабів вже відкривають свої адвокатські контори і починають лікарські практики, а європейці навчилися толерантно ставитись до нових співгромадян, і навіть більше, вони не задумуються над національними відмінностями, наче так завжди й було, і спів імама з мечеті на сусідній вулиці звучав там завжди. 

Шведський кліпмейкер і музикант турецького походження Амір Чамдін зняв 2006 року один з найбільш оригінальних скандинавських фільмів останнього часу «За вищою волею» («Om Gud Vill»), взявши на головну роль Ніну Перссон з Cardigans, а зараз працює над новими проектами. Француз, батьки якого походять з Тунісу, Абделатіф Кешіш отримав три призи в Венеції і 4 премії Сезар за неперевершену трагікомедію «Кус-кус і барабулька» («La Graine et le Mulet») 2007 року. Обидва фільми про емігрантів, які працюють в ресторанах, і доля готує їм неприємні сюрпризи, а вони знаходять вихід з будь-якої ситуації хай там що.  

Фатіх Акін, який є найвідомішим сучасним німецьким режисером, незважаючи на турецьке коріння і гамбурзьке виховання, говорить від імені неупередженого космополіта, який бере все найкраще з близьких йому культур, втілюючи у фільмах історії про людей і їх життя з майстерністю освіченого європейця і з шаленством та сміливістю пристрасного турка, і це безумовно його виграшний козир перед багатьма колегами і конкурентами на конкурсах кінофестивалів.

У фокусі найцікавіших фільмів Акіна минулих років, «На краю раю» («Auf der anderen Seite») 2007 р. і «Головою об стіну» («Gegen die Wand») 2004 р., долі звичайних турецьких емігрантів, які не знаходять щастя в своїй новій батьківщині і повертаються в Туреччину, навіть якщо народилися в Німеччині.

Найновіший фільм Фатіха Акіна мав би стати найбільш успішним, оскільки в ньому найменше смертей, крові й сліз, а найбільше добрих жартів і хорошої музики.  Прем’єра фільму «Душевна кухня» відбулась у вересні 2009 року на кінофестивалі у Венеції, де режисер отримав за свою роботу спеціальний приз журі. Зараз фільм іде в прокаті в європейських країнах, при цьому оминаючи чомусь Україну…

«Soul Kitchen» («Душевна кухня») - це ресторан грека Зіноса, мешканця Гамбурга, названий так на честь улюбленої пісні «The Doors». Зінос носить зачіску а-ля Джим Моріссон і щодня в неохайній кухні нашвидкуруч готує їжу для невибагливих людей.

Жанр фільму заявлений як комедія, що одразу наштовхує на стереотипні уявлення про німецькі комедії, від яких зазвичай одним німцям і смішно, оскільки часто режисери перебирають зі штампами і кліше лише для того, щоб розсмішити глядачів гіперболізованими і неправдоподібними ситуаціями, не думаючи про те, щоб наблизити реальність фільму до виміру звичайних людських переживань, таких, якими вони є в кожної нормальної істоти з серцем і думками.

Недарма кінокомпанія Фатіха Акіна, яку він заснував разом зі своїм найближчим товаришем і улюбленим актором Морітцом Бляйбтроєм, називається Corazon International, з іспанської «сorazon» означає «серце». Режисер надає перевагу роботі з друзями і легкість спілкування через відсутність бар’єрів зі всіма акторами і знімальною групою на майданчику відчувається в кінцевому результаті в теплій атмосфері фільму.

Сценарій «Душевної кухні» написано у співпраці з головним актором фільму Адамом Бусдукосом і має всі елементи успішної і захопливої історії, створеної за голлівудськими стандартами. Головний герой не позбавлений шарму, і глядач переживає за нього протягом усього фільму, оскільки на того безупинно звалюються всі можливі біди: дівчина їде по роботі в Китай, і він залишається сам, через підняття важких предметів починає боліти спина і кожен рух для Зіноса стає нестерпно болючим, його брат Іліас виходить з в’язниці на волю за умови, що Зінос влаштує його до себе на роботу, і це теж призводить до клопотів і навіть до втрати ресторану. Є також і негативний герой – типовий вдоволений німецький ріелтер Нойман, колись однокласник Зіноса, а тепер його суперник, який хоче відібрати в нього землю, щоб побудувати там велику комерційну структуру.

Попри всі негаразди Зінос демонструє повний спокій і самовладання, хоча протягом фільму він перебуває на межі втрати всього, що має. Брат його підводить, але Зінос не зривається на ньому, адже це брат і все, що не робиться, це на краще. У фіналі кожен з них знаходить нове кохання і всі забувають про проблеми, танцюючи під музику платівок з ді-джейської установки, вкраденої Іліасом з нічного клубу для «Душевної кухні».

У фільмі блискучий склад головних акторів, які всі походять з різних країн (Біроль Унель з Туреччини, Дорка Ґріллус з Угорщини, Адам Бусдукос грецького і Лукас Ґреґоровіч польського походження), і дуже різко виділяються на тлі однотипних і нудних німців.

Несподіваний успіх «Душевної кухні» у Венеції свідчить про те, що журі й критики вже стомились від фестивальних вимучених інтелектуальних опусів та від мейнстрімових стандартів, тому обрали золоту середину, фільм, де все від щирого серця. «Душевну кухню» робили люди, які хотіли сказати одне: в житті немає нічого кращого, ніж послухати хорошу музику в ресторанчику з хорошою їжею і зробити про це потім приємний фільм, невимушено легко і в колі справжніх друзів.