Львівського хірурга Ігоря Герича вшанували спецвипуском журналу «Ї»

Головні новини за 16.06Оксана Сенишин, 16 червня 2015, 19:56 2293 0

За рік по смерті лікаря у світ вийшло видання «Ігор Герич: діонісійське» накладом у 1000 примірників. Серед філософських текстів, статей друзів на медичні теми, а також їхніх спогадів вимальовується портрет цього чуйного чоловіка. Аби укласти видання, зізнаються колеги, довелося перебрати величезну сумку з архівними напрацюваннями самого Ігоря Діонізовича.

Незвичну назву видання «Ігор Герич: діонісійське» пояснюють легко: так вшанували і люблячого батька цього хірурга, Діоніза, і самого Ігоря Герича, що уподоблювався грецькому богу лісів, річок та веселощів.

«Бог, який був найбільш людським, найбільш наближеним, теплим. Не як Аполон, холодним. А людяним, і мало того страждущим. Бог, котрий входить в ситуацію людини і котрий в тілі людини вміє страждати», – уточнив редактор незалежного культурологічного часопису «Ї» Тарас Возняк.

Ігор Герич багатьом був другом, вчителем, помічником та порадником. Попри науковий ступінь професора, посади завкафедри хірургії Львівського медуніверситету, начальника обласного управління охорони здоров'я, навіть попри Орден Червоної Зірки і медаль «За відвагу», залишався людяним. Людяним навіть на війні в Афганістані, де проходив військову строкову службу.

«На війні він бачив біль і страждання, на ті часи більшості з нас невідомі. Він перший із цим зіткнувся. Та ще й на чужій війні, на невідомій війні. І от, попри той біль і страждання, душевні й інколи фізичні, бо він був поранений осколками і мав контузію, черепно-мозгову травму, він переживав той біль своїх пацієнтів, які страждали», – розповів начальник міського управління охорони здоров'я Володимир Зуб.

Герича поважали тоді навіть полонені, яких він лікував. Це засвідчують музиканти, яких відправляли в Афганістан підтримувати дух радянських військ.

«Ви би бачили, як світилися очі в тих хлопців, які вміють стріляти вже з 8-10 років. Вони його боготворили. Він заходив – усі зразу махали руками, кликали до себе. Кожен хотів якусь таблеточку – синю, червону, білу – і він для кожного мав відповідь і кожному давав ту таблеточку», – пригадав колега, колишній ударник ВІА «Ватра» Юрій Кедринський.

Хоча він і сам часто наражався на небезпеку. Як, скажімо, того разу, коли їх було лише семеро. «Їхню групу оточили 700 талібів-бойовиків і почали просто розстрілювати. І з того моменту фактично всі з групи були поранені, двоє загиблі. Та вони вийшли з того оточення. Тато розказував, що на цій горі залишилась його шапка. То коли їх підбирав вертоліт, йому збили шапку», – розповів син Ігоря Герича Гнат.

Тепер син Ігоря Герича по-дитячому мріє віднайти ту батькову шапку, а по-дорослому прагне достойно продовжити його лікарську справу.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук