Майже усі мешканця міста Славутич, що на кордоні з Білоруссю, вийшли з протестом на головну площу міста, коли до них заїхали російські БТРи. 15 тисяч людей, яких росіяни вважали «своїми», голими руками виштовхали загарбників на околицю міста. Росіяни і далі намагаються завоювати прихильність містян їжею, обіцянками про допомогу, але це не працює.
Мешканці Славутича розповіли ZAXID.NET, як живе місто в оточенні ворогів і чому люди не бояться росіян.
«Ми ще розмовляємо російською мовою, але наша свідомість вже давно є українською»
Славутич – відносно молоде невелике місто, розташоване близько до кордону з Білоруссю. Це місто заснували у 1986 році серед лісу спеціально для персоналу Чорнобильської АЕС. У Славутичі досі проживають усі працівники ЧАЕС, яка зараз захоплена росіянами. Загалом у Славутичі проживає 25 тисяч людей, але через війну частина виїхала і зараз лишилось близько 15 000 славутчан.
З початку повномасштабної війни Славутич став ізольованим, бо з однієї сторони – ворожа Білорусь, а з інших – активні військові дії. У місто не могли потрапити вантажівки з гуманітарною допомогою, отож доводиться триматись на запасах їжі, ліків та засобів гігієни, що були зроблені до війни. Упродовж першого місяця війни ситуація в місті була відносно спокійною, тут ще не було росіян.
Але все змінилось 24 березня, коли російська військова техніка розпочала рух до Славутича. Тоді її зупинили українські військові. Наступного дня росіяни знову спробували зайти в місто і вдруге були відбиті – проте цього разу з жертвами серед українців.
«Коли вони намагались прорватись через залізну дорогу до міста, у нас там були ТРО і поліція. Росіяни їх обстріляли, там є загиблі, у тому числі мирні. Наразі кількість уточняється, але троє – це точно. Нікому не дозволяли забрати тіла, бо було небезпечно», – розповіла ZAXID.NET місцева активістка Надія Сарана.
Наступного дня, 26 березня, о 8:30 ворогу вдалося прорватись.
«Вони постягували все, що у них залишилось у цьому напрямку. І було дуже потужно було чути вибухи, навіть в деяких домівках повилітали вікна», – розповіла Надія Сарана.
Місцеві жителі Славутича готувались до приходу росіян і підготували акцію протесту. Мітинг набув рекордних масштабів: усі мешканці Славутича, окрім дітей та частини матерів, вийшли на протест. Загалом до мирної акції приєдналось близько 15 000 людей.
«Акція мала показати, що Славутич – це Україна, він незалежний, єдиний і ніхто не чекає на триколор. Існує думка, що тут живуть тільки росіяни, які приїхали ліквідовувати наслідки Чорнобильської катастрофи. Це не так. Ми досконало розмовляємо російською мовою, але наша свідомість вже давно є українською», – пояснює Надія Сарана.
Коли люди дізнались, з якої сторони сунеться російська техніка, то почали масовий рух туди ж. Тисячі людей з українськими прапорами вигукували «Слава Україні» та інші патріотичні гасла.
«Ми їх відштовхнули завдяки українським прапорам і гімну України. Більше нічого у нас не було: ні поліції, ні ТРО, ні військових», – розповідає про хоробрість славутчан радниця міського голови Тетяна Мельник.
«Росіяни почали стріляти у повітря, застосували гранату і сльозогінний газ. Один хлопець отримав поранення в шию. Але люди, навіть коли почули автоматну чергу в повітря, не відступили. Всі пішли вперед і почали проганяти їх. Дійшли до виїзду з міста. Люди майже на руках виносили ці БТРи», ZAXID.NET каже Надія Сарана.
Росіян виштовхали на околицю Славутича, але виявилось, що окупанти встигли взяти у полон мера міста Юрія Фомічова. Місцевим депутатам та активістам довелось йти на переговори з росіянами, щоб вони випустили міського голову. Коли Фомічева випустили, він виступив перед мешканцями Славутича і заявив, що росіяни пообіцяли залишити місто до обіду, але спочатку проведуть перевірки на наявність зброї.
«Але сьогодні зранку вони періодично з’являються: у виконкомі – дивляться, що там хто робить, і навіть заходили у житлові будинки. Вони нікого не чіпають, кажуть, що подивляться і якщо нічого не знайдуть – то залишать лише блокпост. Але вони досі у місті. Вони свого слова не дотримуються, тому невідомо, що буде далі» – каже Надія Сарана.
«Ми не приймемо жодної допомоги від росіян чи білорусів»
Разом з тим у Славутичі щодня погіршується гуманітарна ситуація. Місто збудоване таким чином, що тут немає газу і все тримається на електриці. Паливо у місто не завозять уже місяць, тому мешканці заправляють генератори бензином з машин.
«У нас ще не було жодного зеленого коридору. Підвозу продуктів чи палива не було, бо це нереально. Дорога, якою ми їздили до Києва та Чернігова – уся замінована», – каже Надія Сарана.
Російські окупанти, які заїхали у Славутич, пообіцяли самі привезти гуманітарну допомогу в місто. Проте жителі вирішили не брати нічого у ворога.
«Якщо вони привезуть нам свою гуманітарну допомогу – ми її приймати не будемо, це наше рішення. Містяни не приймуть допомогу від росіян чи білорусів. У нас трошки запасів є, ми продовжуємо видавати. Ми підтримуємо один одного: якщо у когось чогось немає, ділимося, готуємо разом, але жодної допомоги від ворога ми не приймемо», – наголошує Тетяна Мельник.
З 25-тисячного Славутича з початку війни своїм ходом виїхало до 10 000 мешканців, кожного разу ризикуючи попасти під обстріл або підірватись на міні. Ті, хто лишився, героїчно відстоюють своє місто.