«Елвіс»: що вбило короля рок-н-ролу?

В український прокат вийшов фільм «Елвіс» База Лурмана, прем’єра якого відбулась на цьогорічному Каннському кінофестивалі. Звичайно, режисер «Мулен Ружа» та «Великого Ґетсбі» не міг обмежитись традиційним байопіком про музичну зірку, які останнім часом стали частими гостями великого екрана.

Історію починає старий з крапельницею та у лікарняному вбранні. Це – менеджер Елвіса Преслі Полковник Паркер (Том Генкс). Саме від його імені ведеться розповідь. Він був там, хто створив короля та тим, хто на думку багатьох біографів музиканта, став його вбивцею.

Баз Лурман (фото Катерини Сліпченко)

Життя короля рок-н-ролу було не надто довгим. Він помер у 42 роки. Проте воно дає можливості для історій мало не в усіх жанрах. Співак, рівного якому у багатьох сферах немає досі, пережив і неймовірну славу, і драму самотності, він знав, що таке рабські контракти та обожнювання публіки. Лурман намагається розповісти все і одразу. І якимось незбагненим чином йому це вдається.

Том Генкс у ролі Полковника Паркера

Том Генкс (фото Катерини Сліпченко)

Динаміка, численні режисерські вигадки, Том Генкс, який, здається, може все, органічний та пластичний Остін Батлер у ролі Преслі. У фільмі всього дуже багато, воно співає, танцює, кричить та виблискує. Але дивним чином не виглядає вульгарним чи надмірним. Можливо, 2,5 години екранного часу – то занадто. Фінал пригальмовує, але легко собі уявити, що режисер робить це навмисно, гальмуючи стрімку дію так само як гальмується кар’єра співака.

Кадр з фільму

Остін Батлер (фото Катерини Сліпченко)

Попри увагу режисера до деталей варто весь час перегляду тримати у голові, що Лурман знімає ігрове кіно, майже мюзикл, тож дозволяє собі не бути прискіпливим біографом. Водночас він не стає на чиюсь сторону та не намагається когось відбілювати чи робити винним. Слабкий співак чи хижий менеджер, геніальний виконавець чи кмітливий адміністратор не є у нього чорно-білими героями. Хоча, пробачте за каламбур, проблема «чорної» та «білої» музики, а ще расова приналежність її виконавців в Америці 50-х стоїть гостро. І Лурман цієї гостроти не уникає.

Лурман розповідає про вбивства Мартіна Лютера Кінга та Боба Кеннеді, про експлуатацію та расизм. Проте майстер мюзиклу, фільмів-шоу, а не психологічних драм, залишається і в «Елвісі» у своїй зоні комфорту. Він творить шоу, подає нам на тарілочці музику, яка уже стала класикою, бавиться з жанрами та епохами. І монтує фільм у ритмі рок-н-ролу.

Кадр з фільму

У фіналі старий Полковник Паркер говорить про причини смерті свого підопічного. Але кожен вибирає власну версію: пігулки чи любов. Може це звучить банально та пафосна. Але ця позолочена історія так пасує королю!