Львівський програміст і громадський активіст Святослав Літинський не перестає тішити журналістів. Його позови і, головне, перемоги у судах над великими компаніями і державними структурами стають топ-новинами. При цьому сам Літинський жодної особистої вигоди у цих судових позовах не шукає – лише справедливість. Сьогодні Святослав Літинський є гостем студії ZAXID.NET LIVE.
Давайте почнемо з останнього випадку, як ви публічно присоромили львівську поліцію, забравши оці дорожні конуси, якими багато хто резервує у Львові паркомісця. Що стало приводом?
Я був на площі Григоренка, 3 – і бачу, як на дорозі стоять предмети, конуси. Вони фактично зарезервували собі паркомісця біля Національної поліції, наскільки я так думав. Це, безумовно, є порушенням пункту 15.15 Правил дорожнього руху, який забороняє встановлення будь-яких предметів для резервування паркомісць.
Це зрозуміло, але ми зараз не в суді. Бо ви говорите так, як справжній юрист – отак-от обтічно. Всі бачать, що роками стоять ці конуси. Мені цікаво, що вас змусило звернутись – з поліцією заїдатися нікому ж не хочеться.
Мені дуже болить те, що в нас держава поділена на касти. Є каста людей – просто громадян, які мають виконувати закони; а є каста – це працівники Національної поліції, це є Кабінет Міністрів, це є Верховна Рада в основному, для яких закон фактично не діє. Мені це дуже неприємно є, і я будь-якою своєю діяльністю фактично стараюся, щоби закон виконувався – і він виконувався для всіх, а не лише для простих громадян, які не мають влади.
Якщо все-таки про конуси, то це така ситуація, коли всі закривають очі на очевидне порушення не тільки поліції, не тільки уряду – це будь-який власник магазину чи мешканець будинку може собі поставити (добре, якщо конуси, а то й мішки зі сміттям) і таким чином боротися за своє паркомісце.
Так, але в нього немає цього паркомісця – це є громадський простір, це є громадські дороги. Вони не мають права цього робити. Але, знову ж таки, на громадян нині, мені здається, набагато менша відповідальність – громадянин просто свої якісь інтереси представляє. А державна структура, поліція контролює виконання, зокрема правил дорожнього руху, зокрема інших законів. Як вони…
Ну так, мали би бути зразком.
Вони мали би бути зразком, так! Колись у Законі про міліцію було, що вони мають бути зразком. Зараз, на жаль, немає того – може, тому вони і не є зразком для нас. Але власне порушення ними закону для мене суттєво гостріше відчувається. І тому я би хотів, щоби вони не порушували цього закону.
А як вони відреагували? Бо ви публічно прийшли, запитали – чиє? Нічиє. Ви забрали. От до вас була якась реакція? Це вже два дні пройшло – якась реакція поліції була?
Ні, жодної реакції не було. Я підійшов до працівника, який там працює, спитався, чи то їхні конуси, чи це вони порушили правила дорожнього руху і встановили там конуси. Він сказав: «Ні-ні, це не ми, це не наші, я нічого не знаю». Я його запитався: «Ну, тоді я забираю?». Він сказав: «Ну так, забирайте». Відповідно, отримавши цей дозвіл… Хоча якщо це не їхні, то я і дозволу їхнього не мав отримувати… Я забрав ці конуси і спробував повернути в Бюро знахідок. Бюро знахідок було закрите. І потім я через ніч перечитав у законі, що я не мушу обов’язково повертати в Бюро знахідок – я теж можу звернутися до Національної поліції і сказати: «Я от маю чиїсь речі, які невідомо чиї».
Знайшов на вулиці.
Так, вони стояли на вулиці в невстановленому місці, і Національна поліція відмовилася фактично від своєї власності – сказали, що це не їхнє. Незважаючи на те, що я потім подивився – там хоча немає інвентарного номера, але пише ГУНП.
Головне управління Національної поліції.
Так, головне управління Національної поліції. Вони відмовилися, я написав тепер у поліцію. Закон регламентує таким чином, що якщо знайдеться власник, то я зобов’язаний йому, безумовно, це віддати. Але я маю право вимагати до 20% вартості знайденої речі. Або, якщо він не знайдеться протягом шести місяців, тоді я ті конуси маю право залишити собі.
Я думаю, поліція вам подарує ці конуси.
Я би дуже хотів, щоби знайшовся власник. Тому що тоді я би мав законне право вимагати, щоби його притягнули до відповідальності за порушення правил дорожнього руху. І це би було дуже добре, щоби людей, які мають контролювати закон, теж притягали за порушення закону. Це би було нормально, це би показувало, що ми – рівне суспільство, що в нас немає когось над законом.
А скажіть, всі ж розуміють, що ці конуси (ти більше, там написано, що це Головне управління Національної поліції), всім зрозуміло, хто власник, але не признається. Що в такому випадку робити? Це позов до суду? Чи ви маєте заяву в поліцію написати на них же?
По суті, інший шлях – це писати чи звертатися в 102 і казати: «Друзі, от іде порушення правил дорожнього руху – прошу, зреагуйте». Я так пробував робити до того. Більше того, буда онлайн-конференція, був представник Національної поліції, патрульної поліції. Він повідомив, що вони в місяць близько 60 постанов за неправомірне встановлення якихось предметів на дорозі виносять і передають у суд.
При тому, що самі під своїм офісом теж це роблять.
Я спробував викликати 102, і цей патрульний відмовився притягати. Була ясна особа, особа сказала: «Так, це є встановила». Це була приватна особа, яка біля магазину встановила – так, як ви й казали. І патрульний відмовився фактично притягати її до відповідальності.
Тобто патрульний бачить порушення, але відмовляється?
Відмовляється, так.
А як звичайним громадянам у таких ситуаціях діяти, щось порадите?
Думаю, що потрібно не терпіти порушення законодавства навколо себе. Слід викликати 102 і домагатися, щоби…
А він каже: «Я не буду».
А якщо «не буду», то особа, яка мені відмовила тоді в тому, щоби оштрафувати (бо було відомо, хто це поставив), то я на неї скаргу подав у поліцію. Поліція мала би його притягнути до дисциплінарної відповідальності, свого працівника.
А ви відстежуєте оці-от наслідки – покарають, не покарають?
Я дуже стараюся відстежувати. Дуже часто (і власне я вже звернувся до народних депутатів, щоби це змінити) йде затягування розгляду, потім іде неправомірна відповідь, я ту відповідь оскаржую в суд. У результаті проходить більше шести місяців, коли вже неможливо притягнути до дисциплінарної відповідальності за порушення. Тобто ми чітко встановлюємо: так, людина порушила закон, так, неправомірно щось зробила. Але шість місяців пройшло – і вже не можна. По суті, тепер треба подавати на того, хто затягує.
Я зараз власне прошу (звернувся до депутата Лозинського) про те, щоби розробили ми якось спільно зміни в законодавстві, що якщо є щодо якихось дій чи бездіяльності чиновника судовий розгляд, то термін дисциплінарного порушення мусить бути подовжений принаймні на той час – на час судового розгляду.
Справедливо би було.
Справедливо. А зараз – шість місяців. І вони всіма правдами і неправдами відповідають явно незаконно. Але ти мусиш щоби довести, що це незаконно, оскаржити, виграти. А вони подадуть апеляцію – вже шість місяців минає. По суті, безвідповідальність така.
Хотів ще згадати важливу і свіжу перемогу в суді. За вашим позовом львівський суд фактично зобов’язав Нацраду з питань телебачення і радіомовлення якимось чином вплинути на українські телеканали, які просто масово ігнорують мовний закон, згідно з яким з 16 липня (якщо не помиляюся) всі фільми 100% мають бути озвучені українською мовою. У нас же далі показують російською.
Так. У законі визначено, що Нацрада зобов’язана контролювати, що показують по телебаченню. Зобов’язана дивитися, чи дотримуються мовні квоти, зобов’язана дивитися, чи дотримуються квоти щодо національного виробника. У нас є обов’язок, щоби більше 50% передач чи фільмів було загалом вироблено в Україні.
Вироблено в Україні – ці фільми російською вироблені.
А щодо мови… Власне з 16 липня набула чинності ця стаття закону, яка вимагає, щоби фільми транслювалися українською мовою. Я звернувся в Нацраду з кількома питаннями: чи є порушення – і прошу притягнути до відповідальності. Вони відповіли цілий аркуш А4 з порушеннями, всі порушення вони чітко зафіксували. Але будь-яким чином діяти вони відмовилися – сказали, що це не їхні повноваження. Що моніторити телебачення – їхні, а притягати за порушення мови фільмів – не їхні.
Ну, але вони постійно штрафують телеканали за різні порушення умов ліцензії і так далі.
Ось, я це саме сказав. Подав позов у суд і кажу: «Я вважаю таку відповідь неправомірною».
Оскільки суд не може сказати, що робити держорганам, але він може сказати, що держорган щось зробив або не зробив всупереч законодавству. І суд сказав, що так: цей держорган, Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, бездіяльність її була неправомірною. Вона би мала або оштрафувати, або, якщо вона вважає, що є якийсь інший належний державний орган, тоді йому скерувати матеріали порушень і вимагати від нього, щоби він оштрафував.
Тема української мови – в нас її завжди люблять, всі патріоти на виборах, багато політичних партій люблять розказувати, як вони люблять українську мову. Вам якось помагають, політики якось долучаються? Ви згадали одного депутата, але ж є політичні партії великі, які би могли поставити питання в парламенті про Нацраду, яка не виконує своїх прямих зобов’язань.
У нас зараз монобільшість – то до кого звертатися?
У нас є і опозиція, ніби патріотична.
Ну, реально по своїх мовних ініціативах я співпрацюю з Українською галицькою партією – мені допомагають з юристом часто, з локальними ініціативами. Це є не парламентська партія. А щодо парламентських партій, то я стараюся, як можу, з депутатами з Львівщини співпрацювати. От недавно було щодо мови авіаруху, з притягненням чиновників до відповідальності. Як можу, співпрацюю.
А мова авіаруху – це про що?
Мова авіапереговорів була встановлена в наказі Украероруху про те, що пілоти і великих літаків, і малих літаків мають право з вишками або між собою спілкуватися лише англійською та російською мовами.
Серйозно?
Так.
Досі?
Досі було, все ще на сьогодні це чинний є наказ, але який вже фактично є скасовано.
Тобто українською не можна, навіть якщо хочуть?
Не було, навіть якщо ти хотів українською. Я хотів піти на курси – це пілот таких маленьких літачків, і там говорять з вишкою фактично тільки російською мовою. Я кажу: «А чого ви українською не говорите чи англійською?»
Це тут у нас, на Львівщині?
У Львові, так. Це Ягеллон, Цунів – є такі два малі аеропорти, які тим займаються. Вони кажуть: «Ми не можемо українською говорити, бо є от наказ, що можна лише англійською або російською. Англійську ми не дуже добре знаємо, тому нею не говоримо».
Ну так, мала авіація – вони ж в межах країни, їм не треба…
Мала авіація – там до невеликої висоти і до невеликої площі, вони в межах країни. І фактично я не можу на курси ці піти. Крім того, до мене зверталися інші люди. Хтось розказував, що в Польщі проходив навчання, на планерах літав – там (він каже) і польською, і англійською послуговуються. А в нас чітко – лише російською або англійською. Як так може бути?
Звернувся я напряму в цей Украерорух, звернувся через депутатку Галину Васильченко, і вона вже звернулася про те, щоби змінили це. І вони довший час не публікували зміни. Я вже був щось подумав, що напевно не будуть, вже місяць тому. Але от вчора з’явилася новина, що вже є проект наказу. Я подивився цей проект наказу. Там скасовується цей наказ про англійську та російську мову та в додатках дано чітко, якими словами можна спілкуватися українською мовою й англійською мовою.
Тобто це ще й якийсь набір слів окремий?
Так. От, наприклад, якщо ви хочете сказати, що ваш літак є А-15, скажімо, то ви не говорите А-15, а говорите Антон-15. Тобто це є фонетична абетка – вже українською.
Але що тут українського? Антон звучить однаково всіма мовами.
Антон англійською говориться…
Ентоні?
Ні, англійською на А букву альфа говориться. Англійською це «альфа», «браво», «чарлі», «танго» і далі. Тобто є фонетична абетка в кожній мові. До цього не було навіть затвердженої фонетичної абетки українською мовою.
Я зрозумів.
Крім того, наприклад, коли хочете передати повідомлення в ефір, англійською мовою ви говорите: «All stations, all stations» – всім станціям, всім станціям. І тепер українською мовою теж сказано, як це потрібно говорити.
І як це потрібно говорити? «Всім станціям»?
Здається, що «всім станціям» говорити – я є не вивчав, я не професіонал в тому. Але суть у тому, що вони 1) запровадили вже фонетичну абетку і 2) запровадили фрази українською мовою. Бо до того говорили, що нема затвердженої ні абетки, ні фраз. Вже тепер є затверджені абетка і фрази – і, відповідно, тепер вже можна буде послуговуватись і українською, і англійською мовами.
Вашу позицію, я переконаний, поділяє дуже багато людей. Але абсолютна більшість людей не готова витрачати свій час чи стільки зусиль, щоби доводити очевидне – що в Україні має бути українська мова. Крім загального почуття несправедливості, що ще вас стимулює до цього? Ви ж витрачаєте масу часу на це, зусиль.
Ну, було опитування 2001 року, всеукраїнське опитування населення.
Перепис населення.
Так. І там, зокрема, питалось про рідну мову вашу. А рідна мова, фактично, визначає, чи держава проводить унітарну політику об’єднуючу, чи ні. Якщо зараз 90% чи 95% тих райончиків, які визнали українську мову не рідною (більше 50% сказали, що не рідна) – вони зараз є окуповані й анексовані.
Я, якщо хочу жити в Україні, а не виїхати (а мені виїхати досить просто, я в ІТ працюю, думаю, за три місяці, якби хотів – виїхав би)… Але якщо я хочу тут продовжувати жити, мене має цікавити якось цілісність нашої території. І я розумію, що якщо ми не будемо займатися мовою, то будуть далі завоювання нашої держави.
Зараз у Закарпатській області чеки в магазинах видають іноземною мовою. Це ж ненормально – я звернувся в СБУ…
Якою, угорською?
Угорською видають, так. Я звернувся в СБУ – СБУ сказало, що то «не наша компетенція». Хоча це би вони мали працювати. Тепер звернувся в податкову, тому що податкова регламентує вигляд фіскальних тих документів. Сподіваюся, що все-таки хоча б податкова зреагує, якщо СБУ не бачить проблеми. Але ми там знову будемо мати проблеми за декілька років.
Ви ніколи не висуваєте фінансових претензій, хоча витрачаєте на це масу зусиль і часу. Чому?
Почав, почав я тепер висувати фінансові претензії – але претензії у формі «компенсувати час роботи юриста».
Тобто ви ще й оплачуєте роботу юристів, так? Ви ж не юрист.
Я не юрист, мені потрібна допомога юристів. А юристи теж мають сім’ю, теж їсти хочуть – вони ж не можуть весь час на мене працювати безкоштовно. По суті, це на користь держави – але все ж у них є і свої матеріальні потреби. Відповідно, я оплачую це і тепер компенсую в суді. Зокрема по Нацраді, здається, чи не 3000 грн мають вони компенсувати за роботу юриста.
Зрозуміло. Коли говорю з такими людьми, як ви, мене завжди цікавить… От вам часто кажуть, що ви – ідеаліст, що в українських судах правди немає?
Часто кажуть, часто. І дуже часто люди ставлять перед собою віртуальні стіни якісь – стіни, яких насправді немає. Вони кажуть «це неможливо». А це не є неможливо – це просто треба подивитися, куди звернутися, як звернутися. Тобто дуже хотіти і пробувати. Так, багато речей не досягнеш, але більшість речей, якщо старатися, то можна досягнути.
Я подивився список ваших досягнень – от тільки те, що за останні роки ми на сайті ZAXID.NET надрукували: це Укрзалізницю подолали, уряд подолали, якісь косметичні бренди, автомобільні, міжнародні бренди.
Так. Тобто треба дуже хотіти і тим займатися. І то не кожен мусить так активно займатися. Але якщо ви готові щось робити, то варто робити. Не готові щось робити – підтримайте тих людей, які готові робити.
От як вас можна підтримати у вашій діяльності?
Як мене можна підтримати? Зокрема підтримкою моїх ініціатив. Якщо я роблю якусь ініціативу – прошу якусь організацію, уряд, ще щось щось змінити, то якщо це, наприклад, щодо Верховної Ради, то звернутися до свого місцевого депутата, яким є представником вашим. Сказати: «Дивіться, Літинський пропонує такі-то зміни в закон – мені здається, вони добрі. Підтримайте його». Якщо до уряду – може, паралельно лист надіслати до уряду. От якісь такі ініціативи – вони дуже підтримують.
Можливо, вам варто якось публікувати інструкції, як це робити? Бо справді якби виборці тиснули своїх місцевих депутатів, то вони би якось активніше рухалися, і це би була не війна одинака. Бо ви виглядаєте зараз як такий собі Дон Кіхот, який воює з вітряками.
Ні, насправді багато людей підтримує мене морально і діями якимись, і хтось звертає на то увагу, хтось на то. І ми якось так разом рухаємося. Закликаю теж усіх вступити в групу з саркастичною назвою «И так поймут!» – це щодо української мови.
У Facebook популярна група.
Так, у Facebook. Якщо щодо свавілля держави, то є, наприклад, група «Права без хабарів», дуже ми гарну й активну роботу проводимо зараз. Знову ж таки, як ви кажете, спочатку виглядало, як я був Дон Кіхот – я знімав відео, що за день за документами 100 людей склало практичну частину, а по відео лише п’ять людей взагалі виїжджало на практичну частину.
Оце, до речі, ви в 2017 році робили таке розслідування, публікували. А які наслідки це мало, чим це закінчилося?
Дуже серйозні наслідки. Перед тим, як я взагалі тим почав займатися, у Львові не було навчального майданчика біля сервісного центру. Хоч інструкція про складання на посвідчення водія вимагає мати навчальний майданчик. З’явився навчальний майданчик. Потім, після тих всіх звернень, з’явилися обов’язкові відеозаписи і відеофіксація практичної і теоретичної частини. На жаль, вони дуже недосконалі – але все ж потрошки будуть зміни.
Дякую, наш час, на жаль, вичерпався. Нагадаю нашим глядачам, що сьогодні в нашій студії був громадський активіст, програміст і юрист-аматор Святослав Літинський. Мене звати Олег Онисько, дякую, що читаєте і дивитеся ZAXID.NET.