Вітаю, дорогі глядачі 24 каналу та медіа-порталу ZAXID.NET. Мене звати Андрій Дрозда і сьогодні ми говоримо про Львів. У місті новий навчальний рік у школах розпочнеться 19 серпня. У такий спосіб місцева влада реагує на виклики пов’язані із війною, а саме з російськими обстрілами об’єктів енергетики. Про логіку цього рішення, про інші актуальні й важливі теми, як для Львова, так і для України, ми спілкуємось із мером Львова Андрієм Садовим. Андрію Івановичу, вітаємо, доброго дня, Слава Україні.
Дай Боже здоров’я, Слава Україні.
Дякую, що знайшли час. У нас накопичилось багато питань щодо Львова. Поговоримо і про ширші теми. Ми спілкуємось у розпал літньої спеки. Я навіть прочитав, що температура повітря у Львові сягнула історичного максимуму за 78 років. Люди ледве ходять вулицями під нещадним сонцем. Але, як казали в одному популярному серіалі, winter is coming – зима близько і до неї треба готуватись. Як Львів готується до зими? Але я не тільки про школи, а й в ширшому масштабі хотів би поговорити з вами на цю тематику.
Якщо говорити про всі системи, то вони злагоджено підготовані, як і у всі попередні роки. Але ми розуміємо, що можуть бути нові атаки. Ніхто не може дати гарантії, що їх не буде. Тому ми готуємось до складних часів. І тому ми попросили батьків і вчителів, щоби почати навчальний рік 19 серпня, щоби діти мали гарантію бути за партами хоча б перше півріччя, до Різдва, до 20 грудня. Важко спрогнозувати… Не дай Боже будуть нові атаки. Школи хоч і будуть мати автономне опалення, вони можуть бути використані під час січня й лютого, як великі центри обігріву. У нас такі підготовчі роботи ведуться про всяк випадок. Окрім того, ми докуповуємо й нові дизель-генератори, газові генератори, акамулятори, сонячні батареї. Робимо це у великих масштабах спільно з мешканцями, бо я маю хвилювання. Якщо, наприклад, минула і позаминула зима пройшли нормально і ми робили ставки на укриття, на пічки, які ставили в кожному укритті, на великий запас дров, то після атак на газосховища, які відбувались упродовж останніх двох місяців, є хвилювання. І тому мають бути альтернативи.
Ми сьогодні працюємо із західними партнерами щодо відповідного обладнання, яке б дало можливість у Львові автономно генерувати електропостачання, щоб хоча б забезпечити важливі об’єкти. Насамперед – це наші лікарні. Ми кожного дня приймаємо поранених. Наше медичне об’єднання прийняло більше 17 тис. поранених і кожного дня є нові. Тому маємо і першу категорійність, маємо основну дизель-генерацію, маємо резервну дизель-генерацію. Стосовно тепла – це і централізоване і, звичайно, автономне теплопостачання, твердопаливні котли.
Я спокійний стосовно садочків і шкіл. Буде альтернатива. Але я хвилююся за весь житловий фонд. Тому, якщо будуть нестандартні ситуації, треба підготувати школи до нових викликів. Дай Боже, щоб цього не було.
У нас також є програми співфінансування. Для мешканців ми покриваємо до 200 тис. грн, орієнтовно 50% вартості сонячних батарей, акамуляторів, дизель-генераторів. Для бізнесу – це до 300 тис. грн. І багато людей отримали такі можливості в минулих періодах і зараз також звертаються. Маємо розмови із представниками ОСББ, управляючих компаній. Сьогодні золотий час, щоб підготувати місто до найбільш неймовірних ситуацій, які можуть бути.
А є гроші на ці програми? Ми чули від центральної влади якісь ідеї, ініціативи, там розробляють бачення. Президент анонсував нульові кредити на сонячні панелі, на диверсифікацію електроегенарції для домогосподарств. У Львові вже такі кроки зроблені. Але в яких масштабах? Скільки коштів є у міста, зважаючи на те, що в нас зараз урізані бюджети, багато чого на військо йде? Звідки брати фінансування на критичні потреби?
У мене була гостра дискусія із представниками ОСББ, які говорили «дайте ще кошти від міста на ці програми». Я кажу, що якби ми завтра мали можливість десь додатково отримати 50-100 млн грн, ми б у першу чергу їх скерували на підтримку ЗСУ. Бо 30 тис. львів’ян сьогодні на фронті і кожного дня ми купуємо нове обладнання [для війська]. Ми вже потратили більше півмільярда гривень. Це ті кошти, які можна було витратити – десь дорого відремонтувати або нове збудувати. Бо багато є запитів, чому не ремонтують дороги. Я ще раз говорю: зараз один пріоритет – це Збройні сили України і їхня підтримка. Слава Богу є співпраця із міжнародними організаціями. Наприклад, Норвегія нам зараз передає газопоршневі установки і ми самостійно зможемо генерувати електроенергію. Це дуже складні роботи, тому що там має бути співфінансування з нашої сторони. Ми зупинили все, що тільки можна було зупинити. Сьогодні в нас заробітна платня – вчителі й медики, окей, соціальна сфера, підготовка до зими, що важливо для виживання, і допомога військовим. Якщо б не підтримка наших партнерів, ми би не могли навіть оці програми запроваджувати щодо співфінансування для мешканців. Люди повинні це розуміти тому, що грошей нема. Тим більше, що в минулому році прийняли рішення, що все військове ПДФО міста віддають на підтримку Збройних сил. Місто Львів віддало орієнтовно 2 млрд грн. І ми б могли мати ці кошти ще в цьому році, але вони всі сьогодні є в українській армії.
Як ви вважаєте, ці гроші ефективно використовуються на центральному рівні?
Я не знаю. Нам ніхто звітів не дає. Хотілось би щось говорити, але я стиснув зуби і я просто роблю те, що я можу сьогодні робити. Ми на контакті зі всіма нашими бригадами і що робиться на фронті знаємо достеменно з перших уст. Тому, якщо є можливість купити ще сто дронів, я їх буду купувати. Незважаючи на будь-які крики й розмови, тому, що це рятує життя. Поки західні партнери приймають глобальні рішення про F-16, нові системи Patriot, сотня-друга-третя дронів або антидронових систем, дають результат. І головне, що дуже багато виробів – це розробки наших айтівців. Ясно, що ми це робимо не на території Львова, а поза межами міста. Ми всі мілітарні об’єкти вивели з міста на час війни, щоб Львів не був під прицілом. Допомагати треба. І я дякую всім львів’янам, які це розуміють.
Про дрони для львівських підрозділів я вас ще запитаю. Але закінчимо із темою шкільного навчального року і енергетикою. Львів не єдине місто, яке вирішило почати навчальний рік 19 серпня. Я чув про Чернівці і ще кілька міст поки думають над цим. Чи ви комунікували на цю тему із іншими колегами? І як батьки сприйняли у Львові це питання?
По-перше, у мене вдома школярі. І в мене вдома була серйозна дискусія. Коли ви спитаєте дітей, чи хотіли б вони скоріше піти до школи, то відразу отримаєте протест і тисячу причин, чому це не потрібно. А коли ти починаєш пояснювати: слухай, дитино, оффлайн-навчання за партою має набагато більшу силу, ніж коли сидиш біля комп’ютера і вчитель тобі щось розказує, тому давайте скористаємось цією можливістю. Перед тим, як приймати це рішення, я мав зв’язок із міністром освіти, ми з ним це проговорили і буде відповідне рішення уряду, яке уможливлює це для міст. Ми також мали зустріч із усіма директорами шкіл Львова, де їм це пояснили. І багато міст йдуть за нашим прикладом. Бо я ще раз скажу: ми не можемо передбачити завтрашній день. Тих два тижні з одного боку небагато, але під час зими кожен день є важливий. Тому ще раз наголошую: садочки гарантовано будуть мати тепло, навіть за відсутності централізованого газопостачання. По школах є котельні, є альтернативне паливо, є твердопаливні котли у великій частині шкіл. Ми далі все це дотягуємо до кінця, бо для мене це пріоритет.
Зараз львів’яни і всі українці живуть у режимі жорстких відімкнень електроенергії, світла може не бути й по 16 годин. Серед наслідків відключення електроенергії є й падіння якості зв’язку – падає інтернет, знижується якісь й самого мобільного зв’язку. Чи може тут місто якось зарадити, чи це справа виключно приватних операторів?
Я мав гостру розмову із усіма операторами мобільного зв’язку. Ми маємо у Львові орієнтовно 800 станцій [мобільного зв’язку]. І я їх спитав: «Хлопці, як ви готуєтесь»? Вони відповіли, що мають рішення РНБО… Я їх спитав: «Є 800 точок. Це складно – до кожної точки зробити акумуляторні батареї або дизель-генерацію? Якщо вам бракує грошей, то напишіть мені, що є така проблема і я скажу мешканцям, що така компанія має проблеми. Ми ж всі платимо за телефонний зв’язок і немало. Ви ж навпаки отримуєте більший дохід». Вони подумали, «ну так, ви праві». Ви знаєте, люди думають стандартними схемами – буде команда з Києва, ми зробимо, а не буде – то не зробимо. Ми у Львові мислимо по-іншому: є проблема – її треба вирішити. Створена робоча група, її очолює Андрій Москаленко, мій перший заступник, кожного тижня вони збираються і по кожній станції, по всіх 800 точках, я мушу бачити результат. Для мене – це важливо. Коли, наприклад, немає електропостачання, зникає зв’язок, дитина десь пішла, батьки не можуть додзвонитись – то вже біда. У часі війни зв’язок – це питання нашої безпеки. Я буду робити все можливе, щоб вони перебудували свою роботу, враховуючи реалії нашого життя.
Чи є у міста бачення диверсифікації генерації електроенергії? Ви говорили про контакти з західними партнерами, можливими донорами, щоби місто могло виробляти свою електроенергію. Ми не будемо розголошувати таємниць, щоби не давати ворогу певні козирі. Але чи є якийсь план, як він виглядає, що можна озвучити?
Енергетика в Україні повністю приватизована. Є обленерго, ми знаємо, хто власники тих компаній. І мене деколи дивує, тому що на державному рівні не стоїть питання інвестицій в модернізацію самих систем і більшої незалежності, враховуючи нові технології. Те, що ми робимо в межах міста, ми мусимо робити. Але це не є наша функція. Ми маємо власну генерацію, ми продукуємо власну електроенергію, яку ми даємо в мережу, і ми зараз хочемо збільшити цей відсоток. Для цього ми зараз отримуємо дуже спеціальне обладнання і починаємо його монтувати. І на крайній випадок, коли буде критична ситуація ми будемо мати у Львові якийсь час власну електроенергію для критичних об’єктів. Якщо буде загострення на фронті, буде більше поранених. Куди їх привезуть? Їх привезуть до Львова. Отже, ми повинні готувати нові приміщення. Питання переселенців. Так, ми маємо якийсь резерв. А якщо буде більше? Я не заспокоююсь. НАТО, Вашингтон, бравади, вже літаки летять, Patriot їдуть… Дай Бог. Але треба жити сьогодні і планувати самим. Розраховуємо на власні сили. Свій до свого по своє – це мій принцип.
Щоб завершити тему енергетики, хотів запитати, яка у вас група відключення електрики? У мене 3.1, вчора не було світла з дев’ятої до першої ночі. У вас дома світло вимикають?
У мене пів дня гарантовано світла немає. Немає й вуличного освітлення.
У вас же окремий будинок, ви можете собі генерацію зробити.
Я вас прошу… Я відчуваю життя в місті, як і кожен львів’янин. Ходжу пішки і отримую від цього велике задоволення. Це наші реалії нашого життя. У мене п’єц дома є. Я можу дровами підігріти, в разі чого. Газ маємо, слава Богу. Якщо не буде, то є тисячі варіантів, як виживати. Українців перемогти неможливо ззовні, а от навести порядок всередині країни, щоб ми запустили внутрішній потенціал – оце те, що нам треба зробити.
Перейдемо до тематики допомоги Силам оборони. Нещодавно ви написали в соцмержах, що за півроку Львів передав на ЗСУ 463 млн грн. Далі більше, що є план мільярд за рік передати. Є впевненість в тому, що далі Львів зможе передати ЗСУ більше, зважаючи на економічні виклики, на те, що бізнес скаржиться, що людей нема, податки платити треба більші, бо є такий план в уряду – підняти податки, а економіка стогне? Які ваші відчуття щодо наповнення бюджету міста і спроможності допомагати ЗСУ?
По-перше, ми скоротили в ЛМР більше ніж 300 людей за останній час. І це дуже болючий процес. Якщо ви сьогодні порівняєте кількість працівників в українських громадах пропорційно до кількості населення, то в нас є в рази менше, ніж в деяких містах. По-друге, мобілізація по багатьох наших комунальних підприємствах у нас більше 20% людей на війні і кожного дня нові повістки. Це дуже складно впливає на життєздатність, але інших варіантів немає. Якщо уряд потребує поради з точки зору міст, то ми готові їх давати, але живемо сьогодні одним диханням, тому кожен повинен включатися максимально.
Щодо допомоги ЗСУ. Це пріоритет №1. Якщо завтра заробимо для міста додаткові мільйони, то я їх не дам на тепло. Ми їх відправимо на ЗСУ, бо там сьогодні першочергова потреба. Дуже непроста ситуація і ви це також знаєте, тому робимо те, що можемо. Ми пообіцяли мінімум мільярд і дамо його на ЗСУ. Це гроші громадян, мешканців. Зараз пропрацьовуємо різні програми й найближчим часом ми їх почнемо. Пробуємо залучати міжнародні структури, бо зараз вони допомагають суто в гуманітарних проєктах. До речі, завдяки цьому, що залучаємо на Unbroken багато міжнародної допомоги, можемо в бюджеті резервувати гроші для допомоги ЗСУ. Плануємо це лише збільшувати.
Менше будемо їсти, але купуватимемо більше дронів.
Часто ви і ваші заступники публікуєте фото з дронами й РЕБами, які закуповує місто, передає війську. Які пріоритети, про що просять військові? З якими підрозділами працюємо у першу чергу?
Насамперед, це наша 80-ка [80-та окрема десантно-штурмова бригада]. У наших десантників найвища ефективність використання дронів з точки зору ураження бойової сили ворога. Звичайно, це 24 [24-та окрема механізована бригада імені короля Данила], і 103-тя бригада ТрО, 125-та бригада ТрО. Я думаю, що в Україні немає жодного підрозділу, якому б ми не допомагали. І 110-та зверталася, і моряки, і прикордонники. Допомагаємо і Нацгвардії.
А є випадки, що відмовляєте?
Ми можемо дати не те, що просять, з погляду об’єму. Певні підрозділи зрозуміли, що треба брати серйозних людей, давати їм листи. Ми даємо те, що треба в першу чергу. Звичайно, що я зобов’язаний помагати підрозділам, де служать львів’яни. І морякам ми помогли торік на спецобладнання, хоч пробували перекручувати. Як можна в часі війни ставити під сумнів рішення командувача ВМС? Так, я з ним зустрічався, говорив. Вони купили спецобладнання, були дебати. Журналісти передзвонили і їм чітко пояснили, що і як. Також наші спеціальні розвідувальні служби отримують від нас допомогу. Це наш обов’язок. Коли місто допомагає, то військові звертаються до бізнесу і бізнес теж допомагає. Сьогодні всі донятять.
Що відбувається із львівською 125-ю бригадою ТрО? Ви нещодавно дякували за службу комбригу, який покинув пост командира бригади, генералу Артуру Горбенку. Ми знаємо, що по 125-ій є відкриті кримінальні провадження після харківської ситуації, коли бригада нібито відійшла з якихось позицій і там є з’ясування по командуванню. Чи ви, як міський голова, знаєте, що відбувається у бригаді, якій допомагаєте і де служать львів’яни?
Знаю, можливо, більше, ніж мешканці Львова. Сьогодні є новий керівник, має дуже якісне бачення щодо наступних кроків. Горбенко з честю виконував свій обов’язок. Коли пішла атака росіян, не маючи відповідного забезпечення, не маючи достатньої кількості зброї, можна ставити будь-які глобальні задачі, але це є життя. Я знаю, що відповідні служби проводять розслідування. Сьогодні кожна наша дія під контролем. І по місту ходять зранку до вечора перевіряють, по всіх підрозділах перевіряють. У нас дуже велика кількість людей, які займаються перевірками – це сотні тисяч. Під час війни я мовчу, але роблю те, що я можу зробити і на що маю вплив. Я мав вплив на 125-ту бригаду з погляду управління процесами? Ні. Вони мені пишуть листи, ми їдемо на місце, спілкуємось, помагаємо. Кожен запит, який приходить, ми помагаємо. І будемо далі допомагати, незважаючи ні на що. Є військове керівництво і воно ухвалює рішення, щодо ротацій… Я знаю, що зараз міняють керівників по різних бригадах. І 103-ій поміняли, по 125-ій. У 24-ій ОМБр новий командир дуже якісно організував роботу. Хоч їх зараз теж перекинули на дуже важкий напрямок. 80-ку перекинули на важкий напрямок. Львів’яни серйозно тримають позиції.
Є кілька проектів, які зараз стартують спільно з міністерством оборони. Зокрема, відкриття програми набору операторів БпЛА у центрі рекрутингу. Яку участь бере в цьому місто?
Ми працюємо не лише із міноборони. Ми вже маємо у місті шість рекрутингових центрів від різних підроздів. Це 3-тя штурмова бригада, «Азов», «Вовки да Вінчі», 24-ка, «Холодний Яр», зараз окремий рекрутинговий центр роблять моряки. Ми співфінансуємо. А щодо навчання операторів БпЛА, то декілька підрозділів до нас звернулось і ми їм зараз допомагаємо з приміщеннями і облаштуваннями. Сьогодні зовсім інші війна і добре навчений оператор дрону може знищити багато ворожої техніки і зберегти життя сотням людей. Це наш пріоритет. Я не буду вдаватись в деталі, хто має бажання, може підійти в рекрутинговий центр і отримати всю інформацію. Люди йдуть, записуються, айтішники йдуть, отримують нову військову спеціалізацію – оператор БпЛА або помічник оператора. Взагалі потрібно багато спеціальностей – і водіїв, і поварів шукають. Штурмовиками працює маленький відсоток, всі інші забезпечують процес.
У Львові відкривається і працює найбільше рекрутингових центрів порівняно з іншими містами. Чому так? Тому що міська влада йде на зустріч, знаходить приміщення, допомагає? Чи справді цей формат спілкування з громадянами щодо їхньої мобілізації ефективніше працює, ніж ТЦК і СП?
Я мав велику надію, що напрямок рекрутингових центрів буде по-іншому організований в деражаві. Коли ми відкривали перший центр із міністерством оборони, я мав надію, бо за місяць звернулось близько 300 людей і велика частина прийняла рішення йти служити. Це люди, які самостійно прийняли це рішення. І такі бійці сьогодні на вагу золота. Щодо рекрутингових центрів, які відкривають інші бригади. Так, ви маєте рацію, ми беремо на себе всі видатки, як місто, організовуємо весь процес. Хтось хоче йти в десантні війська, хтось у 24-ку, бо це бригада імені Короля Данила… Я б трохи по-іншому в державі це організовував. Але це не рівень моєї компетенції. Якщо людина має мотивацію, має належне і якісне фінансове підґрунтя, то це працює, це дає свій ефект. Сьогодні треба думати, як залучити велику кількість людей, які сидять дома і бояться виходити на вулицю, до відбудови держави. А з погляду готовності воювати – Росія завжди буде нашим ворогом. Перебудувавши країну, ми все одно повинні бути готовими воювати, кожен з нас. І ніхто від цього не втече. Хто не готовий сьогодні, буде готовий завтра. Такі реалії сьогоднішнього світу.
Як ви ставитесь до негативних процесів, пов’язаних із мобілізацією? Час від часу зі Львова з’являються відео, де людей на вулицях крутять, пакують. Це називають бусифікацією. Я від окремих військових з фронту чув обурливі репліки про те, що, мовляв, ми не хочемо, щоб нас асоціювали із ТЦК. Можна щось змінити в цьому напрямку і яка роль міста в цьому може бути?
Задача міста – допомагати організовувати процес. Задача держави – планувати все таким чином, щоб це не було спонтанно, а було прогнозовано. Ми розуміємо, скільки сьогодні має бути призвано людей в ЗСУ у наступні місяці. Тому треба передбачати відповідний мотиваційний чинник, кошти на навчання людей і тоді буде ефект. Людський чинник спрацьовує. Різні люди можуть бути в ТЦК, на вулиці, деколи є емоції. Я знаю дуже багато різних кейсів. Це наше життя. Я відповідаю за те, на що я маю вплив. Думки маю. Але ще раз наголошую, якщо в часі війни я буду займатись не своєю роботою, грош мені ціна.
А як ви ставитесь до економічного бронювання. Зараз у Верховній Раді хочуть розглядати це питання.
У парламенті багато різних ідей є. Сьогодні можна залучити серйозні кошти, якщо навести в Україні порядок. Якщо в нас реально почнеться боротьба з корупцією, то ми зможемо мати набагато більшу підтримку від західних партнерів. Якщо ми будемо мати більш якісне врядування в країні, то зможемо мати зовсім інші економічні показники навіть в часі війни. Ми знаємо, що робиться в країні, в місті, в районі. Цього ж не сховаєш. Оці, перепрошую, виїзди за кордон, а потім видають ордер на обшуки. Ви що думаєте, він не знав, що в нього обшуки будуть? Ясно, що знав, ясно, що попередили. І спокійно виїхав. Це неприємні речі.
У нас є блок питань про реабілітацію ветеранів, гуманітарні проекти, якими місто займається. Це є фасадним проектом, хоч це не показуха, а реально велика робота. У Львові є проект Unbroken, національний реабілітаційний центр. Як він зараз розвивається і наскільки активно долучаються закордонні донори? Ви багато їздите країнами, коли є така можливість. Чи ви їдете цільово, щоб для Unbroken залучати партнерів, донорські кошти тощо?
Сьогодні наша муніципальна лікарня, перше ТМО, це 3000 ліжок. Всі ліжка зайняті. Кожного дня нові поранені. І в мене болить голова, де їх розмістити. Ми думаємо, що можна збудувати і що можна перебудувати. Зараз будемо починати перебудову нашого відділення у Брюховичах. Там буде додатково збудовано 8 тис. м, більше 100 ліжок з якісною реабілітацією. Допоміг литовський уряд – 5,6 млн євро, німці, японський «Червоний хрест». Зараз оголосили тендер і в цьому році почнемо роботи. Два поверхи добудовуємо на вул. Мазепи. Це місто Вюрцбург нам допомагає, це ще сотня людей зможе отримувати якісні послуги. Японський архітектор Сігеру Бан проектує для нас новий хірургічний корпус, це ще 25 тис. м. Це все дуже інноваційні проекти, високої якості. На вул. Пекарській Тайвань допомагає перебудувати стару закинуту будівлю, це ще 3000 м. Приїжджав мер Осло, вперше в житті приїхав в Україну. Він прийняв рішення виділити 1,3 млн євро на дитячу реабілітацію, бо нам також привозять дітей з війни. Питання протезування. Відкрили новий центр протезування, можемо робити тисячу протезів в рік. Два роки я прошу, щоб нам передали Львівський протезний завод. Там, до речі, держава зробили боргів на 80 млн грн. Гейби мають передати, не знаю, очікуємо. Там можна розміщати нові виробництва, там можуть бути додаткові робочі місця.
Сьогодні ми залучаємо до роботи протезистами хлопців, які отримали протези.
Канадійці проектують велику арену для слеш-хокею для хлопців й дівчат, які втратили кінцівки. Басейн хочемо там будувати. Звернувся зараз до «Динамо». На вул. Стуса всі роки незалежності басейн стоїть. Я кажу: віддайте його місту. Хорвати нам показали унікальну технологію для хлопців, які втратили кінцівки. Підводне плавання дає неймовірні результати. Один тиждень заняття під водою дорівнює місяцю часу реабілітації в реабілітаційному центрі.
А mental hels? Будь-яка фізична реабілітація, якщо нема психологічної, не має ефекту. Із бельгійським містом Мехелен перебудовуємо будинок на вул. Замарстинівській, там буде центр для людей, які пережили тортури. Хто в Україні цим займається? У нас багато людей є, які пережили тортури. Роботи дуже багато, це робота для львів’ян та людей, яких ми приймаємо з інших міст. Я не можу ділити на своїх і не своїх, всі свої.
Для поранених почали будувати житло. Наприклад, привезли людину в лікарню, зробили складну операцію, вона має очікувати протез поки рана заживе близько 5-6 місяців? Де ця людина має перебувати? В лікарні? По-перше, місць немає. По-друге, він вже не є хворий. Ми збудуємо спеціальне житло, де люди тимчасово, 5-6 місяців будуть жити. Вже один будинок готовий і на березень 2025 року для 700 людей буде цілий кампус. Ця робота триває без вихідних. Люди працюють з ранку до вечора. Всі ці проекти цікаві в плані держави. Ми щотижня приймаємо делегації з інших міст. Той самий центр протезування, який ми зараз з нуля збудували. Якщо би наші мери з інших міст побачили такий центр в Німеччині, вони б сказали, що в Україні таке неможливо. А якщо вони бачать це у Львові, то [розуміють], що це можливо в Україні. Такі центри реабілітації мають бути в кожній громаді. Бо в кожній громаді десятки, сотні й тисячі людей сьогодні на війні і їм треба допомагати. Питання психологічної підтримки взагалі малозрозуміле для людей. А це дуже важлива тема.
Є ще кілька питань. Зокрема, відновлення міських будівель і житла, які постраждали від російських обстрілів. Кілька серйозних атак Львів пережив. Рік тому був обстріл вул. Стрийської, де загинули 10 людей. Там відновлені будинки. Був удар по музею Шухевича, теж робота триває в цьому напрямку. Розкажіть трохи про те, які тут є успіхи.
Щодо вул. Стрийської – це трагедія. Те, що вбили 10 людей. Чотири будинки були дуже серйозно пошкоджені, а 17 будинків потрапили під цю атаку. Першим ділом ми відбудували самі будинки. Коли ця біда сталась ми сказали людям, що все відбудуємо, ніхто не вірив. Відбудували. Зараз дали людям гроші і вони починають у своїх квартирах робити ремонти.
Що означає дали гроші?
Кожна родина відповідно до метражу квартири отримала кошти – від 200 тис. грн до, здається, 1,2 млн грн живих грошей. Бо не буде місто визначати, яка має бути плитка дома, унітаз або ванна. Це кошти, які дають можливість зробити внутрішній ремонт, який людина вважає за потрібне. Ми відбудували будинок, дах, перекриття, сходові клітки, ще зробимо повністю ремонт фасадів, це вже буде за кошти ЮНЕСКО. А те, що всередині, ми дали людям гроші і ці гроші люди вже отримали на свої рахунки і самі все відновлюють. Це приклад, який працює. Ми приймали делегацію із Івано-Франківська і вони не мали такої практики як у нас, коли ми за кожне вибите вікно даємо гроші, даємо людям напряму. Нема жодної централізованості, як у деяких містах. Якщо людина знає, що вона отримає компенсацію, вона візьме майстрів і завтра те вікно зробить.
Щодо музею Шухевича. Це був символічний удар 1 січня. Нам важливо зробити цей музей ще кращим, зберігаючи автентику. Це одноповерхова будівля, там була криївка на даху. Зараз відбувся конкурс, визначили найкращий проект відбудови. До речі, переміг пан Лисюк із командою. Вони вибудовували Меморіал Героїв Небесної Сотні. Дуже якісний, скромний проект, всі його акцептували одностайно. Наша задача в цьому році зробити проект і почати перші роботи з відновлення. Ми будемо залучати позабюджетні кошти, дуже багато благодійників, багато мешканців зголосились, що хочуть долучитись. Цей музей буде відновлено. Там вже буде доступність. Там вже можна буде людині на кріслі колісному піднятись на другий поверх, де була криївка, буде якісна експозиція. Працюємо з усіма інституціями і я тут проблем не бачу. Допомагаємо також нашому аграрному університету, тому що там зруйнували корпус, де навчався Степан Бандера. Роботи дуже багато. Одна атака робить стільки біди. Але принцип святий: все, що зруйновано, має бути відновлено. І воно має бути ще краще, ніж було до цього.
Ви сказали, що одностайно всі підтримали проект відновлення музею Шухевича. Але раніше були дебати, Петро Порошенко пропонував профінансувати відновлення музею. Звідки будете брати кошти на відновлення музею? Чи будете комунікувати із Петром Порошенком?
Він поміг, він перерахував на рахунок музею 100 тис. грн. Я думаю, що він свою лепту зробив. Я дякую всім, хто допомагає в часі війни. Звичайно, що сума відновлення музею буде великою. Коли буде готовий проект робочих креслень, буде відома сума і ми публічно звернемось до всіх охочих долучитись до фінансування відновлення. В основному це будуть позабюджетні кошти, бо бюджетні кошти ми будемо витрачати на купівлю зброї. Це важливо сьогодні. Музей також важливий, тому хто має бажання – долучайтесь, у відповідний час буде відповідний меседж. Я збирав цього тижня робочу групу і ми визначили дорожню карту, якою ми рухаємось. Все йде нормально. А те, що деякі політики дебатують, для того вони й політики.
Ще одне питання стосується інфраструктури міста, доступності вулиць, безбар’єрності. І що з транспортом у місті, починаючи від громадського і аж до аеропорту?
Питання аеропорту – це питання безпеки. Очікуємо на відповідні рішення від колег з Вашингтону. Бо є певні безпекові рішення, які має погоджувати НАТО. Щодо громадського транспорту. Ці контракти, які в нас були ще до війни укладені за кошт Європейського інвестиційного банку, всі виконуються. Нові трамваї львівського виробництва заїжджають у Львів. Велика подяка Берліну, який нам помагає трамваями, які ми переобладнуємо і покриваємо дефіцит вагонів. По автобусах тендерні процедури тривають давно, це також цільові кошти. Я думаю, що там буде все нормально, також буде український виробник. Я не можу ці кошти на щось інше витрачати, бо це цільові кошти Європейського банку. А щодо пересадки, то вона фактично зараз вже запускається. Якщо ти маєш «Леокарт», заходиш в автобус, тролейбус, оплатив і упродовж 40 хв можеш зробити пересадку, а ціна при цьому не міняється.
Яка велика зміна відбулась у громадському транспорті – це більше 80% пасажирів користуються безготівковою оплатою. І моя мета дійти до 100% оплати, щоб не було готівки і корупційних ризиків для водіїв. Так, водії почали отримувати більшу легальну зарплату. Щодо безбар’єрності, то це стосується не тільки міста. Ми домовились з областю, що всі ключові об’єкти, театри й музеї, будуть безбар’єрними. Це те, що зараз Укрзалізниця робить. А щодо стесування бруківки, на це ми не використовуємо бюджетні кошти. Це позабюджетні кошти. Але це важливо, бо якщо людина їде площею Ринок на кріслі колісному, вона має гідно себе почувати і ця робота буде продовжуватись. Я думаю, що інші міста підуть нашою дорогою.
Маю прохання, щоб всі власники кафе й ресторанів розуміли, що якщо завтра Герой на кріслі колісному захоче випити кави, то він має мати можливість нормально заїхати. А якщо він захоче піти в туалет, то він має таку можливість отримати. Що ви будете йому говорити? Що ви за два з половиною роки війни не зробили туалет для людини на кріслі колісному? Як ви будете в очі дивитись цій людині? Багато хто це усвідомив, починає щось міняти. Дехто думає, що воно якось мине. Ми повинні нести відповідальність за те, що робиться в цій країні, інших немає. На тому й вибудовується наша Незалежність. Хочу подякувати всім мешканцям Львова за те, що кожен долучається. Можливо, ми щось робимо недостатньо, це життя. Але мені приємно, що Львів показує добрий приклад не лише для України, але й багатьох міст у світі.
Дякую, Андрію Івановичу.