Фільм «Памфір» вийшов в український прокат

В український прокат 23 березня виходить «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука. Світова прем’єра фільму відбулося минулого року у Каннах, у програмі «Двотижневик режисерів». Це історія колишнього контрабандиста Памфіра, що повернувся додому із заробітків. Проблеми у родині змусили його знову взятись за старе.

Спойлерити тут не варто, адже сюжет є далеко не останньою складовою у картині. Зрештою, тут взагалі немає перших чи останніх складових. Це дуже ретельна та по суті ідеально зібрана стрічка, де кожна деталь вплітається у загальну картину та існує саме заради неї. Ювелірна точність деталей збирає разом напружений сюжет, акторські роботи, бездоганний візуальний ряд, характери та побут.

Зйомки тривали у Чернівецькій та Івано-Франківській областях. Їх колорит – справжній, а не туристичний, як і мова – смачна та автентична. А химерні образи Маланки, страшні маски та «пекельні» обличчя створюють бездоганний діалог з реальністю.

Особливої уваги заслуговує робота з акторами. Наприклад, виконавиця головної жіночої ролі Соломія Кирилова розповідала, що мала відпрацювати на фанерному заводі кілька змін.

«Сцена на фанерному заводі у фільмі займає лише кілька хвилин, але я працювала на заводі робочий тиждень, включно з нічними змінами, адже в цьому проекті немає нічого "не важливого" чи випадкового, тут кожна деталь, риса характеру, поведінки чи вчинку виправдана досвідом», – розповіла акторка ZAXID.NET.

Кадр з фільму

«Я хочу зробити з професійного актора документальний персонаж. Все. А інструментів можна знаходити дуже багато. Все залежить від фантазії, вміння та розуміння того, які стоять задачі», – додає режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук.

Ця тактика спрацювала на відмінно. У фільмі вражає абсолютна правдивість образів, мови, вчинків. Актори багато працювали з місцевою говіркою, вдосконалюючи її та проходячи своєрідні «іспити» у спілкуванні з місцевими мешканцями. До слова, вони також брали участь у фільмі, мали акторський табір, займалися там акторською майстерністю.

Проте довелось приборкувати не лише характерну вимову та поєднання професійних та непрофесійних акторів. Не просто було й з природою, адже знімати кіно у важкодоступних місцях осінньо-зимових Карпат – справа очевидно непроста.

Кадр з фільму

«Коли ми знімали золоту осінь, випало стільки снігу, що неможливо було зробити потрібні кадри. Ми змушені були викликати пожежну машину, щоб збивати сніг та знімати без нього. А для зйомок зимових сцен снігу в Карпатах не було взагалі. Ми довго на нього чекали. Нарешті випав достатній рівень снігу та трималась мінусова температура. На зйомки в експедицію виїхала велика знімальна група. І протягом першого знімального дня температура піднялась до +10», – розповіла ZAXID.NET продюсерка Олександра Костіна.

Спеціально для фільму було створено неймовірну кількість унікальних костюмів під керівництвом Марії Квітки. До їх виготовлення долучались також і локальні майстри. Частину автентичних костюмів було знайдено на місцях зйомки. Творча група їздила на свято Маланки, щоб спочатку зафіксувати автентичне вбрання, а потім відтворити його та адаптувати до задач фільму.

Також спеціально для фільму було виготовлено багато реквізиту та декорацій. Зокрема художній департамент під керівництвом Івана Михайлова зробив справжню автобусну зупинку. Подібну до тих, що можна зустріти в регіоні, з оригінальною мозаїкою, все як треба. Ніхто не вірив, що її не існувало раніше.

Знімальна група у Каннах

«Дмитро сказав, що хоче подивитись всі прикордонні села. Ми машиною об’їхали їх усі, вздовж кордону. Доїхали навіть до найвіддаленішого та найважче доступного українського села Сарати. Треба було двічі переправлятися через потік гірської річки на машині, щоб туди потрапити. Були у селі Буркут, де проживає найменша кількість людей. Навіть місцеві дивувались, коли нас бачили, не розуміючи як ми їх знайшли та туди дісталися. А нам треба було туди не просто дістатись, а привезти сотню людей та обладнання», – додає продюсерка.

Проте ці всі цікавинки та можливість зазирнути за лаштунки мають на меті одне: розповісти про те, як поважно готувались зйомки, якою ретельною була робота над кожною сценою. До того ж ретельність відчувається, проте не видно натужних надзусиль, адже органічність існування на екрані стає головною принадою фільму.

Крім того, картина вдало балансує між гострим сюжетом, драматичним зламом, що переживає герой, та якимось дивовижним новим втіленням поетичного кіно.

Кадр з фільму

Це цікаво (події не дадуть засумувати), це добре зроблено та добре розіграно. І це дуже гарно. До слова, до його створення були залучені партнери з декількох країн.

«Залучення партнерів з різних країн – це не тільки про гроші. Адже це можливість працювати з найкращими фахівцями з кіноіндустрії різних країн. Коли іноземний партнер читає сценарій, він стає експертом та першим глядачем, який може визначити, чи буде фільм цікавим в інших країнах, а не лише у нас. Фінанси теж є важливою складовою, адже в Україні на дебютний повнометражний фільм держава може дати від 12 до 15 мільйонів гривень. Бюджет «Памфіра» склав майже 40 мільйонів гривень», – розповіла Олександра Костіна.

Маємо вдалий зразок того, як українське кіно, розповідаючи локальні історії, інтегрується в глобальний світовий кінопроцес у якості повноправного та цікавого партнера.

Фільм маже рік добирався з Канн до українських кінотеатрів, тож він, без сумніву, вартує того, щоб піти у кіно.