Львівські пасажі

Пасажі завжди були окрасами променадних районів міст. Саме в них свого часу вирувало життя, особливо у негоду чи в холодну пору року. Під захистом прозорого перекриття можна було випити кави, зробити закупи чи й просто пошпацерувати у своє задоволення. Понад півстоліття Львів був позбавлений цього аспекту урбаністичної сатисфакції.

Лише останнім часом у Львові почали активно реалізовуватися проекти з відновлення пасажів. Цій темі ZAXID.NET присвячує дві статті. Перша з них розкаже про пасажну історію.

У нашій мові слово «пасаж» має кілька різних значень. В аспекті урбаністичному пасаж – це торговельна споруда, крита галерея з крамницями обабіч, що звичайно має виходи на паралельні вулиці.

Критих пасажів у Львові було небагато, натомість у львівському балаку пасажами називали часто подвір’я чи невеличкі вулички з численними крамницями, що мали виходи на дві-три вулиці.

Першим львівським пасажем можна вважати Галицьку браму, вздовж проходу якої стояли з обох боків ятки та крамнички. Предтечею пасажів можна вважати теж торгові ряди на ринку, які називалися ще «Багаті крами» з північного боку ратуші. У Кракові на місці таких торгових рядів спорудили пізніше класичний критий пасаж – знамениті Сукенниці. Натомість у Львові, після того як завалилася 1826 р. вежа старої ратуші, будиночки та крамниці «Багатих крамів» розібрали і на їх місці спорудили нову ратушу.

На початку ХІХ ст. у львівській топоніміці вперше з’являється слово «пасаж». Кам’яницю №29 на Ринку збудували у стилі класицизму 1768 року для львівського коменданта Феліціана Коритовського за проектом Христофора Мурадовича на місці двох старих кам’яниць. Довший час історики помилково стверджували, що кам’яницю будували полонені гайдамаки, які потім були страчені 1769 р. До 200-річчя цієї події навіть виготовили велику чорну пам’ятну таблицю, яка зараз встановлена на стіні Міського арсеналу. У 1803 р. тут з’явилася перша львівська цукерня, яку заснував італієць зі Швейцарії Домінік Андреолі. Його іменем названо пасаж, що виходить на вул. Театральну. До ІІ світової війни у пасажі Андреолі розташовувалися чисельні торгові заклади, які за радянських часів переобладнали під помешкання. Тепер їх знову поступово перебудовують для торгових та гастрономічних функцій. А у подвір’ї пасажу функціонує кав’ярня «На бамбетлі».

Подібний пасаж Гуттерів починався за брамою кам’яниці №18 на Ринку й виходив на вул. Боїмів (тепер Староєврейська). Навпроти стоїть будинок на вул. Староєврейській, 12. Цю чотириповерхову будівлю спорудили у 1910-1912 роках у стилі постсецесії з елементами бароко та класицизму на місці двох кам’яниць (№ 12 і 14). Кам’яниця з’єднана через спільне подвір’я з будинком на вул. Братів Рогатинців (колишній Собєського), 15. Ці дві будівлі, запроектовані в архітектурній фірмі Міхала Уляма, утворювали торговий пасаж Ляуфера. Зараз з боку Староєврейської вхід до будинку перекритий комісійним магазином, який колись був частиною пасажу. Мешканці будинку на Староєврейській, 12 добираються тепер до своїх помешкань через браму і подвір’я дому №15 на вул. Братів Рогатинців. Пасаж Хаїма Ізраеля Ляуфера містив кілька крамниць.

Кілька пасажів було на найпринципальнішій львівській вулиці – на проспекті Свободи. Раніше його непарна сторона мала назву вул. Карла Людвіґа (у міжвоєнний період – вул. Легіонів). Тут під №13 збудували в необароковому стилі у 1892–1893 роках «Ґранд-готель» за проектом Еразма Гарматника, після смерті якого будову завершили Зиґмунт Кендзерський та Леонард Марконі. Тоді це був найшикарніший готель у Львові. У 1893–1895 рр. його власник, Єфраїм Гаусман, збудував за готелем відкритий пасаж з виходами на вул. Сикстуську, №6 (тепер Дорошенка) та 3 Мая, №3 (тепер Січових Стрільців). Тепер колишній пасаж Гаусмана називається проїздом Крива Липа. З колишнього розмаїття магазинів, кав’ярень готелів функціонують зараз кілька крамниць та закладів харчування.

Кам’яницю на пр.Свободи, 29 збудували у перехідному стилі від історизму до сецесії у 1901–1902 роках за проектом Якуба Соломона Кроха та Мавриція Зільберштайна на замовлення Хаїма Оранжа. Над брамою, під балконом, варто звернути увагу на голову міфічного духа-покровителя, який мав би охороняти цей дім. Його, а також дівочі погруддя в нішах над вікнами третього поверху, створив скульптор Петро Віталіс Гарасимович. Дім був сполучений вузьким пасажем з кам’яницею №8 на вул. Леся Курбаса.

Під №35 на колишній вул. Карла Людвіґа було створено торговельний пасаж Феллерів (тепер вулиця Михальчука). Він не був перекритий скляним дахом, а крамниці розміщувалися на перших поверхах (партерах) житлових будинків. Пасаж тягнувся від вулиці Карла Людвіґа, де 1903 року було збудовано помпезний чотириповерховий будинок за проектом архітектора Артура Шлеєна (тепер проспект Свободи, 35), до вул. Різницької (тепер Наливайка). Частину пасажу з боку вулиці Тиктора було зруйновано під час ІІ Світової війни. На цьому місці у 1970-х збудували котельню. Вже у 1908–1909-х фасадну кам’яницю при вул. Карла Людвіґа перебудували під керівництвом архітектора Фердинанда Касслера у стилі постсецесійного неоісторизму з елементами модернізованого бароко та ренесансу. Тоді встановили дві алегоричні жіночі скульптури на аттику – «Комерція» та «Комунікацій», їх автором вважається Петро Війтович.

Нещодавно на проспекті Свободи, 5 з’явився ще один пасаж. На місці колишніх кінотеатрів «Дніпро» (до війни («Касино») та «Спартак». Тут створено торгівельний пасаж «Плазма» з виходом на вул. Дорошенка, 3 та Банківську.

Неподалік був найзнаменитіший львівський пасаж, який відповідав тодішнім європейським зразкам. Будинок при вул. Коперника, 1 був збудований 1892 р. за проектом Яна Шульца для родини аптекарів Міколяшів. Петро Міколяш, який походив з Чехії, заснував тут ще 1828 р. свою аптеку «Під золотою зіркою». У цьому закладі 1853 р. вперше засвітилася гасова лампа, яку винайшли фармацевти Ян Зег та Ігнатій Лукасєвич. За брамою цього будинку Альфред Захаревич та Іван Левинський збудували у 1899–1900 рр. знаменитий пасаж Генріка Міколяша, який тягнувся до вулиці Крутої (тепер Вороного) з відгалуженнями до вулиці Лінде (Ференца Ліста). Фірма “З. Піотрович і Я. Шуман” виконала для пасажу обширні перекриття зі сталі та скла. «Фасад з боку вул. Сенкевича (тепер вул. Вороного) був увінчаний криволінійним фронтоном, у вікнах – вітражі з портретами авторів споруди: І. Левинського і А. Захаревича. Огорожі вікон і вхідні ґрати імітували рослинність формою та забарвленням. У вході в пасаж з боку вул. Коперника, 3 погляд відвідувача зупинявся на мармуровому фонтані з фігурами Венери та фавнів (які виконав вірогідно Антон Попель). Шляхом руху в обох напрямках, вторуючи зигзаговидним заломам стін, розташовувались декоративні світильники і вертикальні стрічки ліпнини у формі спіральних завитків. Під скляним дахом були вмонтовані великі алегоричні живописні панно, можливо, пензля Тадея Попеля. Своєю конфігурацією вони відповідали криволінійним конструкціям ферм перекриття. Рух відвідувачів вздовж стін пасажу супроводжували два яруси крамниць з великими вітринами і кав’ярень, а також перший стаціонарний кінотеатр». («Архітектура Львова: Час і стилі» – Львів, 2008). Це був кінотеатр «Уранія», відкритий 1901 р. Від 1907 р. він називався «Сінефон». У міжвоєнний період в пасажі було два кінотеатри („Втіха” та „Пасаж”), кав’ярні та кількадесят крамниць і офісів різних фірм. Бомби Люфтваффе 1939 року зруйнували цей комплекс.

На подвір’ї будинку №1 на Коперника ще можна побачити руїни будівель знаменитого пасажу Міколяша, а також зворотний бік ще одного пасажу – «Марійської галереї», вхід до якої був у будинку пл. Марійській (Міцкевича), 5, яким володів найбагатший львівський кам’яничник (власник нерухомості) Йона Шпрехер. На його замовлення 1925 року за проектом «прибічного архітектора» Фердинанда Касслера прибудували засклений торгівельний пасаж «Марійська галерея» (за радянських часів тут був «Дитячий світ», потім квіткова «Роксолана», тепер тут магазин мережі дитячих товарів «Антошка»). Варто оглянути сходову клітку цього будинку, яка дає уявлення про внутрішній устрій львівських кам’яниць середини ХІХ ст.

Будинок на пл. Смолки (тепер Григоренка), 5 спорудили в 1912 р. за планами Юзефа Пйонтковського. У глибині будівлі був кінотеатр “Марисенька”. За радянських часів його перейменували на “Піонер”. Зараз тут театр “Воскресіння”, створений Ярославом Федоришиним. Тут був пасаж Ґрюнерів, що виходив до дому №8 на сусідню вул. Коллонтая (тепер Менцинського). Обидва будинки сполучались внутрішнім подвір’ям з аркадою.

Будинки №5-7-9 на протилежному боці вулиці Менцинського мали колись спільне велике внутрішнє подвір’я-пасаж з численними єврейськими крамницями (популярна назва – “львівський Бердичів”).

Два пасажі були на вулиці Сонячній (тепер П. Куліша). Між будинками №23 і 25 був пасаж Абрама і Якуба Германів, що вів до театру "Колізей" (Closseum), який було збудовано у 1898–1900 рр. за проектом знаних архітекторів М.Фехтера і А.Шлеєна на основі павільйону Яна Матейка з Галицької крайової виставки 1894 року. Спочатку цей видовищний заклад був відомий під назвою «Колізей Торна» (Colloseum Thorna) – підприємства для «представлень розмаїття міжнародних штукмайстів на заграничний спосіб». Тут відбувались також спектаклі єврейських театральних труп. У 1907 році театр перебудували в сецесійному стилі за планами Е. Скавінського. У міжвоєнний період тут функціонував Міський театр "Новини" (Nowości), де ставили фарси, водевілі й оперети. Після ІІ Світової війни залишки "Колізею" перебудували на заводське приміщення.

Ще один пасаж було влаштовано у дворі великої кам’яниці №47 на вул.Куліша. У дворі кам’яниці №47, збудованої близько 1910 р. У стилі пізньої сецесії з елементами неоготики, збереглись рейки та механізми ліфтів, якими піднімали на балкони-галереї важкі речі.

Пасаж мав ще вихід через браму кам’яниці №5 на вул. Цеховій, що належала фірмі «Поліцер і Вертгайм» у Відні (Politzer i Wertheim). Ця триповерхова кам’яниця споруджена у 1912–1914 рр. у стилі раціональної постсецесії. Над центром пасажу півкруглий фронтон, який повторює півкругле завершення вікон і брам першого поверху. Центральна широка брама тепер перекрита. Раніше вона вела через засклений пасаж на велике подвір’я кам’яниці №47 на вул. Куліша, забудоване житловими та логістичними будівлями початку ХХ ст. У подвір’ї утворювався відкритий пасаж, що мав виходи на вул. Сонячну, Цехову і Газову.

Ще два пасажі створювалися поблизу колишньої Жовківської рогатки. Триповерхова кам’яниця на вул. Волинській, 5 була збудована близько 1910 р. з розкішним, як для тодішньої околиці міста сецесійним декором. З боків фасад завершують два фронтони із закрученими спіралями волют та парами вікон, що нагадують очі, точніше маски. Натомість сходова клітка кам’яниці залишилася десь у ХІХ ст. З правого боку, під широкою аркою брами можна перейти на велике прохідне подвір’я з виходом на вул. Б.Хмельницького, 155. Очевидно, що тут планувався пасаж, бо маємо тут три кам’яниці 1910-х рр. з постсецесійними фасадами, які більш би пасували до парадного вулиці, а не до подвір’я. Власником цього комплексу був Яків (Якуб) Віц. Тож можна ввести у львівський обіг поняття пасаж Віца.

Навпроти базару, що на розі вул. Механічної та Хмельницького, кілька будівель формують невеликий гарний ансамбль пізньої сецесії, створений 1908–1910 рр. для виноторговця Лейба Кремпнера. «Першу скрипку» грає в ньому триповерхова наріжна кам’яниця №169 на вул. Жовківській (тепер Хмельницького), споруджена за проектом бюро Міхала Уляма. На першому поверсі кам’яниці, яка витягнулася вздовж вул. Кремпнерів (тепер Зустрічної), розташовувалися ресторан та торговий пасаж Кремпнерів. На другому і третьому поверсі закругленого наріжника були влаштовані лоджії, які потім замурували, але відтворили багате сецесійне оздоблення.

Нові пасажі у Львові стали з’являтися у 1990–2000 рр. Поруч зі згаданим вже пасажем «Плазма» можна ще назвати невеликий пасаж біля кінцевої зупинки трамваю №6 на вул. Івана Миколайчука, «Пасаж на Шпитальній» між вул. Шпитальною та Данилишина. З довгого пасажу, перекритого прозорим пластиковим дахом, починався донедавна і ринок «Південний». А наприкінці 2009 р. відкрився новий «Опера Пасаж» на проспекті Свободи.