Графіку Олега Мінька, яку ніколи не бачив глядач, виставили у Львові

Виставка «Графіка» Олега Мінька – у галереї Гері Боумена. Ці роботи ніколи не бачив глядач. Експозиція – вже третя після смерті народного художника України. Першу донька митця, художниця Ірина Мінько-Муращик, влаштувала там же. Це були роботи батька за останні три роки життя. Друга була в Національному музеї – ретроспективна.

У майстерні, де народний художник працював, донька досі не рухає його мольберта, підсохлих фарб та навіть недопалків. Береже атмосферу львівського Пікассо – так дехто називав Олега Мінька.

«Він завжди казав: «Те, що я малюю, – я малюю себе. Свій внутрішній світ без надумання». Це все, що він переживав. Все, що діялось в його душі. Це було щиро», – підсумувала донька митця Ірина Мінько-Муращик.

Олег Мінько – самоук. З благословення монахині молодим з Черкащини вирушив вступати до теперішньої Львівської академії мистецтв. Вивчав художнє ткацтво, а паралельно потрапив до так званої «катакомбної школи» Карла Звіринського на квартирі. Там разом з іншими митцями – Бокотеєм, Петруком, Флінтою, Марковичем, Сойкою – захоплювалися світовою музикою, авангардним театром і що два тижні робили виставки. Та в 70-х митець «замовк» на десять років, через арешти друзів та постійні виклики до КДБ. До життя Мінька вернула виставка відомого художника, вчителя Романа Сельського.

«По «мовчанці» створилась така «Група трьох»: Медвідь, Флінта і Мінько. І вони мали низку виставок в Прибалтиці, Києві, у Львові», – уточнила донька Олега Мінька.

А творив митець до останнього подиху.

«У майстерні батька є робота зі зображенням свічки на передньому плані. Вона буквально в останні дні перед його відходом намальована. Робота для нього, може, й незакінчена, але, я вважаю, що вона самодостатня. Без підпису... Він собі запалив сам свічку. І тихо пішов з життя, залишивши нам великий спадок», – додала Ірина Мінько-Муращик.

Виставка триватиме до 18 грудня.