Цей матеріал я готувала до війни. Він мав бути частиною великого тексту про два міста, які невпинно розвивалися й могли почерпнути досвід одне одного: Львів і Краматорськ. Журналістка зі сходу повсякчас розповідала про цікаві місцеві проекти. У лютому мала вийти велика стаття про те, як розвивається культура і скільки це коштує різним містам.
Між Львовом і Краматорськом понад 1200 км, але пріоритети досить схожі: розвиток молодіжного кластеру, різношерста публіка, а відтак – різноманітні події, легке зітхання про те, що культура потребує більше грошей.
Тепер Краматорськ – одна з наступних цілей росіян, місто потерпає від авіаударів, бомб і ракет. Львів у тилу, однак окупанти неодноразово цілили й сюди. І, якщо повітряна тривога рано чи пізно завершується, то внутрішня вже ні.
У цій статті – кілька деталей про те, якою мала б бути культура Львова цього року. Як вона мала б розвиватися. І якою вона є зараз – зосереджена на війні.
Усі коментарі були записані до 24 лютого і залишаються в оригіналі. Такою мала б бути цьогорічна культура, якби не війна.
***
Я досі пам’ятаю, як три роки тому сиділа у Львівській філармонії і слухала Каприс №24 Паганіні в аранжуванні Мирослава Скорика. Оркестр INSO Львів, ще живий на той час маестро Скорик і повний зал людей. Той концерт не потрапив би до списку моїх планів, якби про нього не говорили навколо.
Один із великих плюсів Львова, великого міста з різними викликами, це те, що культура тут завжди «на слуху». Подекуди вона потрапляє й у всеукраїнське інформаційне поле. Щорічний Leopolis Jazz Fest, Book Forum, дискусії навколо пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту (то гарний чи потворний?!), карнавал «Золотого лева», навіть виступи вуличних музикантів. У цьому місті, навіть якщо не дуже цікавишся культурними подіями, все одно про них трохи чуєш.
І культура у Львові поєднала навколо себе різні кластери суспільства: міські управлінці, громадські активісти, малий і великий бізнес, неурядові громадські організації.
Кожен із цих кластерів чимало значить для розвитку львівської, та й загалом української культури. І про кожен із них поговоримо нижче.
Місто в культурі, культура в місті
Кожного року кошти, виділені містом на культуру, зростали. І причин цьому є чимало: індексація заробітних плат, збільшення кількості поточних ремонтів, розширення планів. Це важливий аспект розвитку культури: піти до відремонтованого театру чи новітньої медіатеки набагато приємніше.
Так торік на культуру місто виділило 470 млн грн, однак цього року до Львова приєдналося ще 16 громад, кожна з яких має своє культурне життя. Тож це – ще одна з причин, чому бюджет постійно зростає.
«Здавалось би, в важкий 2020 рік, коли перший рік ковіду був, ми відкрили нових дві інституції культури. Це був Музей міста відремонтований, відреставрований у підвалах Ратуші – а це є пам’ятка національного значення, відповідно, з дотриманням усіх реставраційних правил і вимог. І перший Муніципальний мистецький центр на Стефаника», – розповідає директорка департаменту розвитку Львівської міської ради Наталія Бунда.
У місті також преміювали найкращих менеджерів культури. Ті, хто працює у бібліотечній справі, театральному, музичному, хореографічному та образотворчому мистецтві можуть податися на премію та отримати 25 тисяч гривень за свою діяльність.
Громада
Громадських ініціатив у Львові, пов’язаних із культурою, теж не бракує.
Керівниця Львівського муніципального мистецького центру Ляна Мицько розповідає: загалом львівську громаду можна поділити на два сегменти. Одна частина помічає культурні процеси в місті, а інша, на жаль, ні. Одним людям, які в меншості, цікаво спостерігати за цією плинністю чи навіть брати у ній участь, інституційними практиками, новинами у культурі.
«З чим пов'язана незацікавленість більшої частини у сучасній культурі – це безліч чинників. Серед них освіта, виховання, соціальні проблеми та пріоритети. Масова культура, яка є більш поширеною, легше передається через медіа та транслює більш зрозумілі цінності. Коли ми говоримо про сучасну культуру – як у музиці, так і в урбаністиці, візуальному мистецтві, інституційних практиках тощо – це робота над незручними питаннями. Часто в суспільствах на кшталт нашого їх незручно проговорювати, особливо через мистецтво, яке свого часу отримало роль розваги чи способу оформлення. Так нам якось прийшов страйк через Гарячу лінію міста від мешканки, яка не хотіла бачити біля входу в Мистецький центр портрети активісток, арештованих в Білорусі, адже це змушує хвилюватися і сумувати», – розповідає Ляна Мицько.
Тож у Центрі проговорюють мистецтво, яке «на межі», заглядають за рамки «незручної» історії та проводять освітні заходи, які допомагають краще зрозуміти сучасне мистецтво.
Однак цього теплого сезону на порядку денному муніципального центру – ще й війна. Благодійний аукціон бойових трофеїв та мистецтва «Історія в об’єктах», Гаражний розпродаж для ЗСУ тощо.
Ґранти й діджиталізація культури
«Зараз культура розвивається й за рахунок ґрантів. І це дуже піднялося також і за рахунок Українського культурного фонду. Йдеться не просто про якісь звичайні події, які до того були — концерти, фестивалі. Більший акцент тепер ставлять на діджиталізацію культури. Тобто створюють сайти або ж віртуальні тури», – розповідає журналістка Марічка Крижанівська.
Так, наприклад, для меморіального музею Михайла Грушевського створили додаток, музей Пінзеля пропонує осмислити спадщину великого майстра за допомогою інструментів доповненої реальності.
Підтримка бізнесу
«Малий і середній бізнес – наприклад, кав’ярні, влаштовують у себе виставки і цим підтримують митців. Бо у приватних галереях треба платити оренду. Тут просто домовленості, і так бізнес допомагає митцям», – розповідає Марічка Крижанівська.
І такий приклад справді є: у львівській кав’ярні з багатолітньою історією «Штука» влаштовують кількадесят виставок на рік.
«Ми проводимо щонайменше 12 виставок, але в нас зараз ще є невеличка галерея графіки, то, фактично, виходить 24 виставки на рік», – розповідав власник кав’ярні «Штука» Євген Булавін.
За експозиції митці не платять, умови обумовлюють перед кожною виставкою.
«Це традиція, яка у свій час була втрачена, і яка останні 20 років відновлюється. Чим більше таких локальних галерей, кав’ярень, всіляких таких проектів, тим активніший соціум, місто швидше розвивається. Така традиція дуже презентабельна для міста, до нього хочуть їхати. Не всім містам так пощастило – я би сказав, що Львів можна так порівняти хіба, напевне, з Віднем, з Краковом, може, з Мюнхеном. Таке активне життя ведеться тут», – додає власник кав’ярні «Штука» Євген Булавін.
«Штука» теж пам’ятає про війну. Про неї неможливо не думати. Нещодавно в кав’ярні влаштували концерт «Cosa Nostra jazz band» на підтримку ЗСУ.
Тепер
Ще навесні все почало оживати. Потрохи і дуже обережно. Для львів’ян і гостей міста відкриті театри, філармонія, музеї, низка інших культурних закладів.
Львів став величезним хабом для міжнародних журналістів, і це дає змогу ще більше прикувати увагу до України: наприклад, виставка Call the War а War. Проект розповідає про журналістів та журналісток, які загинули, опинились у полоні або зазнали переслідувань внаслідок повномасштабної війни, яку Росія розв'язала проти України.
Цього року в Україні не відбудеться чимало культурних подій, які могли б відбутись, якби не війна. Але вони точно відбудуться після нашої перемоги.