У середу, 4 вересня, Росія здійснила масовану комбіновану атаку на Львів і Кривий Ріг із використанням ударних безпілотників та ракет. У Львові внаслідок російської атаки загинули семеро людей, серед яких – діти. Рятувальники від самого ранку діставали з-під завалів їхні тіла. Поруч також працювали журналісти та фотокореспонденти світових ЗМІ, які документували злочини росіян.
Утім низка користувачів соцмереж публікації фото жертв та постраждалих від обстрілу шокували та обурили. Люди звинуватили фотокореспондентів у порушенні етичних норм і вимагали видалити драстичні фото з соцмереж та ЗМІ. Юрист Іван Городиський навіть звинуватив львівський сайт «Твоє місто» в «гонитві за клікбейтом» та «втручанні в приватність людей».
Йдеться щонайменше про три фото. Перше – фото дівчинки, яку дістають з-під завалів на вул. Коновальця, яке опублікували на сайті обласного управління ДСНС, друге фото авторства відомого фотографа Юрка Дячишина, де видно кров на стіні квартири загиблої львів’янки. Третє фото – це фото Ярослава Базилевича, чию сім’ю убила Росія під час ранкової атаки 4 вересня. Фотографії кореспондентів з місця обстрілів публікували BBC, Reuters, WSJ тощо. Світлини з закривавленим львів’янином також оприлюднили на сторінці Ukrainian Association of Professional Photographers.
ZAXID.NET вирішив розібратись, чи доречно публікувати такі чутливі фото у цій ситуації та розпитав про це медіаексперта Отара Довженка, медіаюриста Романа Головенка, фотографів Віталія Грабара, Юрка Дячишина та Романа Балука про етичні межі фотографій в репортажній журналістиці.
***
Що кажуть фотографи?
Роман Балук працює фотокореспондентом для Львівської міської ради, а також іноземних інформагентств. Зокрема, 4 серпня його фото із наслідками ударів по Львову публікувало Reuters. Він вважає, що фіксувати на місці постраждалих людей – це візуальна історія, яку необхідно розповідати світові.
«Коли перші кадри з чоловіком були зроблені та надіслані в редакцію, ми не знали про трагедію із сім’єю. Його витягли з-під завалів, він живий. Це кадри, які демонструють наслідки тероризму Росії. Лише згодом стало зрозуміло про трагедію із сім’єю. Її важко сприйняти. Мені особисто теж дуже важко, доньки Ярка [Ярослава Базилевича] були пластунками. Можливо, я б не зміг знімати, якби знав про сім’ю. Людей уже не повернеш. Це трагедія, яку не збільшать і не применшать фото», – прокоментував Роман Балук ZAXID.NET.
Він додав, що такі фото можуть свідчити спростуванням брехні Росії, яка стверджує, що завдає удари лише по військових об’єктах, тоді як насправді прицільно обстрілює цивільну інфраструктуру.
Відомий львівський фотограф Юрко Дячишин, який знімає для міжнародних ЗМІ, опублікував у своїх соцмережах фото з квартири загиблої жінки. На фото зображені глобус та кров. Більшість коментарів під публікацією були схвальними, але частина користувачів Facebook критикувала зображення через «неетичність та травматичність». Фотограф у дискусіях з підписниками зазначав, що «їхня зона комфорту сьогодні постраждала».
У коментарі ZAXID.NET Юрко Дячишин розповів, що, на його думку, ментальне здоров'я і поріг травматизму дуже індивідуальні, а війну й злочини росіян потрібно показувати світу щоденно.
«Моя фотографія не лише про сьогодні, вона універсальна й показує загалом, що відбувається. Є дуже пряма візуальна мова, коли ми фіксуємо дівчинку, яку витягуємо з-під завалів чи когось закривавленого. А є більш абстрактна візуальна мова, яка залишається поза часом і є актуальною довший час. Але це наше сьогодення, це війна і вона така. Ця фотографія має сотні поширень в Instagram і більшість людей її сприймають схвально, а не негативно. Негативне завжди буде, але у відсотковому співвідношенні цього небагато. Тут інша проблема: кожен, хто має соцмережі, думає, що його позиція є останньою інстанцією. Коли когось щось може травмувати, то не потрібно підписуватися і не дивитися, а сидіти у своїй зоні комфорту», – вважає фотограф.
За словами Юрка Дячишина, якщо обговорювати етичність зйомки мертвої людини, то це дуже складна й дискусійна тема. Він зазначає, що коли зважати, що це когось потенційно вразить, то ніхто б не побачив фотографій злочинів росіян у Бучі.
«Ми показуємо, що відбулося варварство, вбивство, геноцид. Ми не можемо запитати в мертвих. Етично й естетично – це дуже персональні категорії. Багатьох фотографій може не бути й не зрозуміло, як показувати війну. Тоді виходить, що неетично фотографувати похорон кожного солдата», – сказав фотограф.
Юрко Дячишин додає, що під час публікацій фото у нього є самоцензура й все потрібно обдумувати. Фотограф зазначає, що передбачав, що сьогоднішнє фото може комусь не сподобатися, але вважає, що його публікація була правильним рішенням.
Фотокореспондент PAP та співзасновник агентства LUFA Віталій Грабар вважає, що фото та відео – це один з найкращих способів донести правду про війну. У коментарі ZAXID.NET він наголошує, що це особливо актуально, коли Росія вкладає колосальні ресурси в інформаційну війну.
«На жаль, реальність така, що фотографії чи відео потрібно публікувати. І більшість фотографів воліли б таких зйомок не робити. Я в цьому впевнений. Є корпоративні стандарти, яких дотримуються ЗМІ у своїй роботі. Наприклад, не публікувати імен загиблих чи деталей, які допоможуть ідентифікувати жертв до того часу, як про це дізнаються їхні близькі. Або ж до того часу, як це повідомлять офіційні представники влади. Далі кожен з журналістів, на мою думку, намагається сам визначити те, де є та моральна межа, до якої буде коректно публікувати матеріали. Межа між важкою правдою, яку він вважає за потрібне донести, і шокуючими деталями, які цю правду не підсилять, але зроблять комусь безпідставно боляче», – пояснює фотограф.
Він додає, що під документальними фото негативні коментарі з'явилися, оскільки люди болісно реагують на інформацію, якщо події сталися близько, а загиблі є їхніми рідними та знайомими. Однак фотографи не є причиною трагедії, яка сталася.
«Крупні плани поранених чи загиблих будуть доречними для слідчих, а не для широкої аудиторії. Проте фотографії, де люди емоційно реагують на те, що сталося, на мою думку, повинні бути опубліковані. Немає іншого способу достукатися до широкої аудиторії, якби це дико не звучало. Тим, хто говорить що це теж не етично і потрібно давати тільки місце події загальним планом, я можу хіба порадити, як кажуть, "зняти біле пальто". Ці фотографії – це не просто інформування людей. Це інформаційна війна, тому доводиться і такими методами протистояти російським фейкам. На жаль, така робота журналістів. Це все одно що звинувачувати розслідувача вбивств, що він ставить не надто етичні запитання свідкам», – говорить Віталій Грабар.
Що кажуть медіаексперти?
Медіаексперт та голова Незалежної медійної ради Отар Довженко вважає, що прагнення журналістів показати обличчя і назвати імена – виправдане.
«Те, як подали цю історію, значно адекватніше, людяніше і повніше відображає те, що сталося, ніж повідомлення у стилі "загинуло четверо осіб, з них три неповнолітні особи"», – пояснив ZAXID.NET Отар Довженко.
Однак у цьому випадку питання виникло до того, чи не опублікували журналісти це фото зарано і всупереч волі зображеного на фото чоловіка. У випадку смерті героя матеріалу стандарти рекомендують журналістам не поспішати.
«Це пов'язано з тим, що рідні і близькі не мають довідатися про цю подію з медіа чи соцмереж. Але насправді з'ясувати, чи вже пора, досить важко: хтозна, чи всі рідні вже оповіщені? Тому журналісти зазвичай чекають офіційного повідомлення. В цьому випадку воно було – від мера Андрія Садового», – акцентував медіаексперт.
Він додав, що загалом такі кадри, як, наприклад, фото закривавленого чоловіка у стані шоку, в якого загинула вся сім’я, публікувати не рекомендують. Однак у ситуаціях, коли соціальна вага кадрів дуже велика, медіа ухвалюють рішення порушити цю заборону, щоб показати суспільству щось екстраординарне. Якщо ж зображена на фото людина проти публікації – її слід негайно видалити.
«Публікація про трагедію не має примножувати кількість болю постраждалих. Утім, чи може бути цьому чоловіку ще гірше і чи вплинуть на його стан якісь фото в медіа. В ідеалі журналісти мали б дочекатися, коли він вийде зі стану шоку, і попросити дозволу. Але був би втрачений час і нагода, аби подати це фото як актуальне», – підсумував Отар Довженко.
Що кажуть юристи?
Керівник правових проектів Інституту Масової Інформації та медіаюрист Роман Головенко пояснив ZAXID.NET, що за ст. 307 і ст. 308 Цивільного кодексу фото людини можна зробити і розповсюдити лише з її згоди. Щодо фото в загальнодоступних місцях на вулиці можуть бути винятки, утім у випадку фото Ярослава Базилевича у стані шоку, зазначає Роман Головенко, є сумнів, чи це працює, адже людина в стані шоку може не розуміти, що їх фотографують, хто це робить і які це матиме наслідки.
«Щодо фото загиблих, то тут також питання етичних норм – аби близькі загиблих не дізналися про їхню смерть із новин. Але і з точки зору законодавства можуть бути пред'явлені претензії, наприклад, що такими передчасними публікаціями була завдана моральна шкода. Це ж стосується і фото з квартири. Теоретично позов можна обґрунтувати тим, що це приватна власність і приватний простір і вимагати моральної шкоди», – пояснив Роман Головенко.
Він наголошує, що у всіх випадках важливим є те, коли були опубліковані фото й чи була згода від людей, зображених на них.