Концепція літературної освіти не враховує полікультурність України, - експерти

Центр освітнього моніторингу розцінює Концепцію літературної освіти як таку, що не враховує полікультурність та багатоконфесійність українського суспільства. З-поміж задекларованих у документі намірів є щонайменше три, котрі можуть негативно позначитися як на змісті й педагогічних технологіях вивчення курсу національних та світової літератури в навчальних закладах системи загальної середньої освіти, так і на якості літературної освіти в цілому.

Про це ZAXID.NET повідомила прес-служба ГО “Центр освітнього моніторингу”. По-перше, в умовах полікультурності й багатоконфесійності українського суспільства апелювання, як це зроблено в Концепції, до збереження «духовних ідеалів слов’янства» є одночасно і політично некоректним, і таким, що де-факто сепарує учнівську молодь слов’янського походження та представників неслов’янських народів, що мешкають в Україні. Укладачами Концепції не взято до уваги, що в Україні крім державної, польської та російської – слов’янських мов, учні також здобувають освіту неслов’янськими мовами: кримськотатарською, молдовською, румунською та угорською. Природно, що як представники неслов’янських народів, а до них ще долучаються діти й вчителі єврейської, ромської, грецької та інших національностей, вони поділяють інші, відмінні від «духовних ідеалів слов’янства», цінності. Щодо «єдності слов’янства», то за релігійним принципом історично сформувалися три головні конфесійні групи слов’ян: християни західного («латинського») обряду (поляки, чехи, словаки, словенці, хорвати); християни східного («візантійського») обряду (білоруси, болгари, македонці, росіяни, серби, українці) й, нарешті, боснійці. Останні взагалі сповідують мусульманство й, природно, духовно більш поєднані з єдиновірними кримськими татарами, ніж з «духовними ідеалами слов’янства». Стосовно геополітичних пріоритетів слов’янства, то й тут їх «ідеали» суттєво відрізняються: болгари, боснійці, македонці, поляки, серби, словаки, словенці, чехи й хорвати прихильні до Європейського Союзу та НАТО, а білоруси, росіяни та українці дотепер тримаються окремішньо. По-друге, виокремлення з-поміж інших національних літератур російської літератури й наголошення на тому, що їй належить «особлива роль» також є украй суб’єктивним і дражливим з огляду на багатонаціональний склад Українського народу твердженням. Російська література, як і в цілому культурні надбання росіян, є настільки доконаним фактом, що не потребують додаткового ствердження за рахунок приниження літературної спадщини інших народів. Ймовірно така, що може бути вмотивована для вивчення літератури у Російській Федерації, теза, що міститься у Концепції, не лише зачіпає національні почуття представників інших національних груп та літературознавців, що досліджують літературний процес, але також є контроверсійною для реалізації в навчально-виховному процесі в школах України. По-третє, з точки зору педагогічних технологій передбачена Концепцією повна відмова від роботи на уроках із фрагментами тексту й перехід винятково до вивчення невеликих за обсягом творів призвела б до того, в умовах чітко регламентованого навчального часу на курс літератури поза контекстом залишився б величезний пласт літератури, про котру випускники шкіл навіть не чули б. Така «новація» видається недоречною як з огляду на покликання шкільного курсу літератури, так і з точки зору вивчення предмету. Центр освітнього моніторингу вважає, що цих та інших недоліків у Концепції літературної освіти можна було б уникнути, якби до того, як документ було затверджено, його проект був оприлюднений для проведення фахової та громадської експертизи.