Енциклопедія української преси

Іван Лучук, 14 червня 201121591

Усі ми так чи інакше причетні до преси: невеличка частина поспільства є її виробником, а більшість - споживачем. Навіть якщо хтось і не читає книжок, то принаймні читання газет йому годі уникнути. Адже газети – це найдоступніший і найоперативніший формат чтива, якщо не рахувати електронних ресурсів. Журнали ж зависають десь поміж газетами та книжками.

Відколи ж можемо вести відлік української преси? На це та інші питання дає відповіді перший том проекту «Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.», який готують у Науково-дослідному центрі періодики Львівської національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника Національної академії наук України під керівництвом директора бібліотеки Мирослава Романюка. На цілий масив інших питань даватимуть відповіді наступні випуски проекту, який заповідається стати багатотомним виданням, своєрідною енциклопедією української преси.

Отже, яких часових глибин сягають початки української преси? Про це можна дізнатися з передмови М. Романюка «Українська преса ХІХ–ХХ ст. як наративне історичне джерело». Хоча питання де й досі залишається дискусійним, погляньмо на факти, зафіксовані в різних джерелах, що стосуються історії української преси. Дехто виводив початки від друку «Kurjer Lwowski» (1749), проте це був лише листок, одноднівка, випущена з нагоди інтронізації львівського уніатського єпископа Льва Шептицького (пізніше періодичне видання, з яким співпрацював Іван Франко, просто перебрало ту назву). Первістком була таки «Gazette de Leopol» (1776–1787) французькою мовою, видавана у Львові, зрозуміло. На східноукраїнських землях первістком був «Харьковской Еженедельник» (1812), у Харкові ж виходив і перший двомовний (російською та українською мовами) часопис «Украинскій Вестник» (1816-1818). Першою ж власне україномовною газетою стала «Зоря Галицка» (1848–1857). Хоч на титулі видання зазначено 1812 рік, проте першим описаним часописом є таки «Украинскій Вестник», це ж своєю чергою проагрументовано у другій передмові, яку написала Лідія Снісарчук.

Видання супроводжується солідним довідковим апаратом, який включає алфавітний покажчик часописів, іменний покажчик, іменний покажчик редакторів і видавців, покажчик місць видань, а теж порічний реєстр часописів та список умовних скорочень. Левову ж частку фоліанту займає розділ «Бібліографія української преси», що поділяється на дві частини: першу домінантну, що стосується часописів, які виходили українською мовою (теж усіма діалектними її різновидами) на українських етнічних землях та за їх межами, і двомовних (українською та іншою мовами) газет і журналів, та другу маргінальну частину, що стосується української преси іншими мовами (одразу зазначу, що тут присутні п'ять російськомовних і чотири угорськомовні видання).

Це видання – багатюще джерело інформації для допитливих і зацікавлених. Та не тільки користь, але й втіху можна почерпнути з нього. От погляньмо хоча б на назви (з підназвами) деяких пресодруків бодай 60-х років (правопис я навмисне дещо модернізую задля прозорості): «Вечерниці: Літерацьке письмо для забави і науки» (1862), «Дуля: Зложена Нерадою-Громадою» (1864), «Боян: Письмо для белетристики і науки» (1867), «Русалка: Письмо для красавиць» (1868).

У передмові до другого тому Л. Снісарчук подає панораму розвитку української преси того часу, зокрема наводить статистику галицьких періодичних видань розглядуваного періоду, тобто останнього десятиліття ХІХ ст. і першої ударної п'ятирічки ХХ ст.: якщо 1890 року виходило у краї 25 часописів, то 1905 року в Галичині було вже 55 газет і журналів. У виданні фахово описано всі можливі видання – від фундаментальних кол о сів до грайливих ефемерид. Такі видання, як журнал (місячник) «Літературно-Науковий Вістник» чи газета (дневник) «Руслан» грали, кожен по-своєму, перші скрипки; про них відомо навіть принагідним аматорам, а от про маргінальні видання відомо далеко не всім і спеціалістам. Але читаючи цей другий том енциклопедії української преси, всі охочі можуть відкрити очі на нашу пресу перелому століть – на коні століть, як кажуть італійці.

Звернімо увагу на львівське видання «Гайдамаки» (1902–1907), яке видавав Михайло Петрицький, а редагував Денис Сембратович. Назва як на ті часи й ситуацію відверто провокативна, та й наповнення відзначалося антипольським спрямуванням, про що свідчать хоча б заголовки низки публікацій: «Ляхи! Прикликуємо вас до встиду», «Местники з їх крови і кости: Ляхи навіть не маскують своєї скаженини», «Здемасковане фарисейство Ляхів і їх кацапських союзників».

Багато є й сатирично-гумористичних дивоглядів. Як от шерег рукописних видань (зазвичай одноразових), зокрема молодіжний ілюстрований журнал «Сикавка» (1893), на першій сторінці якого читаємо повідомлення: «Редакція з чемности не пише сама собі реклями, але віддає перше слово чоловікови поважнійшому, знаному із свого здорового суду і "бивальства": Гм… Десь тут роблять пане добродзею одну дурницю за другою. О! якусь Сикавку видавати, – не знати, що буде писати пане добродзею оден з другим; дурниці?.. О! він оден з другим хоче віца пускати…» Або орган шкільної молоді, до редакційного комітету якого входив і відомий згодом Антін Лотоцький, який виходив 1900 року в Бережанах під різними назвами, спочатку «Муха», «Мітла», «Баба», «Циган», «Бджола», «Оса» і нарешті «Комар». Під цією останньою назвою з цього ж року виходив у Львові повноформатний, серйозний (якщо можна так сказати про гумористично-сатиричне видання) двотижневик, у якому друкувалася й віршована публіцистика Івана Франка, Михайла Павлика, Дениса Лукіяновича, Степана Чарнецького.

Багато було й релігійних видань, згадаймо хоча б місячник «Дяківський глас», орган греко-католицьких дяків галицьких і буковинських. Або квартальник «Католицький Всхід», орган богословів русько-католицької духовної семінарії у Львові, що виходив спочатку накладом Товариства «Власна поміч богословів», а потім накладом пожичкового Товариства богословської молодіжи у Львові «Власна поміч». Колись кредитні спілки допомагали випускати періодику, а тепер періодично обкрадають довірливих вкладників. Часи і звичаї.

 

Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.: Історико-бібліографічне дослідження. – Т. 1: 1812–1890 рр. / Уклад. М. В. Галушко, М. М. Романюк (керівник проекту), Л. В. Сніцарчук. – Львів: Оріяна-Нова, 2007. – 560 с.

Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.: Історико-бібліографічне дослідження. – Т. 2: 1891–1905 рр. / Уклад. М. В. Галушко, М. М. Романюк (керівник проекту), Л. В. Сніцарчук. – Львів, 2009. – 480 с.

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 1

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук