Музика професора Моріарті
Культура

Музика професора Моріарті

Неймовірна історія про те, як стати композитором у 60 років

Діана Коломоєць, 23 квітня 2018 952 0

«Я відчуваю себе так, як колись відчував перед народженням кожної своєї дитини. Відбувається щось дивовижне!», – так каже про українську прем’єру своїх творів у Львові американський композитор Річард Моріарті. В Органному залі 26 квітня відбудеться масштабний проект під назвою «Вона. Віра. Війна» із симфонічним оркестром та хором.

Річард Моріарті почав навчатися на композитора у віці, коли інші вже йдуть на пенсію. Заради своєї мрії він кинув успішну кар’єру лікаря, посади професора та директора медичної клініки. Йому довелося складати іспити разом із 18-річними студентами. А вже за кілька років Моріарті створив два масштабних музичних полотна: месу-вшанування жінок у церкві Adsum! та We That Wait – цикл пісень на вірші, написані під час Громадянської війни у США. 26 квітня обидва твори виконає в Органному залі Ukrainian Festival Orchestra and Choir під керівництвом дириґента зі США Теодора Кухара разом із солістами Софією Соловій (сопрано), Антоніною Лісогорською (меццо-сопрано), Владиславом Тлущем (баритон).

Річард Моріарті

А днями Моріарті прилетів до Львова й розповів свою неймовірну історію взаємин із музикою.

Студент у 60 років

Пане Моріарті, історія про те, як Ви стали композитором, заслуговує на екранізацію! Що було важче – прийняте рішення вчитися музиці майже у 60 років чи сам процес навчання?

Я завжди мріяв писати музику, тому рішення піти вчитися далося мені легко. Мій дід по матері був для мене дуже близьким. Добре пам’ятаю, як ми з ним щосуботи слухали опери по радіо. Він познайомив мене з силою і красою музики. І це я ще не кажу про його здатність живити мою душу.

Фактичний процес навчання був набагато складнішим. На момент звільнення я був медичним директором та керівником відділення патології та лабораторій Sentara Healthcare (велика лікарняна система – ред.), професором та колишнім головою кафедри патології та анатомії Медичної школи Східної Вірджинії, а також президентом великої патологічної групи лікарів приватної практики. Моя медична кар'єра була успішною і почесною... Але я знав, що хочу вивчати музику. Коли вступив до університету, я був «зеленим студентом». Складати іспити, виконувати завдання – для вчорашнього професора це було складно. Але я відкинув геть свою гордість і лікарняний статус, обрав покірність і посів своє місце серед новачків.

Повернення до університету у віці 58-ми років було новим досвідом для мене. Навчаючись пліч-о-пліч із 18-19-річними, мимоволі весь час думаєш про те, що вже немолодий, хоча я і не відчував своїх років. Більшість студентів мали сильний музичний бекґраунд, а я почав із самих азів. Довелося вивчати основи теорії музики, сольфеджіо, контрапункт, форму та аналіз, фортепіано перш ніж я зміг перейти у клас композиції.

Моя старша донька теж два роки вивчала музику в університеті. У той час вона скаржилася на те, скільки часу займає практика. Тоді я їй не співчував. Однак коли сам почав навчання, зрозумів, наскільки вона мала рацію! Я попросив у доньки пробачення.

Мої музичні сходинки вимагали великих зусиль, але подорож була радісною. Студенти у медичних навчальних закладах не блукають по залу, співаючи мелодії або розучуючи гами. У моє друге студентство я мав більше грошей, ніж у юності. Та й їв набагато краще.

Яким був ваш перший твір? Розкажіть нам трохи про перші кроки у композиції.

Мені пощастило, в університеті я мав можливість навчатися в Адольфуса Гейлсторка (видатний американський композитор і педагог – ред.). Коли я увійшов у його клас композиції, відчував себе як Дороті з «Чарівника країни Оз», коли вона потрапила у чарівний світ і фільм перетворився з чорно-білого на кольоровий.

Мелодії завжди приходили до мене легко. Гармонія і контрапункт потребували більших зусиль. Мій перший закінчений твір – коротка п’єса для фортепіано та флейти, але перша справжня композиція – кантата Young Fellow, My Lad для хору, сопрано та баритону. Робота базується на поезії Роберта Сервіса, написаній під час Першої світової війни.

Жінка у церкві

Як Ви створювали Adsum!?

У 2002 році я почав активну діяльність в організації католицької реформи Voice of the Faithful. Вона була заснована у Бостоні як відповідь на скандал щодо насилля над дітьми у католицькій церкві. VOTF мала три мети: підтримувати жертв насилля духівництва, стимулювати добросовісність священиків і працювати над реформуванням церкви.

Я став одним із 26-ти членів Національної ради представників VOTF і працював над популяризацією ролі жінок у церкві. Я пішов з організації після того, як її Рада директорів не підтримала резолюцію, яку ми готували з колегами. Ми зневірилися, організація реформ не бажала говорити про жінок у церкві.

2011 року я почав брати приватні уроки у композитора Річарда Даніельпора у Нью-Йорку. Річард запропонував мені написати велику хорову роботу. Я одразу ж знав, що хочу написати месу для жінок. Маргарет Торп, з якою ми працювали у VOTF, написала лібрето.

Спочатку я хотів назвати твір Mass for the Ordination of Women, але вирішив зробити його більш універсальним і називав Missa Adsum! Celebrating Women. Adsum на латині означає «присутній» або «я є». Коли чоловіка викликають до посвячення в єпископи, він відповідає Adsum.

Я молюся за ординацію жінок, але, ймовірно, це не відбудеться протягом мого життя. Але коли це станеться, мабуть, ця меса стане частиною таїнства.

Мені здається дуже символічним, що така робота, як Adsum!, буде виконана у будівлі церкви.

Абсолютно! Я мріяв, щоб прем’єра цього твору відбулася в чудовому соборі.

Ви сказали, що написали Adsum! тому що завжди були оточені дуже розумним жінками. Що самі жінки говорили про ваш твір?

Моя мама була дуже розумною жінкою. Я одружився з дуже розумною жінкою. У мене дві дуже розумні доньки. Мій син одного разу сказав: «Я хочу одружитися з жінкою розумнішою, ніж я», і думаю, йому це вдалося. Протягом своєї кар'єри я намагався наймати на роботу багато жінок і платити їм так само, як і колегам-чоловікам. Не існує виправдання інакшого ставлення до жінок, ніж до чоловіків.

Війна очима жінки

Цикл We That Wait – про війну очима жінок. Ця тема є дуже актуальною для України, де вже чотири роки триває війна. Як твір сприймуть тут?

Війна – це війна. Незалежно від місця вона жорстока, дика і тяжко б’є по невинних людях, кожен з яких просто хоче мати гідну зарплату, любити свою сім'ю та друзів, а також старіти у безпеці та спокої. Незалежно від країни і нашого походження, ми всі однакові.

We That Wait я створив до 150-річчя Громадянської війни в США. Я хотів написати твір від імені жінки як свідка та/або вдови. Шукав вірші, створені під час війни жінками з обох сторін конфлікту – Півдня і Півночі. У результаті відібрав три поеми Емілі Дікінсон з Півночі, три – поетес з Півдня та один вірш Волта Вітмена.

Цикл пісень для мецо-сопрано та оркестру ніби слідує за ходом війни – від початку, крізь жорстокість конфлікту, біль втрати, постійну безглузду смерть, оніміння трауру, й до неминучого прагнення миру обома сторонами.

Процитую Вас: «Ми всі знаємо, що художнє мистецтво, музика та театр часто передують і заохочують політичні, соціальні та культурні зміни». Яких змін Ви прагнете досягти своєю музикою?

Проблеми рівності в релігійному житті відбиваються у суспільстві. Проблеми війни та страждання переважають у наших новинах. Мою месу та цикл пісень про війну дуже добре сприйняли, особливо жінки та молодь ХХІ століття.

Я сподіваюсь, моя робота спонукає до дискусії про роль жінок у суспільстві та в релігійному житті. Це тема, яка багато обговорюється у світі незалежно від конфесій.

Дві ваші роботи, які будуть виконані в Органному залі, – твори для симфонічного оркестру і хору, кожен з них триває більше півгодини. А чи пишете Ви камерну музику?

Моя дружина хоче, щоб я написав твір для флейти соло. Це набагато простіше завдання!

Я маю кілька ранніх камерних творів, які вже були виконані на сцені. Але я дивлюся на них і дивуюся кількості способів, якими я міг би ці твори покращити.

Один з останніх творів – п’єса для симфонічного оркестру, створена на честь колишнього голови кафедри музики в університеті Old Dominion. Ще один – цикл пісень A Day in the Life of a Fifth Grader.

Моя старша дочка викладає музику п’ятикласникам у школі та використовує багато ритмічних музичних пісень на заняттях. Як матір та вчителька, вона стикалася з багатьма кумедними ситуаціями. Я переконав її написати лібрето, на яке би склав музику.

Два тижні тому відбулася прем’єра цього твору, його тепло прийняли. Писати цю музику було справжньою насолодою, особливо тому, що ми працювали разом із донькою та дружиною. Я втомився писати про релігію, війну та смерть!

«Щось дивовижне» у Львові

Чому ви вирішили виконати свою музику в Україні?

У травні 2017 року я зустрів маестро Теодора Кухара, який тоді був гостьовим дириґентом місцевого оркестру . Як член Ради директорів цього оркестру я мав можливість кілька разів спілкуватися з ним. Знаючи про його величезну дискографію (Теодор Кухар записав понад сто дисків класичної музики – ред.), через кілька місяців після його концерту я зв'язався з ним і запитав, чи може він допомогти із записом моєї меси. Він із великим ентузіазмом говорив про новостворений Ukrainian Festival Orchestra та Львів. Тож виконати і записати мої твори у Львові було саме його ідеєю. Я залюбки її підтримав.

Чи будете Ви брати участь у репетиціях у Львові? Які у Вас очікування щодо інтерпретації Ваших творів музикантами?

Я планую відвідати всі репетиції. Передивився кілька відеозаписів з Іваном Остаповичем (керівник Ukrainian Festival Orchestra – ред.) та очікую, що він і маестро Кухар матимуть свої пропозиції щодо творів. Я готовий усіх їх прийняти.

Я відчуваю себе так, як колись відчував перед народженням кожної своєї дитини. Відбувається щось дивовижне! Скільки людей отримує шанс так кардинально змінити фах і зацікавити своїми творами відомого дириґента та ще й виконати їх у Львові, місті з неймовірно багатою музичною та художньою історією?

Я знаю, що Ви збираєтеся провести кілька днів у Львові. Що б Ви хотіли дізнатися про наше місто і країну?

За час перебування у Львові я сподіваюся відкрити для себе стільки нового, скільки зможу осягнути: музику, мистецтво, театр, оперу, і, звичайно, їжу! Я хочу зустріти якомога більше людей. Моя дружина приєднається до мене протягом тижня, і ми сподіваємося ще трохи поїздити по всій Україні.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук