Лесь Курбас заплаче…

КультураМихайло Цимбалюк , 29 листопада 2231 4
Михайло Цимбалюк
народний депутат, голова Львівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина»

«Ми ніколи не повинні забувати, що театр – це всенародна школа», – стверджував італійський драматург Карло Гоцці. І його слова важко переоцінити, бо несуть у собі всю сутність важливості театрального мистецтва в естетичному формуванні людини як невід’ємної частини суспільства.

Театр без перебільшення можна вважати одним з найдавніших проявів людської культури. В тій чи іншій формі він зумів зайняти чільне місце в цивілізованій традиції кожної нації, незалежно від політичних переконань чи фінансових статків. Так, роль театру в житті людини і суспільства різнилася в залежності від часу і мети, яку переслідували театральні діячі. Зокрема в стародавній Греції завданням театру був духовний розвиток через співпереживання з героями, а також відображення найважливіших подій в історії країни. Практично не змінилося це й у сучасні часи, але чи достатньо уваги українська влада приділяє театральному мистецтву? Питання майже риторичне, бо досить часто чуємо про проблеми, з якими стикаються актори та працівники театрального мистецтва.

Напередодні до мене звернулися актори Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру імені Тараса Шевченка, розповідаючи про проблему, яка зараз зачіпає інтереси усіх таких закладів по Україні. Річ в тому, що згідно з наказом Міністерства культури та постановою Кабінету Міністрів України передбачено виплату надбавки для працівників театральної сфери на розсуд обласних рад.

Напередодні для академічних театрів коефіцієнт надбавок для творчого та художнього складу становив 2,0, а для творчо-виробничих та технічних працівників – 1,3, тобто 100% академічної надбавки і 30% відповідно. За словами акторів, з недолугою системою децентралізації частину фінансування «на надбавки» віддали на місця, тому обласні ради безпосередньо є «утримувачами» театрів і депутати призначають академічну надбавку на власний розсуд.

Ситуація досить плачевна й в тому контексті, що зараз Міністерство фінансів України зобов’язує всіх у примусовому порядку оптимізовувати свої витрати. Щодо надбавок для працівників театрів, то в Ужгороді вона складає 10%, у Тернополі – 25%, у Житомирі – 35%, у Полтаві та Вінниці – 50%. Відповідно таким чином відбувається цинічний акт соціальної несправедливості, відтак виникає нерівність щодо зарплат, а в майбутньому це призводить до менших нарахувань пенсій.

Є ще один законодавчий «ляп» для працівників українських театрів. Так, 28 січня 2016 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» № 955-VIII.

Цей закон по факту надав очільникам закладів сфери культури необмежені права керування. І тим більше надає їм право розпоряджатися господаркою, фінансами і… творчістю. Саме керуючись нормами цього Закону, у Львівському національному драматичному театрі імені Марії Заньковецької звільняють головного режисера Федора Стригуна. Так, дирекція театру надіслала йому листа, в якому було написано, що контракт з ним не продовжуватимуть. Така ж ситуація з акторкою Таїсією Литвиненко. Це не перше таке рішення у межах одного з найкращих театрів України – раніше гендиректор звільнив артиста Ярослава Кіргача, який пропрацював там близько 20 років.

Актори не приховують причини такого рішення свого керівництва – це їхня громадянська і профспілкова діяльність. У тому числі й озвучені проблеми неефективного використання коштів театру і захист трудових прав колективу. Хвиля таких звільнень, прикриваючись трудовими угодами, вже прокотися Україною – про це говорять у Національному академічному театрі імені Івана Франка, Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Таким чином, у театрах намагаються позбутися від невигідних керівництву акторів з чіткою громадянською позицією, міцним театральним хребтом. Більшість акторів, яких намагаються відправити на маргінес – це люди своєї справи, генії української культури, взірці для наступних поколінь….

Прикро, що цього року ми попрощалися з легендою українського театру та кіно, народним артистом України Петром Бенюком. Добре пам’ятаю, як впродовж останніх десяти років він боровся з невіглаством та непрофесійністю у менеджменті Львівського театру імені Марії Заньковецької. Саме він у боротьбі за справедливість не отримав достатньої підтримки сучасників. Сумно, що такі корифеї української культури покидають цей світ так і не почуті і не отримавши розуміння…

Театральне мистецтво не повинне бути заручником недосконалого законодавства, егоїстичних керівників, політиків і популізму. Йому потрібно дати можливість розвиватися, очищувати суспільство і виховувати націю на ідеалах високої культури, чесності і справедливості.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук