«Глядіть, аби вам сонце не зайшло ополудні!»

Якби слова мали смак, то це було б чимось теплим і солодким, як пампушок чи та ж таки паска. Йно Великдень! Заледве сонце береться гладити по голові, а бечка (верба) – лоскотати шию, разом з ароматами перших квітів розноситься його дух.

Коли очунюють поля, у нас в горах на городах ростуть квіти смикавки – вони мають особливий запах, який нагадує, як пахне віск. І коли вже чуєш пóвів бджільного воску, що використовується при творенні писанок, то гейби дивні парфуми. 

Духовна заготівля триває сім тижнів, поки маємо піст. Спокійний час без весіль і танців. Покута і смиренність. Навіть найбільш затяті пияки не вживають у цю пору горівки. Хиба лиш у тому, що нині села повідкривалися, як квіточки, ніби усотуючи в себе промені сонця. У дійсності ж то – опромінення. І точну мисль каже наш сільський священик: «Важливо, аби суспільне життя не розходилося із духовним».

За кілька днів до Великодня купують чи ладнають кошики, плетені з лози або ж змайстровані із дощечок, інкрустованих кольоровим деревом і пацьорками; дістають зі скринь рушнички, вишиті бабусями і прабабцями з давніми візерунками, які виступають на пожовклій тканині, наче зашифровані послання (рушниками накривають кошики, коли йдуть святити і відкривають, аж як отець починає кропити свяченою водою); пишуть писанки. Старші жінки, котрі віддавна займаються писанкарством, запевняють, що якби раптом у них забрати цю роботу, то вони би й не помітили весни.

Знаємо, що Землю називають блакитною планетою. Про писанку можна сказати, що вона – жовтогаряча. Але й також, що планета. Принаймні, колористика гуцульської писанки дуже яркá. А чому планета? Бо маємо на ній усе – церкви, каплички, хрестики, рибки, олені, курчата…

Нерідко у розписі яєць використовують візерунки вишивок (сливовий, ключковий, черешневий). Символіка обарвлень проста: жовтий – колір сонця, зелений – життя, червоний – любові, а чорний – вже як кому забагнеться. Переважно – це зорана нива. Або і колір смутку, залежно, скільки на писанці є того кольору.

Коли зображений трикутник, то це є Бог Отець, Бог Син і Бог Дух. А як знаходимо візерунок «Волове очко», що складається з чотирикутників, то вони символізують чотири пори року. Коли маємо безконечник, то це безконечна лінія життя. Все ж у житті йде від зародку. Яйце – теж своєрідний зародок, тому на ньому зображуємо безконечну лінію. А як пишемо візерунок «Пшеничка», то це значить засіяне поле. Ще розмальовуємо писанку сонечками, вербовими гілками, сосонками.

Є відома легенда, що коли Христа вели на муки, один чоловік ніс у кошику яйця на продаж, а потім вирішив допомогти Ісусові нести його хрест на Голгофу, а кошик поклав край дороги. А його син промовляє: «Тату, але ж ми маємо ці яйця продати!» Чоловік на те відказав: «То нічого, я мушу помогти цей хрест понести». А коли він повернувся, то у кошику були вже не яйця, а крашанки.

Для їх розпису використовуються фарби, які є у магазинах для шерсті. Також маємо чимало природних барвників. Є такі жовті квіточки, які в горах називаються зановіть. І, коли перед святом Івана Купала їх назбирати багато, висушити, а в потрібний час відварити, то дуже мало треба додавати хімічних барвників. Ще можна для жовтого кольору використовувати лушпиння цибулі. Для чорного – кора вільхи.

Важливо: писанка хоче тепла. Потрібно, щоб яйця для розпису зберігались у теплому місці. Найліпше – на печі. Віск, який використовується для писання, складається з двох третин парафіну і однієї – бджолиного воску. Його перетоплюємо, беремо тепле яйце і гарячим воском наносимо на біле такі контури, де хочемо лишити білий візерунок. Потім занурюємо його у жовту фарбу, а коли підсихає, замальовуємо воском місця, де в підсумку має лишитися жовтий колір. Користуючись таким методом, наносимо на яйце шари потрібних кольорів. Насамкінець вмочаємо писанку у чорну фарбу і вона стає всуціль чорною. Тоді потрібно яйце обсушити, а відтак ставимо його перед розпаленої печі, де віск відігрівається, його знімаємо і виходить готова писанка.

Є такі майстрині, що можуть за день написати 10-15 штук, а є й такі, що можуть лиш п’ять, бо якщо вони хочуть точно відтворити візерунки, то на це знадобиться більше часу. Коли хто пише, як кажуть у горах, «лабато», то ясно, що напише більше. А якщо писати галунки чи крапанки, то можна й 30 за день. Люди заробляють на тому гроші, і це прекрасно, що можуть заробити.

Якщо зберігати писанку протягом дев’яти років, вона стає цілющою і виліковує від хворіб. А часом, коли за давністю літ фарба вицвітає і писанки вже не святять, з них роблять обереги або просто прикраси. Беруть фарбовані яйця, проколюють голкою з обох сторін, видувають вміст і нанизують на міцну нитку. Так утворюється чудове намисто, яке вішають над дверима чи вікнами».

Дівчата, вмиваючись великоднього ранку, кладуть до миски з водою крашанки, аби їхні обличчя були такими ж красивими. А бабусі котять писанками по чолі, щоб розгладити зморшки.

Ще гарним атрибутом є сирний коник. Зазвичай такі «іграшки» продають на базарі по дві гривні. Але на Великдень роблять великих коней з вершниками у капелюхах і кептарях, а з боків бочівки із бринзою. Це образ гуцула на коні, який їде з полонини. Такий кінь може коштувати до кількох десятків гривень залежно від розміру.         

Пригадую давню казку. Таку світлу-світлу, що аж розчулює, коли бідний чоловік не мав борошна для паски і витесав її з дерева. А під час освячення багач зауважив, що сусідова паска краща на вигляд і, коли той відвернувся, поміняв місцями. Аж диво було, коли бідняк прийшов додому, а паска виявилася їстівною. Чудасія й із багатим, коли різав ножем дерево…

Звиклось бачити на ринках кондитерські паски з усілякими домішками, коли їх можна споживати лиш, як десерт. Натомість на Гуцульщині паска – передусім хліб, а не торт. Лиш трохи солодка і з білої муки, замішаної на молоці. Зверху господині прикрашають хрестиками з тіста, які з усіх сторін закінчуються завитками. Дуже цікаві зозульки і шишки. Саме їх ми з сестрою найбільше любили зривати ще до того, як паска порізана для їжі. Зверху помазують яйцем або ситóю (посолодженою водою). Чому її не дуже солодять? Аби можна їсти з ковбасою, холодцем, мішанкою. Це такий салат, інгредієнти якого тотожні вмісту великоднього кошика – яйця, м'ясо, сало, ковбаса, хрін, сир і все, що дозволяє уява й кишеня. Заливаємо сметаною, додаємо спеції, перемішуємо і… І щодо споживання харчів, а, вельми, трунків, то з року в рік повторює священик на завершення великодньої служби: «Глядіть, аби вам сонце не зайшло ополудні!»