Війна, втрати і самотність: виставка «Дивлячись у розриви» триває у Львові

У Львові, у Jam Factory Art Center, триває четверта частина кураторського проєкту Нікіти Кадана «Дивлячись у розриви». Це виставковий цикл, який об’єднав твори переважно сучасних українських художників (за винятком хіба творів Марії Примаченко, які відповідають за тяглість традиції). Спільними темами доволі строкатої експозиції є теми самотності, втрат, розривів та, звичайно, війни, що триває.

Попередні частини проєкту були показані в Києві, Дніпрі, у Соколовсько в Польщі, у парку Тіргартен у Берліні, на острові Тешіма та в Токіо в Японії.

Куратор виставки, художник Нікіта Кадан, під час відкриття, розповів, що львівська частина циклу «Дивлячись у розриви» почалася з роздумів про «я» та «ми» у час війни, про стосунки між одиничним та колективним, а продовжилася темою самотності.

«Самотності у нескінченно переписуваній історії. Самотності у тій суспільній угоді, яку за звичкою весь час зраджують. Самотності у розірваній сучасності, в обставинах, коли не на часі говорити про самотність», – сказав він.

«Тема самотності видається мені важливою, тому що про неї ніби недоречно говорити. Бо чим є “ниття про самотність” на тлі того, що переживають люди у безпосередній зоні воєнних дій, хлопці й дівчата на фронті? Але і у них є свої самотності. Всюди, на дні пекла, самотність є. У будь-яких обставинах. У цьому гігантському спектрі людських обставин у війні самотність проживається. І так, коли рвуться причинно-наслідкові звʼязки в історичному наративі, зʼявляється самотність в історії. Зʼявляються обʼєкти, явища, імена, які виявляються ніби підвішеними. Бо та ниточка, за яку вони тримались, була обрізана, і вони ніби зависли у повітрі», – додав куратор.

Окремі роботи та проєкти на виставці існують самостійно, проте водночас вступають у діалог один з одним. Часом прямо та буквально, а часом у ці стосунки потрібно вдивитись. Наприклад, робота Ярослава Футимського присвячена художнику Мирославові Ягоді. Це портрет, на якому написано: «”Ми” – Мирослав, “Я” – Ягода» та роботи самого Мирослава Ягоди.

Або ж розміщені поряд роботи Маргарити Половінко і Олега Голосія. Художниці, яка загинула на російсько-українській війні у квітні 2025 року, і митця, який був для Маргарити орієнтиром у творчості і який загинув у 1993-му. Маргарита запитувала, чи пішов би Олег добровольцем на фронт. Проте бачимо його роботу «Братик» про рідного брата художника Дениса, який зараз є у лавах ЗСУ. Сама Маргарита створювала портрети дітей, які загинули на російсько-українській війні. Вона розуміла, що ця кількість буде постійно збільшуватися. Свої роботи вона малювала кровʼю.

Ще один твір загиблого на війні художника – «Леся і стрічки її боротьби» Давида Чичкана. Через погляди художника його виставки зазнавали цензури й погромів.

Інсталяція Богдани Косміної говорить про погроми ромського табору у 2018 році.

Робота Павла Макова «Чоловік і жінка – місце роботи» створена ще до повномасштабного вторгнення, проте вона говорить про те, як усі ми можемо стати цілями, у які можна стріляти. І поцілити, звісно.

Представлені на виставці і роботи фотографа Михайла Плінчука. Тут є цикл, що розповідає про Львівську кераміко-скульптурну фабрику, яка зараз по суті знищена. Інші роботи зроблені у 2022 році на Київщині.

Зворушливе відео, яке створили Ярема Малащук та Роман Хімей, розповідає про хлопчика Яріка, який виїхав за кордон зі своєю матірʼю. Проте у нього є робот, який ходить по місцях, де Ярік вчився, де проводив свій час з друзями.

Традиційно емоційним та лаконічним є проєкт Жанни Кадирової «Ресурс», що поєднує відчуття втрати і людей і карпатського лісу. Кадирова одягає дерева у піксель, творячи багаторівневу за змістом та сенсами інсталяцію, що містить прості символи. Але їх прямота та очевидність не означають простоти.

На виставці багато трагічного. Проте не бракує й іронії. Зокрема, в образах художниці Каті Копєйкіної, а також інсталяція Володимира Воротньова «Смерть Ахіллеса».

Є в експозиції проєкти, які уже встигли викликати чимало суперечок під час інших виставок. Насамперед йдеться про проєкт львівської фотографки Марти Сирко «Скульптурні». Тут представлений його фрагмент. Дана Кавеліна представила анімацію, яка теж традиційно викликає чимало запитань.

Загалом виставка – не для комфортного споглядання. Тут є про що сперечатись, про що думати та запитувати. А головне – роздивитись.

Учасники виставки: Андрій Бойко, Андрій Бояров, Андрій Сагайдаковський, Антон Саєнко, Аттіла Гажлінскі, Богдан Сокур, Богдана Косміна, Василь Ткаченко, Весела Найденова, Владислав Плісецький, Володимир Воротньов, Галина Жегульська, Давид Чичкан, Дана Кавеліна, Жанна Кадирова, Зоряна Козак, Ілля Тодуркін, Катерина Єрмолаєва, Катя Копєйкіна, Ксенія Гнилицька, Майя Ніколаєва, Маргарита Половінко, Марія Примаченко, Марта Сирко, Мирослав Ягода, Михайло Палінчак, Нікіта Кадан, Олег Голосій, Олег Перковський, Олександр Гнилицький, Оля Єрємєєва, Павло Бедзір, Павло Ковач, Павло Маков, Саша Долгий, Севіля Наріман-Кизи, Сергій Ануфрієв, Станіслав Туріна, Федір Тетянич, Юрій Болса, Юрій Іздрик, Юрій Лейдерман, Ярема Малащук та Роман Хімей, Ярослав Футимський.

Виставку можна переглянути до 17 травня у Jam Factory Art Center у Львові.

Фото Софії Соляр.