На рівні культурного подвигу

Постановку «Аїди» у Єгипті називають унікальною та однією з найочікуваніших світових мистецьких подій цього року. Для участі у дійстві, яке відбулося в районі Західного Луксора, у «місті мертвих», приїхали 150 українських музикантів (хорова капела «Думка» та симфонічний оркестр «INSO-Львів») та солісти з Кореї, Чехії, Іспанії, Болгарії та Угорщини.

Музичний керівник прем’єри – головний диригент Опери австрійського Граца, Оксана Линів розповіла ZAXID.NET про особливості постановки серед пустелі.

Оперу «Аїда», а це – історія кохання єгипетського полководця Радамеса та ефіопської принцеси Аїди, Джузеппе Верді створив майже 150 років тому на замовлення єгипетського хедива Ісмаїла-паші для Каїрського оперного театру. Прем’єра мала відбутися на відкритті Суецького каналу, з нагоди чого й була збудована хедивова опера (1869). Однак на її відкритті звучав інший твір Верді – «Ріголетто», а «Аїда» була виконана у цьому театрі лише через два роки (1871-го).

«Аїду» в Єгипті не раз ставили просто неба. Для прикладу, 1987-го вона була виконана біля пірамід Гізи, а 1994-го – біля храму цариці Хашепсут в Луксорі. Воно б тривало й надалі, але 17 листопада 1997 року стався терористичний акт, який отримав назву «Жах у Долині царів» й унаслідок якого 62 туристи загинули і 26 отримали поранення. Відтоді масштабні культурні заходи у Луксорі – під суворою забороною.

Поновити традицію через 22 роки запропонував Яссер Мустафа Шабан, який вижив того трагічного дня. Власне, згадкою про пана Яссера й розпочала розповідь Оксана Линів.

«Аїда» – моя давня мрія»

Оксана Линів

Яссер Мустафа Шабан – меценат, продюсер, який фінансував проект з єгипетської сторони. Цей пан зараз є успішним бізнесменом. А в минулому він – артист балету, який пережив страшні і трагічні події 1997 року, коли був вчинений теракт біля храму Хатшепсут. Він сам є величезним оперним фаном. Його мрією було відродити традицію виконання «Аїди», власне, на тому історичному місці, де вона вперше була виконана 1994 року.

Пан Яссер звернувся до віденської артистичної агенції, яка мене представляє вже понад п’ять років, і попросив бути партнером цієї події. І вже мій агент Міхаель Грубер запитав, як я ставлюся до пропозиції постановки «Аїди» в Єгипті. Ця ідея стала для мене навіть якоюсь символічною, тому що «Аїда» – моя давня мрія.

«Я знала підводні камені цієї партитури»

Це була одна з перших опер, яку я вивчила, ще будучи студенткою Львівської консерваторії. Я дуже любила цей твір і ще на третьому курсі консерваторії вже диригувала напам’ять всі її чотири акти. І відтоді про неї мріяла. Була захоплена постановкою Львівського оперного, була присутня як асистент при постановці в Одеській національній опері і навіть при одному виконанні open-air. Я вже знала підводні камені цієї партитури, знала, що потрібно музично враховувати. І, звичайно, коли надійшла така цікава пропозиція виконати прем’єру «Аїди», власне, в такому історичному місці, пристала на неї. І це попри те, що в цей момент я мала дуже щільний графік. Інформація надійшла після затвердження планування сезону в Граці, на основному місці праці. Це був другий місяць роботи і період між двома іншими прем’єрами (в кінці вересня я поставила оперу «Дон Карлос» Верді, а в листопаді у мене прем’єра балету Прокоф’єва «Попелюшка»). Але я спромоглася розсунути свої вистави, віддавши їх іншим диригентам, які мене заміняли, відтак звільнити практично весь жовтень для постановки «Аїди» в Луксорі.

«Потрібен був попередній досвід співпраці»

Єгипетська сторона щедро фінансувала постановку. Також у зв’язку з тим, що моя віденська агенція дуже прихильна до моїх проектів в Україні (Міхаель Грубер регулярно буває на LvivMozArt і входить до художньої ради LvivMozArt ), мені запропонувати самій обрати колективи.

«Аїда» в Єгипті просто неба

Збираючись у таку відповідальну поїздку до Єгипту, я не хотіла брати колективи, яких зовсім не знаю. Потрібен був попередній досвід співпраці. Тому й запропонувала взяти участь у проекті оркестру «INSO», незважаючи на те, що це – симфонічний оркестр, який практично не має досвіду у виконанні оперних вистав.

А хор «Національна капела «Думка» – це для мене абсолютно показовий і зразковий, хоча також концертний колектив України. Позаяк «Аїда» – це в передусім хорова опера і Верді досягнув у центральних її сценах справді рівня найвищих зразків хорового оперного мистецтва, я подумала, що не може бути кращого колективу з України для участі в «Аїді», ніж «Думка». Крім того, я також знала і сам хор, і керівництво «Думки» з нашого блискучого спільного проекту 2016 року – до 75-х роковин трагедії в Бабиному Яру.

«Кардинально інший менталітет»

Ми поїхали до Луксора справжнім українським десантом. І вже потім в Єгипті почалися різні-різні пригоди, до яких ніхто не міг бути попередньо готовим.

Єгиптяни забезпечили дійство величезним бюджетом, але не мали достатньо досвіду у функціонуванні постановочної частини, і нам у повному сенсі цього слова насправді довелося викручуватися і творити чудеса. Дякую моєму прекрасному колезі Андрію Маслакову, який поїхав з нами як помічник німецького режисера Міхаеля Штурма (пан Штурм відомий львівському глядачеві за сучасною постановкою в Театрі ім. Соломії Крушельницької опери «Лоенгрін» Ріхарда Вагнера, – ред.). Потім практика показала (а це – стислі строки, стресові ситуації), що Андрій Маслаков вчасно зміг взяти ситуацію в свої руки, створивши справжню координаційну підтримку в проекті та забезпечивши дуже чіткі плани репетицій. Ми спромоглися в лічені дні та години все звести докупи, бо хор та інтернаціональний запрошений склад солістів також приїхав за кілька днів до вистави. 26 жовтня ми вже мали прем'єру, а на перший генеральний прогін отримали дозвіл та можливість тільки 24-го.

І ще повинні були професійно адаптуватися до того, що ми робимо із підзвучкою, як долати раптові напади вітру, який є неминучим у цьому середовищі. До слова, звукорежисер, який з нами працював, вже визвучував попередні постановки «Аїди» біля пірамід Гїзи.

Також становила проблему величезна сцена, а розміри її були 34 на 23 метри! Й Андрій, враховуючи візуальні особливості, заради оптичного ефекту буквально на ходу змінював розташування хору, що, до речі, призвело потім до великих дискусій між ним та офіційним режисером проекту Міхаелем Штурмом.

«Незважаючи на всі труднощі, був великий успіх»

Умови були непрості. Рішення потрібно було приймати дуже швидко і з потраплянням у десятку, бо відлік справді йшов по хвилинах. Крім того, треба брати до уваги, що територія цього храму жінки-фараона Хатшепсут насправді є територією, яка постійно перебуває під охороною і до п’ятої години працює як музей. Після закриття все ретельно обстежується, щоби не залишилося відвідувачів. А потрапити на цю територію ми могли тільки після шостої вечора. І проходили надзвичайно суворий контроль (такий, напевно, буває тільки у військових частинах). Була також присутня величезна кількість солдатів, озброєних автоматами. Так держава забезпечувала безпеку і контроль самої події.

«Розраховували на зрив вистави»

А ще були надзвичайні ревнощі, інтриги та бойкоти з боку єгипетських колег-музикантів, адже ми, іноземці, забрали в них основну подію, яка щороку приносила їм дохід. І тому всі дружно розраховували на зрив вистави. Якби план вдався, то очевидно, що організатори змушені були б покликати до Луксора Каїрську Оперу з їх готовою постановкою. От таким, напевно, був їхній план. Ми розуміли, що повинні бути дуже сильними і не дати зірвати наш виступ.

Тут можна перерахувати багато абсурдних речей та дій, та все ж найбільш вражаючим для мене був коментар нашого єгипетського звукорежисера про те, що він радить кожному єгипетському музикантові припинити ревнувати чи обурюватися, а просто прийти на наші репетиції та почути, якими різноманітними динамічними та фразовими нюансами має виконуватися ця партитура, і що в Єгипті зовсім не має такої виконавської культури та необхідного рівня підготовки виконавців.

От такою була підготовка до цієї прем’єри. І те, що ми її виконали, стало колосальним досвідом на рівні культурного подвигу, бо надто складними були умови нашої праці в Єгипті. Після 22 років перерви цієї традиції їм дуже бракує організаційного досвіду.

Але постановка вийшла успішною. Незважаючи на всі труднощі, був великий успіх.

Перспективи у Єгипті

Єгипетська сторона зацікавлена зробити наступні, ще масштабніші покази. Мова йшла про грудень 2020 року і далі про «Аїду». Тому що цей твір вони вважають своєю національною оперою і найбільшим магнітом для туристів. Також єгипетська сторона хоче врахувати помилки та покращити планування.

Ми працюємо над новим проектом з Андрієм Маслаковим. Адже попри всі технічні труднощі співпраці з Єгиптом, місце там справді унікальне і єдине в світі, і «своєї Аїди» ми там ще не здійснили, напевне це штовхає нас прийняти наступний виклик та поборотися з труднощами заради особливого художнього ефекту – поєднання мистецького шедевру з унікальним історичним архітектурним історичним архітектурним ландшафтом.

«Зараз нема кордонів – всі всюди бувають, все чують, тому маю працювати завжди дуже відповідально»

Але тепер ми знаємо, в чому вже точно не можемо покладатися на наших єгипетських колег. Особливо подбаємо про художню сторону постановки з урахуванням того, що на місці вкладатимемося у максимально стислий репетиційний час. Тобто сценічну роботу по максимуму робитимемо в Україні.

Крім того, наступний рік – ювілейний. 2020-го «Аїді» виповниться 150 років. Планується масштабна рекламна кампанія, також – великий інтернаціональний склад виконавців. Але, знову ж таки повторю, головним мотивом для нас є художній задум та реалізація. Вже є надзвичайно цікаві режисерські і сценічні ідеї.

До речі, на грудень вже призначений термін перших переговорів нашої артистичної агенції в Дубаях, адже окрім королеви Йорданії на показі був присутній і арабський шейх, який зацікавлений в кооперації в проекті. Тому хтозна? Можливо подальші покази пройдуть і в Арабських Еміратах.

Скільки людей подивилося «Аїду»?

Заявлялося, що йдеться про три тисячі слухачів з усього світу. Найбільшою несподіванкою для мене було, коли під час сніданку підійшли туристи, котрі попросили спільне фото на згадку і сказали, що вони з мого фан-клубу, з Граца! От кого я геть не сподівалася побачити у Луксорі, так це моїх «вболівальників» з Австрії! Це ще раз мені довело: світ насправді дуже і дуже маленький, в якому кінці світу я б не була, повинна думати про якість, в першу чергу – про музичну якість, про своє професійне лице, бо зараз нема кордонів – всі всюди бувають, все чують, тому маю працювати завжди дуже відповідально.

Плани на сезон

Щодо цього сезону, то він дуже і дуже насичений. У мене дев'ять прем'єр. Це і зовсім нові постановки, і музичні поновлення, і надзвичайно важливі дебюти у театрах та оркестрах, з якими раніше не співпрацювала.

Наступного дня після «Аїди» я прилетіла в Берлін, де дуже успішно дебютувала з одним з найкращих та найстаріших оркестрів світу – Державною капелою. Оркестр засновано 1570 року! Запросив мене головний диригент колективу – всесвітньо відомий Даніель Баренбойм. Виступ відбувся у концертному залі його новозбудованої Barenboim-Said Academy. Цікавим є те, що зал має форму еліпса, і оркестр до і після паузи змінює розсадку у протилежному напрямі – отож всі слухачі упродовж вечора мають можливість спостерігати за диригентом та музикантами зі спини та з лиця.

«Цього сезону у мене дев'ять прем'єр»

Одразу після того, в листопаді, у мене прем'єра справжнього шедевру ХХ століття – балету Прокоф'єва «Попелюшка» у моєму рідному театрі в Опері Граца. Блискуча хореографія Беати Фоллак наповнила цю казку новим змістом, і мені дуже важко повірити, що ця віртуозна партитура, нелегко доступна будь-якому оркестру (до речі, блискуче виконана моїм Грацьким філармонійним), була створена під час руйнівних та кривавих років Другої світової війни. Я дуже пишаюсь критиками в інтернаціональній пресі, які жартома помічають, що різнобарвність та емоційність звучання музики навіть частково перетягує на себе акцент з хореографічно-сценічної дії!

У лютому – нова постановка у Баварській державній опері. Це одноактна вистава Бели Бартока «Замок герцога Синя Борода». Дуже цікава робота, тому що це експериментальний твір ще дуже молодого автора (написаний 1911 року. – Т.К.). Барток перебував під впливом французьких символістів, зокрема – Моріса Метерлінка, а також – психоаналітичних теорій Зигмунда Фройда. Тому «Замок герцога Синя Борода» – це не просто сім замкнених дверей замку, куди заборонено зазирати дружині герцога Синя Борода, а це ще, за Фройдом, і потаємні куточки чоловічої душі, закриті від погляду жінки. Це й містичне число «сім», це і золоте січення, бо в нас буде й троє позитивних за символікою дверей, а четверо – негативних. За кожними дверима – певний світ з певним забарвленням, тому цікавим буде зіставлення кольорів і тональностей (звукових фарб). І, звичайно, цікавим є цей твір тому, що за формою він є цільним діалогом між Юдифь і Синьою Бородою. Тому я дуже щаслива, що братиму участь у постановці цієї опери і у першій своїй співпраці з однією з найсильніших сучасних режисерок світу, англійкою Кетчі Мітчел.

Паралельно маю дебют в одному з найважливіших оперних театрів світу – це Staatsoper Berlin. Також на запрошення Даніеля Баренбойма. Там у мене буде поновлення опери Луїджі Керубіні «Медея». В головних ролях – зірки світового масштабу Соня Йончева та Чарльз Кастронова, який, додам принагідно, був гостем LvivMozArt-2018.

Оксана Линів з Молодіжним симфонічним оркестром України

Далі у мене – постановка надзвичайно цікавого твору, унікальної опери ХХ століття Мойсея (Мечислава) Вайнберга «Пасажирка» (написана 1968 року на замовлення «Большого театру». – Т.К.). Вайнберг – радянський композитор, великий друг Дмитра Шостаковича. Був репресованим. Його твори у СРСР були частково забороненими і не виконувалися. Тільки кілька років тому Теодор Курентзис виконав цю оперу під час Брегенцького фестивалю (Bregenzer Festspiele, Австрія), і це стало світовою сенсацією. Відтоді цей твір переживає цілу серію постановок на найкращих майданчиках світу, і я дуже щаслива, що у нас, у Граці, буде така постановка.

Твір написаний за романом польської авторки Софії Посмиш, яка сама чудом вижила в концентраційному таборі. Ця вистава – трагічна історія про кохання, війну, ката і його жертву, про музику і гуманізм, і це – дуже символічний твір, в якому сюжет розвивається на сімох мовах і який нагадує про те, що колишніх трагедій не буває. Яким би райдужним не було наше майбутнє, якими б щасливими не були наступні покоління, злочинів проти людства не можна забути. Так само не можна зменшувати їхньої вартості. І це для мене дуже важливо в тому навіть сенсі, що Україна зараз бореться за те, щоби у світі визнали міжнародним злочином трагедію голодомору. І це все не просто так дається, бо факти і документи були невідомими, фальсифікованими і таке інше. ХХ століття насправді було дуже трагічним, і ми повинні про це пам’ятати. Прем'єра відбудеться у березні у Граці. І ми не тільки ставитимемо виставу, а й записуватимемо повноцінний диск, який всюди у світі потім можна буде купити.

Наступний проект – теж дуже цікавий. А одним із головних його учасників стане неймовірна актриса Сунні Меллез, яка виконувала роль читця у знаковому концерті-відкритті LvivMozArt-2019 біля руїни великої Бродівської синагоги. Вона виконає роль читця у двох творах – опері-ораторії Ігоря Стравінського «Цар Едип» і хоровій кантаті Арнольда Шьорнберга «Вцілілий з Варшави». Для мене це буде символічним продовженням теми про жертв війни, репресій та геноциду.

«По 2024 рік у мене розписана співпраця з провідними театрами та оркестрами в Європі та у США»

У квітні – знову Берлін, і на цей раз – мій улюблений та неймовірний Моцарт. Матиму щастя дебютувати з виставою «Чарівна флейта» у легендарній постановці , сценографія якої точно реконструює сценографію ще першої прем'єри в Берліні 1816 року! Виконати найбільш еталонну виставу німецького класичного репертуару в найбільш еталонному оперному театрі, а саме в столичній Державній опері Берліна, – велике випробування для мене. Це гідний професійний іспит для арт-директора та ініціатора фестивалю LvivMozArt.

На початку травня – надзвичайно експериментальний проект у цьому ж залі в академії Баренбойма, а саме – концерт з творів Стравінського. Центральним моментом стане рідко виконуване «Весіллячко» для хору, солістів, клавішних та ударних інструментів. Вже сам склад (аж 4 роялі та величезна батарея перкусії) робить його фактично недоступним для частих виконань. Цікавим для мене є те, що задуманий твір був як хореографічні сцени зі співом, і під час прем'єри в Парижі 4 роялі також були на сцені та були частиною дійства, бо танцюристи рухалися серед них. Зараз ми будемо виконувати в концертному вирішенні, та все ж, за проханням пана Баренбойма – два рази (на початку та в кінці концерту). Цю традицію придумали в Берліні, щоби дати публіці можливість при повторі вже краще осмислити та сприйняти твір. Для мене унікальним є те, що рід Стравінського походить з України і свої найкращі шедеври він створив у своєму рідному маєтку в Устилузі, серед розкішних волинських лісів. Його закоханість в ритуальні фольклорні традиції та українську природу дуже перегукується мені з творчістю Лесі Українки.

А у травні нарешті матиму надзвичайно сенсаційну українську прем’єру – я запрошена до співпраці у Харківську оперу до постановки нової, щойно створеної опери Алли Загайкевич на лібрето Сергія Жадана про трагічну долю Василя Вишиваного. А це насправді Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький – український військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський ерцгерцог династії Габсбургів, полковник легіону Українських січових стрільців. Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного. Присвятив своє життя боротьбі за незалежність України. Був ув’язнений і помер у тюрмі НКВС. Його постаті, його листам, його патріотизму присвячена постановка. Режисер – Ростислав Держипільський. На прем'єрі очікуються перші офіційні особи Австрії, в тому числі – і нащадки династії Габсбургів.

Далі – важливий дебют з Мюнхенським філармонійним оркестром з творами Стравінського. До речі, мої концерти розміщені в найпрестижнішій категорії абонементу, як і концерти головного диригента філармонії, що накладає на мене ще вищу відповідальність. А потім вже – прощальний концерт в Опері Граца.

Завершується мій трирічний контракт, який я не продовжувала. Цим концертом у кінці червня я прощатимусь і з Оперою у Граці і з філармонійним оркестром, де відпрацювала головним диригентом три сезони поспіль. Ми пережили разом вражаючі успіхи, яскраві прем'єри, сотні оперних та концертних виступів. Всі критики помічають, наскільки виріс рівень колективу, та все ж великий інтернаціональний успіх спонукає мене йти далі і покидати австрійський затишний Грац і мій чудовий оркестр та ступити на широку і вільну дорогу міжнародної концертної діяльності.

А на літо вже запланований мій американський дебют. Я отримала запрошення на постановку в одному з найбільших театрів США. Ширше це анонсуватиметься вже після Нового року. Саме через те, що я два місяці буду в Америці (бо стільки часу триватимуть постановка, прем'єра та вісім вистав), змушені ми змінити дату проведення LvivMozArt. Із серпня на вересень. І відбудеться фестиваль 18 – 26 вересня. Ми ще ніколи не проводили LvivMozArt восені. Але насправді мені цікаво експериментувати. Тим паче, що у цій порі учні та студенти вже повернуться з канікул. Тому ми навіть хочемо зробити більше проектів для молоді, для дітей.

LvivMozArt восени. «Навчатися з Моцартом»

Акценти розставляються самі собою, тому що 2020-го весь світ святкуватиме 250-ліття Бетховена. І для мене особисто це дуже важливий, ювілейний, рік – адже і заснування LvivMozArt, і Молодіжного симфонічного оркестру України почалося з кооперації з Бетховенським фестивалем у Бонні – одним із найважливіших фестивалів класичної музики в Західній Європі. Тому я щаслива поставити такі програмні акценти – «Навчатися з Моцартом». Для мене це означає різні аспекти: навчатися з Моцартом, з його творів, чого вчимося зараз ми, сучасні музиканти; чи уявно перенестися у вісімнадцяте століття і навчатися разом з ним – в його вчителів-композиторів, якими він надихався. Важливим є усвідомити, що нам, сучасним людям, у ХХІ столітті, дає класика, чому ми хочемо зберігати і розвивати ці традиції, чому це, зрештою, є для нас і досі невід'ємним духовним спадком у нашій культурі.

LvivMozArt-2019

Тому зараз ведемо переговори щодо учасників. Щасливі, що зацікавився приїздом на LvivMozArt один із найвідоміших колективів Німеччини – Фрайбурзький бароковий оркестр. Принагідно додам, що наступного року буде ювілей партнерських стосунків між Львовом і Фрайбургом.

Програма «підлаштовується» під вересень – ведуться перемовини з оркестрами, солістами й артистами. Вперше я планую справжню співпрацю з Львівською оперою рамках програми Василя Вовкуна «Український прорив». До кінця поточного місяця має бути готовий основний ескіз програми. А вже із січня конкретно анонсуватимемо події і виконавців.

Що далі?

Зараз відбувся справжній сплеск запрошень. І я можу сказати, що по 2024 рік у мене розписана співпраця з дуже цікавими, провідними театрами та оркестрами в центральних містах Європи (Лондон, Париж, Берлін, Відень) та у США. Постановки, як мені пропонують, – дуже цікаві, з фантастичними режисерами, з відомими оркестрами і легендарними виконавцями. Тому мене поки що приваблює оця свобода, різноманітність й інтернаціональна активність.

От дивлюся в календар. На сезон 2010 – 2021 у мене нема вікон, а на сезон 2021 – 2022 – майже нема. А ще треба далі розвивати наш фестиваль LvivMozArt та діяльність мого надзвичайного колективу, я можу сміливо сказати – головного проекту мого серця – Молодіжного симфонічного оркестру України. Це мої мистецькі діти, таланти, зібрані, з цілої України і об’єднані в одному оркестрі, культурні амбасадори сучасної України із запаленими до справжньої творчості серцями. Я щаслива, що по 2022 рік включно у нас вже намічені гарні проекти і нас знову і знову запрошують з яскравими концертами на найбільш престижні фестивалі та в найкрасивіші зали України та Європи.

Всі ці завдання виставляють переді мною нові вимоги, водночас дають шанси заявити про себе на іншому рівні. А такі випробування я люблю.

Фото з архіву Оксани Линів