Україна перебуває уже 7 років в активній фазі військового конфлікту із Російською Федерацією. Окуповані території, щотижня гинуть наші хлопці на фронті. І якщо ситуація з окупованим Кримом виглядає політично стабільно-негативно, то по Донбасу є відчуття певного якісного перелому. При чому такий перелом має дуже серйозні загрози для збереження нашої державності загалом. І йдеться навіть не про імовірний масований наступ РФ на південному-сході, а про виконання так званих «Мінських угод», які були підписані у 2014-2015 роках.
Як відомо сучасна війна складається з різних елементів: військове зіткнення, дипломатична війна, економічна війна, інформаційна війна та інші. Якщо оцінювати безпосередньо військову складову, то можна говорити про досить успішне стримування агресора на Сході та нарощування нашого потенціалу. На жаль, щодо дипломатичного протистояння мусимо визнати, що Україна загалом поступалася РФ останні роки. І апофеозом таких поступок можна вважати саме «мінські угоди». Уже не секрет, що ці угоди, якщо формально, послідовно їх виконувати точно не на користь України. Це стосується в першу чергу послідовності виконання ряду кроків: спочатку вибори, потім кордон. Але і пункти щодо амністії та проведення конституційної реформи викликають серйозне занепокоєння. Та і взагалі ці угоди виводять з під міжнародної уваги окупований Кримський півострів, що також вигідно Росії.
На думку автора, такі міжнародні домовленості є шкідливими для довгострокових інтересів України та містять ознаки державної зради. Відповідно дії державних чиновників, які причетні до підготовки та підписання цих угод з агресором повинні отримати оцінку правоохоронних органів.
Останні переговори Путіна і Байдена в Женеві показують, що саме Росія найбільш зацікавлена у «мінських угодах» і наполягає на їх виконанні. Мотивація окупанта зрозуміла: «впихнути» ракову пухлину у поки здорове тіло України, вивести себе з формальної сторони конфлікту та максимально ослабити свого опонента. А про Крим, мовляв, взагалі можете забути… Наші теперішні переговорники змушені грати на полі суперника, підігрувати міжнародним посередникам, адже на «мінських угодах» зав’язані зокрема санкції проти РФ. Поки ми рішуче не пропонуємо нову міжнародну повістку щодо альтернативи «Мінську» агресор роздає свої паспорти мешканцям окупованих територій Донецької та Луганської областей, знищує інфраструктуру захоплених територій, тим самим збільшує ціну повернення наших земель.
Наші ТКГ по Донбасу відстоює позицію «червоних ліній», як то, – спочатку контроль кордону, а потім вибори, зміни до Конституції після референдуму тощо. Можна сказати, що за відсутності альтернативи це прийнятна позиція в короткостроковій перспективі стримування ворога від повномасштабних військових дій. Але в довшій перспективі виконання «мінських угод» в будь якому вигляді є смертельно небезпечним. Кому оголошувати амністію, що робити з особами, які мають російський паспорт, як відновлювати інфраструктуру, що робити зрештою з нашими громадянами, які 7 років знаходяться під жорстким інформаційним бомбардуванням з боку РФ?! Усі ці та інші запитання потребують серйозного розбору з боку нашої влади. Поки ми не пропонуємо чітку та зрозумілу альтернативу «мінським угодам», поки ми не розглядаємо в комплексі Крим і Донбас ми не суб’єкт міжнародної політики, й її об’єкт. А час грає на руку агресору…