Днями стало відомо, що відразу два львівських готелі отримали дозволи на провадження грального бізнесу. Взагалі ця сфера економіки, навіть попри значне падіння доходів внаслідок пандемії і, відповідно, закриття кордонів, активно розвивається у Львові. Більше про це поговоримо з Іваном Лунем, директором з міжнародних зв’язків Української асоціації готелів та курортів (UHRA). Вітаю вас.
Доброго дня.
Отже, ви якраз днями презентували велике дослідження про ситуацію в готельному бізнесі. Які основні висновки з цього?
Українська Асоціація готелів та курортів – не дуже стара організація, молода, але прогресивна.
Щойно минулого року створена.
Так. Ми почали з того, що намагалися бути якимсь чином корисними і дієвими для нашої галузі, для гравців. Ми провели дослідження: взяли участь півтори сотні готелів – невеликий такий наплив, але дуже репрезентативний. Це опитування серед готелів України, не лише Львівщини. Що воно показало? В цілому наполовину впала виручка в готелів.
Це очікуваний результат.
Звичайно. Але на запитання «як рятували свій бізнес готельєри?» відповідь пряма – зменшували витрати. Це логічно. Але готельна справа дуже людиномістка, тому витрати, очевидно, косять зразу ряди персоналу. Тому 80% з тих, хто були змушені зменшувати, – вони скоротили персонал. І скорочували від 40% до 70% в середньому. Тобто можна сказати, що всі готелі скоротили більше половини свого персоналу.
Добре, що не закрили. Бо в Польщі, наприклад, в наших сусідів, закривали готелі взагалі. Тому готелям дали можливість вижити, я б так сказав, оптимізуватися.
А чого не знижували ціни, наприклад, щоби стимулювати попит?
Ви розумієте, коли попиту немає взагалі – мабуть, нема сенсу демпінгувати. Взагалі демпінгування в готельній справі – дуже такий спірний момент, в залежності взагалі від ринку в цілому. Але не було сенсу – попит зник як такий. Взагалі туризм і авіалінії, як я кажу, були поставлені на ШВЛ, тобто фактично на штучному диханні ці галузі існують.
Тому такі ключові висновки були: що готелі, виживаючи, скорочували масу персоналу, готелі були змушені віддавати якісь свої приміщення під інше використання. Змушені і, напевно, стимульовані – бо ми зараз підійдемо до азартних ігор. У цей момент якраз вийшов закон про регулювання азартних ігор і лотерей – і багато операторів цього ринку прийшли до готелів, бо цей закон пов’язав певною мірою ці дві галузі.
Так, ми ще повернемося до цього. Але стосовно дослідження – мене здивувало, що попри таку очевидно критичну ситуацію в готельному бізнесі, за вашими даними близько 4% готелів навпаки показали зростання виручки. Оце яким дивом?
Я скажу. Цей феномен дуже легко пояснюється: заміські готелі не лише утрималися на плаву, вони дуже сильно заробили.
А за рахунок чого?
Тому що дуже багато людей все-таки хотіли кудись поїхати, навіть з метою самоізоляції – і вони їхали в заміські готелі. В заміських готелях дуже часто є котеджі, вілли заміські – там люди собі знаходили свій відпочинок. Тому такі готелі дуже-дуже сильно піднялися.
93% готелів або ледве досягнули того ж показника, що в 2019 році, або він знизився, і то критично. А 7% готелів (то, можна сказати, десята частина) – це заміські. І тільки заміські показали ріст.
Окей, ще один нюанс. Попри те, що переважна більшість готельєрів скаржилися на збитки, в принципі, ніхто особливо (судячи з вашого дослідження) не збирається закриватися, продавати бізнес – всі так дуже оптимістично вважають, що будуть заробляти. Це такий прибутковий бізнес, що можна пережити рік чи, можливо, два роки збитків? Я так бачу, що це ж не закінчується.
Давайте так, з точки зору операційної (безумовно, що поскорочувавши витрати і перевівши персонал у відпустку чи звільнивши) витрати суттєво знизилися. Другий момент: готельна справа в цілому в Україні все-таки не вважається високопрофесійною чи індустріальною. Це все-таки его-проекти, проекти, які є самоствердженням часто для інвесторів.
Тобто про прибуток не йдеться?
Вони не кредитовані. В цілому світі норма – кредитувати готель, брати позику в банку і потім її віддавати з часом, операційна виручка дає можливість. У нас готелі, як правило, всі збудовані за приватний власний капітал, тому немає банківських виплат, виплат по кредиту. Відповідно, знизивши до мінімуму операційні видатки, можна перечекати період відсутності попиту.
Але я скажу так, що в нас таки був мінімальний попит – це попит внутрішнього туризму. Все-таки люди подорожують чи до родин, чи у справах. Тому мінімальний попит, який дозволив компенсувати ці зменшені мінімізовані витрати, був. У 2020 році лютий ще був чудовий порівняно. А взагалі це найнижчий рівень у році – завантаження у лютому було 40–50% типово у Львові в кращі роки. Зараз він 5–7%.
А норма в хороший рік – це як?
Давайте так – середньорічна, бо також дуже попит коливається. Готель в середньому має бути заповнений на 50% і більше (це так ну дуже на хлопський розум), щоби він мав економічний зиск. Я ще раз кажу – він дуже людиномісткий і по затратах – і, відповідно, воно дуже часто зжирає операційний прибуток.
Але я скажу, що в нас робоча сила дешевша, ніж за кордоном. Норма за кордоном теж 50% (норма – питання відносне), але в нас робоча сила дешевша, відповідно витратна база нижча. Тому в нас дійсно готельна справа була дуже прибуткова. Тепер вона через брак попиту і через високі податки донедавна мала стати критично нецікавою – назвемо це так. Але віддаю належне уряду: ставка ПДВ для засобів розміщення на послуги тимчасового проживання була знижена з 20% до 7% два місяці тому. Це дуже суттєво може підтримати, м’яко кажучи. Тому що готелі вмерли – зараз так.
Зрозуміло. Повертаючись, як і обіцяли, до грального бізнесу: ви сказали, що оператори цього бізнесу звертаються до готелів. З того, що я розумію, Grand Hotel давно готувався до цього – це амбіції власників, не якихось сторонніх операторів. Тобто відкрити казино – це буде моє казино, а не… Можливо, ті гральні автомати ви маєте на увазі, оператори яких заходять?
Я спробую спростити ситуацію, розказати популярно. Гральний бізнес можна поділити на казино і на зали гральних автоматів. І ще лотереї – але я про них менше знаю. Є ще онлайн-казино – це інша галузь, інша специфіка.
Так, ми говоримо про офлайн.
Тобто закон зобов’язав операторів грального бізнесу розміщувати свої заклади гральних автоматів або казино виключно при готелях. Я вважаю, що це дуже позитивна річ. Готельєр я чи ні, але насправді це систематизує роботу таких закладів – це не в підворітні десь чи на вокзалі в будці. Це по-перше. По-друге, я думаю, що регулювання цієї галузі дозволить приносити гроші в бюджет, а не корупційна складова.
Але ви кажете «оператори грального бізнесу». А які в нас оператори грального бізнесу, якщо він фактично досі перебуває ще в нелегальному стані? Його тільки дозволили зараз.
Я думаю, що, по-перше, працювали онлайн-казино…
Тобто ви маєте на увазі, що ті, які працювали підпільно, будуть легалізовуватися в офлайні?
М’яко кажучи, так. Я не фахівець з цієї галузі, але я переконаний, що це так – це базова логіка.
Я думаю, це позитивно ще й з тих міркувань, що, наприклад, буде хоч якийсь мінімальний контроль за лудоманами – тобто тими людьми, які залежні від гри. Буде регулюватися допуск цих людей, буде створений реєстр таких людей – відповідно, в казино можна зайти тільки...
Хіба казино зацікавлене в цьому – створювати реєстр лудоманів? Це ж цільова аудиторія.
Можливо, казино не зацікавлене, але держава в цьому сенсі має бути зацікавлена, тому що це соціальна складова. А лудомани… Напевно, у всіх, хто програють гроші, мають зацікавлення оператори гральної справи – це їхня природа, природа бізнесу. Але я думаю, що врегулювавши і притягнувши гральний бізнес до готелів (а готель – це все-таки будівля певного респектабельного формату, це солідна будівля, в яку вкладені великі гроші), це дозволяє репутаційно і з точки зору контролю здійснювати цей контроль над закладами.
Як я сказав, є казино, є зали з гральними автоматами. І закон регулює приблизно так, що казино можуть у столиці бути тільки при п’ятизіркових готелях.
Чому в столиці? У Львові теж.
Тому що в обласних центрах це можуть бути готелі п’яти- і чотиризіркового рівня. А в столиці тільки п’ятизіркові і тільки готелі, які мають 150 номерів і більше. В обласних центрах це – готелі чотири- і п’ятизіркової категорії, які мають 100 номерів і більше.
У Львові тоді це скільки казино може бути? Скільки в нас таких готелів?
Готелів, які є п’ятизіркові і мають більше, ніж 100 номерів…
І чотиризіркові.
Я думаю, що таких є чотири-п’ять.
У Львові?
Так. Але мова йде про казино. Казино – це формат гральних столів і круп’є.
Зрозуміло.
Але для залів з гральними автоматами регулювання каже, що це готелі не менш ніж тризіркової, чотири- і п’ятизіркової категорії також. В обласних центрах – це не менш ніж 25 номерів, у столиці – 50. Відповідно, готелів з залами-автоматами може бути набагато більше, бо тризіркових готелів у нас набагато більше, звичайно. І ті ліцензії, які отримали львівські готелі – це не зовсім ліцензії. Це довідка про те, що вони можуть приймати в себе.
Так, це попередні дозволи. Вони мають основний дозвіл ще отримати – але вони мають приміщення, які підходять під цю діяльність.
Так, так. Насправді на отримання ліцензії подає оператор грального бізнесу, не готель. Але подаючи свої документи на отримання ліцензії, він має долучити довідку, яку йому дає готель. А готель, своєю чергою, отримав (чи має отримати) її в цій Комісії з регулювання азартних ігор про те, що в нього є приміщення для цього належним чином оснащені – або можуть бути оснащені.
У Львові дуже активно будують готелі – навіть багато львів’ян не розуміють цього, скаржаться. Я, готуючись до програми, спеціально порахував: за минулий рік близько десятка заявок було, що збудують нові готелі в різних місцях: це площа Міцкевича, вулиця Дорошенка, Victoria Gardens, Підзамче, по всьому місту, Шота Руставелі… Ще десять готелів за рік – коли насититься цей ринок?
Я скажу, що ми в готельній галузі оперуємо все-таки термінологією не «готелі», а «готельні номери» – сотні, тисячі готельних номерів. Щоби ви розуміли, через відсутність чіткого реєстру, що таке засоби розміщення, ми можемо говорити лише приблизно, розуміючи, який заклад насправді є готелем. Але щоби ви уявляли собі, що об’єм готельного ринку у Львові – це приблизно 5000 номерів.
Готельних?
Готельних номерів. Так, не забуваємо ще про подобові квартири.
Є ще хостели.
Так, так, це ліжко-місця. Давайте говорити про системний ринок. Я вважаю, суб’єктивно, порівнюючи, наприклад, Львів з Краковом або, точніше, бажання досягнути десь такого рівня економічного – то Львів ще має запас, думаю, ще разів у чотири щодо кількості номерів. Але в залежності від того, чи місто розвиває свої туристичні, і конференції, і івент-можливості.
Але в Кракові і туристичний потік значно потужніший.
Безумовно. Тому кількість номерів і попит на них, звичайно, залежить дуже від розвитку туризму в місті, в країні, від економічного розвитку країни в цілому – це похідна. Не можна сказати, що у Львові може бути 10 000 номерів, тоді коли попиту на них немає.
Якщо у Львові є такий брак готелів, чому сюди не йдуть великі міжнародні мережі? На моїй пам’яті кілька спроб було, що от «ми затягнем, ми зробим міжнародні». Маємо тільки Ibis, здається, з мережевих.
Є Ibis з мережевих, він управляється іноземним оператором.
Але немає Hilton, InterContinental, Hyatt – нічого немає.
Є ще готель Ramada – це франшиза міжнародного готельного оператора, управляється українським колективом.
Дуже проста відповідь насправді: інвестувати в промисловий готель, якщо можна так назвати, професійний готель – це завжди більше коштів, ніж в аматорський. Тому мережевики хочуть готелі орієнтовно від 80 номерів і більше, тому що тоді ефект масштабу операційного. З тою самою кількістю персоналу ти можеш управляти більшим номерним фондом і заробляти більший вал. Тому мова йде зразу про середні і великі готелі.
В нас дуже багато готелів заявляється маленьких. Щоб ви розуміли, середній розмір львівського готелю – 42 номери. Якщо оці 5000 поділити на їх кількість, то в середньому готель – 42 номери. Це маленькі готельчики. Я не кажу, що це погано – це чудово. Просто це не є дуже системно, особливо з точки зору іноземного оператора чи франчайзера. Тому що вони беруть свій відсоток за управління чи за користування торговою маркою від валу – коли вал малий, то їм, в принципі, нецікаво.
Але візьмемо тих, хто дійсно може, і декларує, і будує готелі понад 100 номерів. Чому вони не брендуються? Я думаю, що тут вже питання розуміння стратегії свого бізнесу як підприємця. От я маю намір тримати цей бізнес і системно ним управляти, щоб ним займалися професіонали – тоді це є підхід стратегії, можливо, стратегічного виходу потім з проекту. Коли мова йде про те, що інвестор інвестує і каже: «Ні, я управляю, мій зять управляє, я поставлю там сестру чи жінку», – це не є системний бізнес. Він має право на життя – family-бізнес, як кажуть. Але це не мережевий підхід, м’яко кажучи. Мережевики за те, щоби гроші зароблялися, вони не хочуть лізти в сентименти сімейні чи такі містечкові.
Тобто у Львові це поширена модель, так?
Так.
«Я, мій зять керує» і так далі.
Дуже поширена. Знову ж таки, підтверджую – це не гріх, просто це відсутність якогось стратегічного бачення. Але і це, напевно, пояснюється макроекономічною ситуацією чи макрополітичною. Якщо подивитися на те, скільки урядів в Україні помінялося за часи незалежності, то можна зрозуміти, чому інвестори бояться йти в довгі гроші. Бо готель, щоб ви розуміли, – це велика будівля, в ній маса санвузлів, маса номерів, маса унітазів, величезна кухня, килими, світильники. Це велика, тяжка інвестиція, і повернення її натупає орієнтовно за вісім-десять років. Але, звичайно, є в кінці бонус, тому що ти, продавши готель, повертаєш ще раз так, а, можливо, і більше. Але це довгі гроші.
Тим більше, якщо це розкручений готель.
Наші інвестори так далеко бояться вкладати гроші.
Але все ж вкладають інвестори гроші. От ви можете сказати хоча б приблизно, хто є власниками готелів львівських? Бо, я так розумію, є багато іноземних, в тому числі й російських інвесторів, які інвестують в готельний бізнес Львова.
Не секрет, що готелі, які мають російське походження, назвемо це так – це, в першу чергу, напевно, Reikartz. Бо в них є Юрій Васін власник, москвич, хоча він почав інвестувати в Україну задовго до конфлікту.
Але ми маємо також «Дністер», маємо BANKHOTEL, так? Це ж теж російські гроші.
«Дністер» – так, я думаю, що там кінцеві бенефіціари мають російське громадянство чи походження. Відносно BANKHOTEL – не впевнений, В’ячеслав Михайлович Юткін є кінцевий бенефіціар, він українець, є в Україні, тому не думаю, що це є російські кошти, навряд чи. Але Reikartz-и і «Дністер» – напевно так, можливо.
А крім росіян хтось інвестує – німці, поляки, американці?
Ні, ні. Це, в першу чергу, місцевий капітал, я б так сказав. Я скажу, що іноземці, входячи в проект, дивляться на вихід. Це нормальна природна інвестиційна практика – який буде exit. Якщо exit тяжкий, по ходу роботи готелю в тебе його можуть забрати, рейдернути або економіка нестабільна, яка викликає коливання, – то це природно.
Зрозуміло, але в чому тоді інтерес росіян в інвестиціях? Це ж теж громадяни іншої країни, їх теж можуть рейдернути, всі ці ризики…
Ні, тому що росіяни… Зрештою, вони інвестували ще давніше, вони добре орієнтуються в методах ведення бізнесу в Україні. Все-таки та ж ментальність, та ж економічна ментальність. Я думаю, тому.
Зрозуміло, дякую. Наш час, на жаль, вичерпався. Цікава розмова, дякую вам. Нагадаю, що сьогодні в студії ZAXID.NET LIVE був Іван Лунь – директор з міжнародних зв’язків Української асоціації готелів та курортів.