«Героїзм будується виключно на любові»
IQ

«Героїзм будується виключно на любові»

Інтерв’ю з літератором Любомиром Стринаглюком

Василь Карп'юк, 4 вересня 2016 645 1

«Існує видимий світ і невидимий. Первинний – невидимий. Те, що відбувається в ньому, екстраполюється на світ видимий. Так визначаються ті події, які ми вже потім у своєму житті (суспільному, громадському та державному) переживаємо», – цими словами й почалася наша розмова з поетом, а тепер і автором науково-популярних текстів Любомиром Стринаглюком. Я колись уже писав, що Стринаглюк — приклад поета, який уникнув долі літератора. Він вдало дебютував 1998 р. збіркою «Медовий кумир», а тоді відійшов від літературної рутини до турбот житейських. Тож письмо не стало заробітчанством, не розвинулося жанрово, а залишилося незайманим поетичним джерелом, яке принагідно і невимушено породжувало нові тексти у помірній кількості. Так, у 2012-му, після чотирнадцяти років мовчання вийшов не надто об'ємний, але приємний та елеґантний поетичний томик «Бентежні видива». А далі поет пішов іншим шляхом. Метафору залишив для поезії і вирішив розширити сферу доторків до невідомого – написав книжку «Знаки часу. Розпізнавання». Вона вийшла 2015 року й уже витримала п’ять перевидань. Успіх зумовлений темою, яка торкається кожного: що означають символи, які нас оточують? А найбільше – чого варто стерегтися? Як уникнути небезпеки? Відповіді – у нашій розмові.

Любомир Стринаглюк: Те, що в Україні війна, те, що ми перебуваємо у багаторічному стані стагнації – ніяк не можемо вибратися з цього зачарованого кола економічних негараздів, суспільної та культурної кризи, політичних катаклізмів. І те, що нами з року в рік керують не ті люди, яким ми вперто довіряємо свої голоси (долі), теж має певні причини.

Ці питання спонукали мене роздумувати над відповідями. Міркуючи, я дійшов висновку, що великою мірою саме символи визначають якість і перебіг суспільних подій. Чому такий несподіваний висновок прийшов мені в голову? Я почав убачати певні зв’язки між тим, що відбувається у семіотичній (символічній сфері), і тим, що насправді переживаємо у житті нашого суспільства, як його члени.

Я зауважив, що багато речей, які у символічній сфері мали би регламентувати порядок дій у нашому житті, не на своєму місці.

*

Символи, щоб не перебільшувати їх впливу, мають дуже суттєве значення. Свідчення – останні події на Сході України. За те, що вояки наколюють, наприклад, на руці герб, цю руку вороги полоненим обтинають. За те, що носять нашивки національного прапора чи виконують гімн, можуть убити. За вживання української мови як символу нашої нації теж позбавляють життя.

Отже, за символами стоїть щось більше – влада. Це знаки влади. Влада – саме той чинник, який витворює порядок суспільства і визначає його розвиток. Візьмемо, приміром, облаштування християнських храмів. Там хрест, як головний символ, завжди на найвищому рівні. Бо втілює найвищу владу Бога-любові. Він увічнює куполи, він на вершечку хоругов, іконостасу, він довершує кивот. Хрест – це знак перемоги любові над смертю.

*

Немає нейтральних символів. За кожним із них стоїть певна духовна реальність, тобто певна релігія, культ чи псевдокульт, міфологеми… Це дало можливість зробити наступний висновок: оскільки кожен символ підтягує такі величезні духовні пласти, то, звісно, вплив цього символу має бути значний на ту людину, яка носить його, надає йому якихось властивостей.

– Але найчастіше нині люди вибирають той чи інший символ просто як прикрасу. Чи активований тоді той символ?

– Шукаючи відповіді на це питання, я звернувся до досвіду отців-екзорцистів. Усі вони в один голос вважають, що немає значення, чи надає людина символу якогось особливого значення, а чи просто носить для краси, цей символ так чи інакше діє на неї. Тут більше важить, наскільки людина сильна духовно.

Досліджуючи далі, я зрозумів, що, приміром, на осіб, котрі роблять собі татуювання, наколені зображення починають діяти як тригер, в перекладі – якір. Тригер діє так, що людина свідомо чи підсвідомо кружляє довкола нього, тобто татуювання. А воно якимось чином починає, відповідно до зображеної символіки, програмувати її життя, спонукає до певної зміни вподобань, життєвих пріоритетів. Врешті, таке «кружляння» довкола якоря втомлює. Виникає бажання вийти за межі своєрідного диктату цього тригеру. Клин клином вибивають, тому особа йде до салону і замовляє собі щораз нові тату. Люди часто наколюють нові зображення, щоб звільнитися від гніту попередніх.

Звісно, не можна однозначно стверджувати, що залежність від зображень стосується кожного. Ми всі – різні люди. Всі унікальні. Кожен по-різному переживає особисті досвіди. Але факт залишається фактом – татуювання чи інші маніпуляції з тілом, наприклад пірсинґ, без наслідків не проходять. Психологічних змін не уникнути.

– Чому ми переважно легковажно ставимося до знаків?

– Зараз спостерігається дуже серйозний ренесанс неопоганства. Багато тих речей, які були звичними і прийнятними для язичницького світогляду в сиву давнину, дуже потужно повертаються в реальність ХХІ сторіччя. Попри те, що ми вважаємося християнською державою, багато з нас є або поверхневими християнами, або відвертими поганами за способом життя та світоглядом. Не всі це до кінця усвідомлюють, або не зізнаються собі, але поводяться як погани. У зоні найбільшого ризику – діти та підлітки. В переважній більшості призначений для них контент сьогодні можна сміливо назвати магічним. Нашим дітям підсувають такі іграшки, показують такі телефільми, такі мультфільми, подають такі книги, які спотворюють категорії добра і зла. Відверте зло дедалі частіше подається під машкарою добра, а магічний світогляд вже давно став панівним у більшій частині дитячого контенту. Ще в нас є дуже серйозна лакуна в релігійній освіті і дорослих, і дітей. Те, що ми пережили 70 років атеїзму та богоборства імперії зла, не могло минути без наслідків. В душі кожної людини є особливе місце для Небесного Отця. Якщо воно не заповнюється Богом, то однозначно там підселюється якийсь дух. Це місце порожнім бути не може.

Зараз це місце нерідко займає дух поганства з магічним світоглядом. Це означає, що людина будує своє життя так, щоб поставити Бога або духів у залежність від свого я. Сьогодні егоцентризм тріумфує. Насправді ж у центрі життя християнина має бути Всевишній. А найважливішою має бути воля Отця, а не воля людини.

– Часто є так, що люди визнають присутність вищої сили, але не трактують це як релігійність. Воліють залишатися осторонь. Чи то залишати осторонь від себе вищу силу.

– Багато з тих, що визнають Бога, все одно живуть за своїми вподобаннями. Для того, щоб підпорядкувати собі вищі сили, вони використовують магію, окультизм, практикують самі або звертаються з допомогою до ворожбитів, мольфарів, відьом, екстрасенсів та інших слуг лукавого. Буває, що й святі речі, наприклад, молитву інколи сприймають неправильно: Боже, я буду Тобі молитися молитви, а ти мені дай здоров’я; я ходитиму до церкви, а ти мені дай добробут; я побудую тобі капличку, а ти зроби так, щоб у мене в хаті завжди був достаток.

Так з люблячим Богом стосунки не будуються. Бог і так нам може все це дати. Він і так задарма дає все. Натомість демони ніколи нічого не дають просто так – за все вимагають плати. Дуже багато невіруючих, далеких від релігії осіб, відвертих грішників часто є здоровими, нібито живуть добре, мають земні блага… Сонце світить на грішників і праведників. Бог любить усіх, тому що є самою любов’ю. Він просто хоче, щоб ми з ним правильно будували стосунки любові, які полягають у тому, щоб жити так, аби було добре іншому. Якщо ми живемо в подружжі – не для себе. У випадку з Богом – означає любити його найбільше. Як говорить апостол Павло: «Люби Бога і роби все, що хочеш».

Дуже часто зустрічаюся з тим, що люди сприймають Небесного Отця, ніби якогось наглядача, суворого, далекого, холодного батька, який наганяє страх. Насправді Бог ближчий до нас, як ніхто. Страх витісняє любов. Але що більше людина наповнена любов’ю, то менше вона боїться. Саме любов штовхає на подвиги. Що інше може перемогти страх смерті, як не любов?

Проблема в тому, що люди часто втікають від визнання правди. Тому не мають правильного розуміння любові. Тому виникають бажання узалежнити когось від себе, бажання заволодіти іншим для виконання своїх забаганок. Є такі, котрі прагнуть тільки отримувати від інших те, що хочуть для себе. Але суть любові – у віддаванні. Богові треба віддати Боже. Кесарю – кесареве. Ближньому – те, що йому належить. У подружжі треба віддати своїй половинці себе, своє тіло, все те, що самому подобається, навчитися одаровувати кохану чи коханого. Подарувати щастя, не очікуючи від неї рівноцінного дару. Ось у чому завдання. Важливішим має бути віддавання – це формула щастя.

Страх смерті іноді такий сильний, що ми в паніці можемо втратити людську подобу. Перетворитися на загнаного звіра. А коли перемагаємо страх любов’ю, тоді стаємо здатними на самопожертву і героїзм. Героїзм, наприклад, захисників України на українсько-російській війні будується виключно на любові. А на чому ж іще?

– Чи всі знаки є символами?

– Знак виходить на рівень символу тоді, коли стає певною універсалією. Але знак може залишитися просто знаком, якщо за ним нема неоднозначного тлумачення. А символ – багатозначний. Він мігрує. Я зіткнувся з цією проблемою, коли думав про класифікацію символів. Виявилося, це дуже складне завдання – класифікація. Описані в «Знаках часу. Розпізнавання» символи належать до дуже різних епох та релігій. Тому я розташував їх у книжці за абеткою.

– Яке походження символів, про які ви пишете у своїй книжці?

– Це символи, які походять ледь не з Атлантиди. Меншою мірою – з давньоєгипетської міфології. До речі, всю сучасну магію породив Вавилон, тобто якась частина символів і звідти прийшла. Є також символи гностичні. Гностицизм був поштовхом до створення масонства, я описую багато символів вільних мулярів. Частина символіки – з германської міфології. Є у книжці також символи східних релігій, фен-шуй, що зараз дуже поширені в оселях, у крамницях, офісах, навчальних закладах…

У книжці представлені також амбівалентні символи, що з часом втрачали первинне, часто позитивне значення і набували значення негативного, а сьогодні в різних середовищах мають своє специфічне трактування, описуються модифіковані знаки, і в тому є певна складність.

– Які є позитивні символи, крім хреста?

– Це медальйони Богородиці і святих, також медальйон Бенедикта, бо там є молитва малого екзорцизму, закодована у латинських літерах.

– А хіба самого хреста недостатньо?

– Достатньо хреста. Але обов’язково він має бути освячений. Я знаю випадки, коли навіть на благочестивих речах можуть чинитися якісь закляття, якщо ті не освячені, тобто не наповнені божественною благодаттю.

Ми захищені самим Богом. Натільний хрест символізує: ми віримо в Бога, перебуваємо під Його захистом, підпорядковуємо своє життя Йому і очікуємо сповнення Його волі.

Багато людей, навіть ревних християн, інколи відходять від правдивого розуміння. Наприклад, зараз досить поширена практика писати 90-й псалом руками матері й посилати його своєму сину на війну, в зону АТО, щоби цей написаний текст захищав солдата. Я бачив також пояски з цим же псалмом, ними радять підперезатися, щоб уникнути смерті чи поранення в бою. Такі речі існували ще в часи Старого Заповіту, називалися вони філактери. Носити філактери на одному зі вселенських соборів заборонили святі отці Церкви. Чому? Тому що філактери ніби заміняли собою молитву.

Так само багато людей сьогодні носять ладанки, в які вкладають ладан або артос. Але ж ладан не може ні від чого захищати. Це звичайна пахуча смола, її вживають у кадильниці. А запашний дим ладану символізує наші молитви, що підносяться до Всевишнього. Бачимо, що не сам ладан, але молитви – важливіші. Тому ладанка в даному випадку стає замаскованим оберегом.

Оберіг – це поганська рі,і вона не має нічого спільного з християнством. Наприклад, ці підкови чи віники з іконками. Тут проблема подвійна, тому що є гріх проти першої заповіді (магічна річ, оберіг, виконує функцію Бога – охороняти людське життя) і святотатство (сакральна річ, ікона, прикріплюється до поганського оберегу).

Дуже багато українців-християн дивним чином у своїй свідомості поєднують непоєднувані з перспективи віри речі, стараються сидіти на двох стільцях одночасно, ставити Богові свічку, а чортові – каганець. Нібито співіснувати з Богом, але й не псувати стосунків з дідьком. Так не буває. Треба визначатися. Наш Господь – ревнивий. Він не терпить поряд із собою ідолів.

Звісно, коли людина потрапляє у складну ситуацію, то чіпляється за соломинку. Але рятівною силою для християнина є Божа сила без будь-яких альтернатив. Про це треба пам’ятати і чесно говорити.

Навіть коли хрест використовується як оберіг, він уже стає магічною річчю. Чому ми носимо хрест? Для того, щоб засвідчити: ми є членами церкви; щоб виявити цим свою любов до Бога, показати свою підпорядкованість волі Божій. Задекларувати: ми довіряємо Богові своє життя, приймаємо випробування, хвороби чи інші нещастя як допуст Божий для більшого добра душі. Якщо так сприймати – здобуваємо Христовий мир. Тоді ні хвороби, ні біди чи інші невдачі, які, пригадуємо, спіткали біблійного Іова, не зможуть забрати в нас найголовнішого – ласки та благодаті Божої. А коли збережемо головне – спасемося.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук