Ви втомилися від своєї душі? Хочете відчути себе піднесеними і забути про важкість всередині від думок і переживань? Досить перейматися нісенітницями і сміливо позбувайтесь набридливої внутрішньої місткості, яка тяготить і заважає!
Минулого року в Санденсі відбулась прем’єра фільму «Cold Souls», комедії про пошуки душі, після цього фільм брав участь у багатьох фестивалях і лише зараз виходить в прокат у Європі.
Одного дня американський актор Пол Джаматті наштовхнувся на повідомлення про клініку для зберігання душ, які не дають нормально жити. Знайшовши в телефонному довіднику контакти компанії, яка витягує душу з тіла клієнта, він вирішує перевірити, чи це саме те, що він шукає для полегшення свого життя. Герой, який грає у фільмі самого себе, працює над роллю Дяді Вані з п’єси Чехова, але замість того, аби розвивати персонаж, він лише тупцює на місці, застряглий і не здатний до справжнього творчого вираження. Коли Пол приходить в клініку і розповідає про труднощі з роллю, доктор Флінштейн, який його приймає, згадує, що бачив п’єсу Чехова і говорить про неї як про дуже «Russian». На його думку, «російськість» полягає в неприродності персонажів, а сам Дядя Ваня тільки те й робить, що жаліє себе.
У пробірках на поличках кабінету доктора Флінштейна зберігаються вилучені з тіл душі, різних барв, форм і розмірів, але переважно сірого кольору… Пол наважується віддати душу на зберігання на час роботи над п’єсою, тепер він бездушний і безпринципний, холоднокровний і неупереджений, говорить те, що думає, але, на жаль, на сцені великою мірою переграє, стаючи схожим на актора посереднього серіалу, де треба лише зображати гру і кривлятись, гучно кричати, робити різкі рухи і спотворювати міміку обличчя.
Насправді дуже цікаво спостерігати за тим, яка прірва існує між простою показовою грою і справжньою майстерністю актора та високим професіоналізмом, що й демонструє наприкінці фільму Пол Джаматті, взявши на прокат душу російського поета, яка щиро плаче від розчулення і є саме тим, що потрібно для ролі.
Діна Корзун зіграла в «Холодних душах» роль Ніни, яка скуповує в Санкт-Петербурзі душі людей, які у відчаї або потребують грошей, і перевозить їх в собі в Америку, де знаходиться багато охочих приміряти справжню російську душу на собі. Це вже не перша робота російської актриси в американському кіно, найбільш відома вона була раніше за фільмом «40 відтінків смутку», де також зіграла одну з головних ролей.
«Холодні душі» - це перший повнометражний фільм Софі Бартез, але режисер відмовляється бути названою єдиним автором і завжди зазначає, що це її спільна робота з партнером і близьким товаришем Андрієм Парехом. Оператор і продюсер українського (а також індійського) походження народився в США і успішно працює в кіноіндустрії після навчання в Нью-Йорку та Празі. На початку 2000-х він також зняв як режисер українські короткометражки «Мертві Півні» та «Зимове Весілля», а після цього був оператором сорока американських фільмів. Разом з київським режисером Віктором Придуваловим він зняв кілька українських кліпів, але значно цікавіші його відеороботи для кумирів сучасної молоді і світових зірок електронної та індімузики: MGMT, Basement Jaxx, Maximo Park, The Killers…
У «Холодних душах» Андрій Парех прекрасно відобразив атмосферу Нью-Йорка і Санкт-Петербурга, чаруючих зимових міст, де відбувається дія фільму і де всі пейзажі, вулиці, дерева і дороги дихають справжнім життям, і, здається, навіть чути запахи старих петербурзьких будинків, а вже за якусь мить в обличчя віє морський бриз холодних нью-йоркських пляжів.
Фільм хочеться дивитись як гіпнотизуючу театральну виставу, яка вводить у стан повного заглиблення і співпереживання, вбираючи в себе кожен кадр і кожне слово, хоч і постійно з’являються думки про схожість із сюжетом і стилістикою «Вічного Сяйва Чистого Розуму» і «Бути Джоном Малковічем», історіями про людей, які також в егоїстичних міркуваннях були готові відмовитись від своїх спогадів і самих себе.
«Холодні душі» так само не уникли долі всіх американських фільмів, які розповідають про росіян, поверхнево мислячи стереотипами. Героїня Діни Корзун по прибутті в Нью-Йорк йде саме в російський ресторан, так ніби інших немає, де співачка під фортепіано млосно виконує російські пісні-балади. У самій же Росії ми бачимо зграї собак, які гасають вулицями, молодих балерин, які не здають вступних іспитів, а всі люди, окрім балерин, діляться на убогих працівників напіврозвалених фабрик в тілогрійках і на заможних ділків, в яких на диванах постелені тигрові коцики. У бізнесмена Дмітрія, який постачає російські душі в США, постійно грає музика Віктора Цоя, а його дружина Свєта, звичайно ж, блондинка і звичайно ж хоче бути актрисою, не маючи навіть натяку на обдарованість. Її зіграла канадійка Кетрін Віннік, яка хоч і непогано завчила фрази російською, але все ж видала в собі неросіянку жахливим акцентом. На IMDB тим не менше вказано, що Кетрін вільно розмовляє українською, а також має чорні пояси карате і теквандо. Її героїня Свєта мріє мати талант Аль Пачіно чи будь-якого іншого знаменитого американського актора, і Ніна краде для неї душу Пола Джаматті. Всі ці перипетії тримають в стані очікування: що ж буде далі – і переживання: чи закінчиться все добре. Та в якусь мить приходить усвідомлення, наскільки ж страшно втратити душу, навіть якщо вона носиться як нестерпний вантаж.
Фільм розповідає історію настільки абсурдну, наскільки й достовірну і є чудовим взірцем американського незалежного кіно, яке сподобається інтелектуалам та невибагливим глядачам, особливо, якщо взяти до уваги те, скільки в нього було вкладено частинок душі, американської, французької, російської, канадської і української.