У березні 2024 року уламки російської ракети пошкодили будівлю Київської академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Самого художника радянська влада розстріляла у 1937 році. Він мав європейську освіту, заснував власний мистецький напрям і школу монументалістів. Бойчук прагнув поєднати українську традицію з модерними художніми пошуками, проте радянська влада оголосила його мистецтво ворожим.
Біографію Михайла Бойчука розповідають на сайті онлайн-музею бойчукізму.
Талант, який помітив шкільний учитель
Михайло народився 30 жовтня 1882 року в селі Романівка біля Теребовлі, у багатодітній селянській сім’ї. З дитинства любив малювати. Його талант розгледів сільський учитель, який через оголошення у львівській газеті допоміг хлопцеві знайти можливість навчатися.
Кожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
Бойчук почав навчатися у львівського художника Юліана Панькевича, який першим почав зображати святих на іконах у вишиванках. Його здібності помітили в Науковому товаристві імені Шевченка (НТШ), яке тоді очолював Михайло Грушевський. Товариство надало Бойчуку стипендію для навчання в Європі. Згодом його освіту профінансував і митрополит Андрей Шептицький, який опікувався розвитком українського сакрального мистецтва.
Оперативні, достовірні і найважливіші новини тут Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleРоботи Михайла Бойчука (з сайту Онлайн-музеї бойчукізму)
Блискуча європейська освіта і власний мистецький напрям
Навчаючись у Відні, Кракові, Мюнхені та Парижі, Бойчук зацікавився модернізмом, але водночас глибоко вивчав іконопис і візантійське мистецтво. Він прагнув не копіювати давні зразки, а використати їхні принципи для створення сучасного українського мистецтва. У його роботах поєдналися візантійська традиція, український іконопис, народне малярство та новітні європейські течії. Бойчук комплексно підходив до творчого процесу, зокрема сам виготовляв фарби за давніми технологіями.
У Кракові він познайомився з Богданом Лепким, професором української мови та літератури Ягеллонського університету, у помешканні якого певний час винаймав кімнату.
У Парижі Бойчук жив на Монпарнасі, у тому самому будинку, що й художник Модест Сосенко. Там він створив майстерню-школу неовізантистів. У 1910 році художник разом з учнями представив 21 роботу на виставці Салону незалежних, заявивши про новий мистецький напрям.
Бойчукізм поєднав звернення до давнього мистецтва з модерним баченням композиції.
«Знавець композиції, колоризму та синестезії, візантійського стилю і мистецтва італійського Проторенесансу, давньоруської фрески київських соборів та українського іконопису XIV–XVI століть, народного наївного малярства і новітніх тенденцій французького модернізму, Михайло Бойчук разом зі своїми учнями створював самобутній стиль українського мистецтва», – зазначають в онлайн-музеї бойчукізму.
Реставратор ікон і монументаліст
Після повернення до Галичини Бойчук працював у Національному музеї у Львові, де реставрував ікони. Як розповіла мистецтвознавиця Христина Береговська, Бойчук та його учень Микола Касперович також реставрували картину Тараса Шевченка «На пасіці».
Бойчук долучився до оздоблення каплиці Дяківської бурси у Львові та монастиря отців василіян у селі Словіта біля Золочева. Юрій Бірюльов у книжці «Мистецтво львівської сецесії» писав, що Бойчук також працював над оформленням Преображенської церкви в надсянському Ярославі, зокрема розписував іконостас у 1911–1912 роках.
Коли почалася Перша світова війна, Бойчук у той час реставрував церкву в Лемешах на Чернігівщині, пов’язану з родиною Розумовських. Оскільки він був підданим Австро-Угорської імперії, а ця частина України належала тоді до Російської імперії, його інтернували до Уральська.
Співзасновник першого українського мистецького вишу
Після проголошення Української Народної Республіки у 1917 році Бойчук приїхав до Києва працювати в Українській академії мистецтв – першому українському вищому мистецькому навчальному закладі. Він очолив майстерню монументального мистецтва.
Майстерня Бойчука також розписувала на замовлення будівлі. Одним із найбільших проєктів став розпис Луцьких казарм у Києві у 1919 році. Їм доводилося малювати радянських людей, проте їхні обличчя все одно нагадували лики святих з ікон. Відвідувачі, які оглядали роботи бойчуківстів, казали: «Гарно, як в церкві!».
Художник також створював театральні декорації для Молодого театру Леся Курбаса. Згодом він очолив Перші державні майстерні монументального мистецтва. Бойчук навчав учнів працювати над цілісними ансамблями, в яких живопис, архітектура та призначення будівлі утворювали єдине ціле. Такий підхід вирізняв його школу серед інших мистецьких напрямів того часу.
Звинувачення в нелояльності та репресії
У 1926–1927 роках Бойчук разом із колегами їздив у творче відрядження до Європи, відвідавши, зокрема, країни, де навчався в молодості. Згодом це використали проти нього.
Авторка книжки про Бойчука Ірина Магдиш пише, що у Києві йому заздрили, критикували, звинувачували, що не відповідає канонам радянського мистецтва. Колишній колега з Академії мистецтв Федір Кричевський зробив на нього донос до президента Всеросійської академії мистецтв, в якому повідомив, що бойчукісти висміюють соцреалізм.
Бойчук рік попрацював у Ленінграді, а згодом повернувся в Україну. У 1933 році через посилення ідеологічного тиску він публічно відмежувався від власного напряму. На зборах Спілки художників він заявив: «Кожному з нас, і особливо мені, потрібно ясно, чітко сказати, за що він – за соціалістичний реалізм чи за своє минуле. Ясно і недвозначно відповідаю: за соціалістичний реалізм, проти того, що тепер зветься “бойчукізмом”…».
Проте це не врятувало художника. У 1936 році його заарештували, звинувативши у шпигунстві та участі в контрреволюційній націоналістичній організації. 13 липня 1937 року Михайла Бойчука розстріляли. Його дружину Софію Налепинську-Бойчук і найближчих учнів чекала така ж доля.
Точне місце поховання Михайла Бойчука невідоме. Серед можливих місць називають Биківнянський ліс під Києвом, де поховані тисячі жертв сталінських репресій.
В останні роки життя Бойчук мав роман з Аллою Гербурт, дружиною поета Майка Йогансена. Її чоловіка також розстріляли через кілька місяців після смерті коханця. У грудні 1936 року Алла народила від Бойчука доньку. Проте він вже був ув’язнений і ніколи не бачив її. Алла з дочкою виїхала в Другу світову за кордон як етнічна німкеня. А син Бойчука від першого шлюбу Петро загинув у 1941 за невідомих обставин.
Хто був учнями Бойчука
У колі Бойчука було близько сорока учнів і послідовників. Серед них – Іван Падалка, Василь Седляр, Оксана Павленко, Микола Касперович, Тимофій Бойчук та інші художники. Оксана Павленко стала однією з його найвідданіших учениць і представницею школи, якій вдалося пережити репресії.
Дружина художника Софія Налепинська-Бойчук була графікинею та педагогинею, працювала в техніці деревориту й розвивала українську графіку.
Молодший брат художника Тимофій Бойчук також був митцем, його називали українським Гогеном. Він помер у 26-річному віці.
Більшість творів Бойчука та його школи знищили. Частину робіт урятувала художниця Ярослава Музика, завдяки якій збереглися важливі свідчення про творчість митця та його кола.
Мистецтвознавець Святослав Гординський писав, що Бойчук заклав міцні основи школи монументалістів, яка стала одним із найвидатніших явищ нового українського мистецтва поряд із графікою Георгія Нарбута.