Він любив жінок, більярд і богемне життя. Усіляко експериментував у літературі. Втім, став автором першого українського бестселера і зіркою українського авангарду. Його прізвище може здаватися творчим псевдонімом, однак воно справжнє. Цей письменник, представник Розстріляного відродження називав себе чудермайстром. Він сам містифікував свою біографію, зазначав, що має німецьке, шведське та норвезьке коріння. Усе це про Майка Йогансена, якому нещодавно виповнилося 130 років. Розповідаємо про нього цікаві факти.
Михайло Йогансен, який пізніше назвав себе Майком, народився 28 жовтня 1895 року в Харкові. Його батько Гервасій був вихідцем з Латвії і викладав німецьку мову. Мама походила зі старобільських козаків Крамаревських. Усі четверо дітей Йогансенів перфектно вивчили німецьку і читали «Фауста» Гете в оригіналі.
Майк закінчив філологічний факультет Харківського університету, де вивчав латину. Він володів понад десятьма мовами, зокрема скандинавськими та старогрецькою, перекладав твори Шекспіра, Шиллера, Едгара По, Кіплінга, Веллса. Після навчання почав викладати на педагогічних курсах, а також історію української мови та загальне мовознавство в інституті народної освіти.
Перший свій жартівливий вірш німецькою у 9 років Йогансен вирізьбив на дверях льоху. Однак для серйозної літературної діяльності обрав українську. «1918-го спробував писати вірші українською мовою і знайшов, що вони виходять природніше», – писав він в «Автобіографії». А коли його питали, чому він пише українською, відповідав: «Я ж не живу в Ірляндії, не живу в Тамбові». Під час голодомору 1918-1922 років у Йогансена померли батько, брат і сестра.
Першу поетичну збірку «Д’горі» опублікував 1921 року у журналі «Шлях мистецтва». Через чотири роки видав першу прозову книгу «Сімнадцять хвилин». Це були чотири новели, яку критики оцінили стримано, втім, автор з ними погодився. Та вже 1925 року під псевдонімом Віллі Вецеліус письменник видав пригодницький роман «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших». Це був справжній бестселер, адже кожен розділ книжки видавали окремим випуском, а загальний тираж сягнув 100 тисяч примірників.
Найважливішою книгою Майка Йогансена літературознавці називають роман-містифікацію «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» (1930).
Письменник тричі одружувався. З першою дружиною він мав сина Віктора, якому Йогансен присвятив свою першу поетичну збірку «Д’горі» (1921). Друга дружина – художниця та скульпторка Алла Гербурт, яка оформила його видання «Подорожі доктора Леонардо…». У подружжя був син Гай, але Алла пішла від Майка до Михайла Бойчука. Після цього письменник став «женоненависником», як говорили його сучасники, хоч і заводив романи з кількома одночасно. Та за деякий час Майк Йогансен одружився втретє з Валентиною Ніколаєвою.
Майк Йогансен дружив з Олександром Довженком: вони любили разом їздити на полювання і риболовлю. Разом з Юрком Тютюнником Йогансен написав сценарій до Довженкової «Звенигори». Однак режисер вніс зміни до сценарію, через це Йогансен відмовився від авторства і припинив їхню дружбу. Найбільші гонорари отримував за титри до німих фільмів.
Також поет співпрацював з театром «Березіль» Леся Курбаса. Разом з Миколою Хвильовим і Остапом Вишнею Йогансен написав оперету «Мікадо» та ревю «Алло на хвилі 477».
Кожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
Любив грати у теніс та більярд, під час гри укладав парі на «ганьбу». До прикладу, російському поетові Володимиру Маяковському, який програв, довелося декламувати вірші під більярдним столом.
Майк Йогансен жив у легендарному харківському будинку для діячів культури «Слово». Разом з Василем Елланом-Блакитним, Миколою Хвильовим, Володимиром Сосюрою та іншими харківськими письменниками заснував Спілку пролетарських письменників «Гарт» (1923), а згодом – літературне обʼєднання Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Йогансен був серед тих друзів Миколи Хвильового, яких він запросив до себе додому за пів години до свого самогубства 1933 року на знак протесту проти репресій.
18 серпня 1937 року енкаведисти забрали Йогансена з квартири і звинуватили в націоналістичній діяльності та спробі повалення соціалістичного ладу. Його піддавали тортурам, однак поет гідно тримався на допитах. Там він не приховував своїх політичних поглядів: «Я говорив, що Остап Вишня – ніякий не терорист. Що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників є результатом розгубленості й безсилля керівників партії і радянської влади».
За день до 42-річчя Майка Йогансена розстріляли 27 жовтня 1937 року у Києві. Ймовірно, тіло письменника поховали у Биківнянському лісі, як і багатьох інших закатованих у тюрмах українців. Для вшанування памʼяті йому створили символічну могилу на Лукʼянівському цвинтарі. Його вірш «Я знаю: загину» (1920) став пророчим. Як і ці слова:
«Оселившись у царстві тіней, буду вести розумну бесіду з Ґесіодом, Ґейне і Міґелем Сааведро де Сервантесом. Але я з ними говоритиму українською мовою, бо вірю, що наша квітчаста Батьківщина є діамант у гроні вільних народів світу».
Окрім поезії і прози, Йогансен писав подорожні нариси, дотепні письменницькі анкети, пародії, епіграми, літературні містифікації, дитячі оповідання про природу і тварин, робив редакторські експерименти в авангардних об’єднаннях, працював у жанрі «химерної прози». Йогансен укладав граматики та словники, досліджував фольклор, писав літературознавчі праці. Він був у центрі харківського літературного кола 1920-1930-х років, його любили і ним захоплювалися.
Зараз літературознавиця Ярина Цимбал реставрує втрачений останній роман Майка Йогансена «Югурта. Повість про старий Харків». Його оригінал загубився у 1930-х роках, коли автора заарештував та розстріляв НКВС. Зберігся лише рукопис перекладу тексту російською.
У матеріалі використана інформація з сайтів «Вечірній Київ», «Українська правда», УІНП.