У четвер, 27 жовтня, в прокаті стартував документальний фільм Володимира Мули «Нація футболу». У ньому Андрій Шевченко, Олег Блохін, Йожеф Сабо, Артем Мілевський, Олександр Зінченко, Олександр Шовковський, Руслан Ротань, Андрій П’ятов, Леонід Буряк та інші зірки українського футболу розповідають історію становлення української збірної за останні 30 років. Також у фільмі можна побачити кадри ексклюзивних матеріалів, відзнятих за лаштунками матчів, а також архівних плівок та записів.
Робота над фільмом велася понад рік. Окрім інтерв’ю з футбольними зірками та найдраматичніших ігрових моментів, велика увага приділялась і персональним архівам журналістів та репортерів, що супроводжували збірну у певний період виступів Національної команди.
ZAXID.NET поспілкувався із режисером Володимиром Мулою про фільм та футбол, а також про їх значення у наш складний час.
Розкажіть, будь ласка, докладніше про фільм.
Фільм «Нація футболу» присвячений 30-річчю першого офіційного матчу збірної України з футболу. Ми дуже хотіли випустити його в прокат наприкінці квітня, бо саме 29 квітня 1992 року відбулась перша офіційна гра за участю нашої збірної між Україною та Угорщиною. Це свого роду документальна історія про становлення, розвиток та створення збірною, про те з чого ми починали і до чого ми прийшли.
Це дуже цікаво, адже за ці 30 років не тільки мінялася Україна, а й мінялася національна команда, мінялися звичаї та традиції, гравці. І без змін в країні не було б змін у збірній. І саме ці питання ми підіймаємо у своєму фільмі.
За яким принципом ви обирали героїв, які розповідають про команду?
Ми хотіли підібрати пізнаваних людей та таких, які зробили значний внесок у становлення команди. 25 зіркових футболістів, тренерів та функціонерів, які безпосередньо мали зв'язок з командою, дали нам інтерв’ю. Ці люди доповнили один одного і я вважаю їх також творцями цього фільму, бо вони своїми емоціями, враженнями підсилили документальну сюжетну лінію. В нас у фільмі дві лінії: художня та документальна і саме документальна лінія базується на цих людях, які в той чи інший період мали стосунок до збірної та прославляли нашу країну.
Чим будете дивувати? Маєте якісь унікальні кадри?
Дуже багато інформації, відео вже є опубліковано й фанатська футбольна аудиторія все це бачила. Але для мене було викликом знайти щось цікаве, унікальне, небачене. Я пішов іншим шляхом, адже якогось одного футбольного архіву в Україні немає. Разом зі сценаристом Миколою Васильковим ми звернулися до журналістів, репортерів, коментаторів, які в той чи інший час супроводжували збірну. Як з’ясувалось, у їхніх приватних архівах є дуже багато цікавого. Мені здається, що вдалося знайти кадри, які ніхто не бачив і які дуже добре ілюструють слова оповідачів. Мені було це важливим, щоб наша історія виглядала об’ємною.
Дуже пощастило, що сценарист фільму Микола Васильков за період каденції Андрія Шевченка у якості головного тренера збірної дуже багато фільмував особисто, на власну камеру й частину цих матеріалів ми також долучили до фільму. Тож будуть такі кадри, яких дійсно ніхто не бачив.
Також багато довелось докласти праці, щоб знайти матеріали з 90-х років, але мені здається, що цінність фільму і полягає зокрема в тому, щоб багато матеріалів зібрати в одному місці. І цю роботу можна віднести до того, що буде існувати не один рік.
Ваш попередній фільм «Юкі» присвячений українцям, які стали успішними в НХЛ. Чи будете ви будете говорити про участь наших футболістів в клубах інших країн?
Цей фільм буде тільки історією збірної. Ми не говоримо про клубні здобутки гравців, ми говоримо про їх гру за збірну у різний період часу. Якщо говорити про Шевченка, наприклад, він дуже цікаво розкрився у нашому кіно. Я навіть не очікував. Вийшло так, що він уже не був тренером збірної на момент фільмування, тож міг сказати більше. І сказав.
Я не намагався нікого переконати. Ми знімали лише тих, хто хотів. Для мене це було важливим. З гравцями ми говорили про феномен збірної, про те, до чого ми прийшли і що ми зараз маємо.
Досить часто вболівальники звинувачують гравців у тому, що вони добре грають за клуби, проте за збірну не надто стараються. Крім того, багато говорять про те, що більшість гравців та тренерів є російськомовними. Що можете про це сказати?
Насправді у збірної були дуже різні періоди. Були періоди, що майже всі футболісти говорили російською. Були періоди, що гравці «Динамо» тримались одною окремою купкою, а гравці «Шахтаря» – іншою. Але з приходом Андрія Шевченка в збірну багато що змінилось. Проте гравці ж ніколи не жили у вакуумі і гравці не могли не змінюватись. І зараз збірна теж інша.
На жаль, через брак часу ми не змогли захопити новітній період збірної, в нас усе завершується 2021-м роком. Проте ми знаємо, що свідомість футболістів зростала з кожним роком, як і зростала свідомість українського суспільства. Важливо розуміти, що вплив українського громадянського суспільства на збірну є шаленим. Зростала свідомість суспільства – змінювалась збірна. Це взаємно пов’язані речі. Мені здається, що ті, хто подивиться кіно, багато зрозуміють та зроблять висновки. І зможуть оцінити процеси, що відбувались в команді під іншим кутом зору.
Був хокей, зараз є футбол. Які ще види спорту плануєте охопити?
Я не планую обмежуватись лише тематикою спорту. Зрештою, «Юкі» – не зовсім хокейна історія. Просто хокеїсти у фільмі зібрані для того, щоб через їхню пізнаваність розповісти світові про Україну. Щодо «Нації футболу», думаю, цей фільм більше розрахований на українського глядача.
Я не думаю, що мій наступний фільм буде також пов’язаний зі спортом. Буде багато довкола тем, над якими варто працювати, адже ми живемо в унікальний час і неправильно було б це ігнорувати.
Чи ви підтримуєте зв’язок з героями своїх фільмів? Можливо, хтось воює, хтось допомагає Україні?
Практично всі допомагають. Принаймні ті, з ким я спілкуюсь. Ця допомога не зупиняється і вона не лише матеріальна. Маємо велику допомогу в інформаційному плані, особливо від героїв фільму «Юкі». Я отримую дуже багато запитань, вони намагаються дізнатися більше, особливо про те, що стосується історичного аспекту. Потрібно пояснювати, що якщо зараз заморозити конфлікт, то ми знову отримаємо війну у короткостроковій перспективі. Але усі вони допомагають нам.
Наприклад, Вейн Грецкі на весь світ заявив, що потрібно (і пояснив чому) банити російських спортсменів. Я коли показував кіно в Балтиморі Джефф Чикрин, який працює експертом на телеканалі у Флориді, після ефіру прилетів на презентацію фільму, щоб інформаційно підтримати Україну.
Я знаю, що федерація фігурного катання гостро зреагувала на співпрацю Віктора Петренка з росіянами. Чи було вжито заходів щодо такого відомого гравця збірної як Тимощук?
Наскільки мені відомо, асоціація футболу України позбавила його усіх нагород, здобутих у складі збірної та навіть викреслила зі статистики, пов’язаної з національною командою.
Чому ваш фільм варто подивитись на великому екрані?
Це дуже класна соціальна історія. Вона не тільки мотивує, але й ідентифікує нас як націю. Це не просто спортивна документалка, яка заточена на футбольну аудиторію. Думаю, що на це кіно потрібно ходити сім’ями, з дітьми. Мені здається, що у цей непростий час діти не мають страждати, вони мають отримувати яскраві емоції та позитивні враження.
Футбол на великому екрані добре здатен об’єднати нас усіх, українців. Також потрібно підтримувати усе українське у такий складний час. І просто реально ще більше розуміти, що ми класні, патріотичні та маємо чим пишатись.