Твори письменниці Наталі Забіли відомі багатьом поколінням, з її абетки діти вчать перші літери, а віршики про Ясочку багато хто знає напамʼять. Але не всім відома її особиста трагедія: письменниця втратила трьох доньок дитячого віку, а згодом помер її дорослий син. Відтоді всю свою материнську любов вона реалізувала у літературі для найменших читачів.
Наталя Забіла написала близько 200 книг загальним накладом понад 5 мільйонів примірників. Крім того, перекладала дитячу літературу з французької, польської. Наталя Забіла стала першою лауреаткою літературної премії імені Лесі Українки, обіймала високі посади, але заздрісники пліткували, що карʼєру їй допомагали робити численні коханці. У день її смерті, 6 лютого, згадуємо цікаві факти про Наталю Забілу.
Кожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
Дворянка козацького роду
Наталя Забіла мала знатне походження, хоча в радянські часи цим не можна було хвалитись. Вона народилась у Санкт-Петербурзі, але прожила майже все життя у Харкові. Її сімʼя належала до дворян Російської імперії і походила з давнього роду козацької старшини.
Серед її предків, родичів і свояків згадують:
«сімнадцять козацьких полковників з роду Забіл, які родичалися із Безбородьками, Граб’янками, Мировичами, Полуботками, Скоропадськими»;
поета Віктора Забілу, друга Тараса Шевченка;
діда – скульптора, академіка Пармена Забелло;
батьки закінчили художнє училище;
тітка була дружиною художника Михайла Врубеля;
двоюрідна бабуся – заміжня за художником Миколою Ге.
Через більшовицький переворот у Росії родина Наталі переїхала на Харківщину. Там 14-річна дівчина багато читала і робила перші спроби віршування. Але сімʼї було складно фінансово, тож дівчина після гімназії пішла вчителювати у передмісті свого Люботина. У школі вона здобула досвід спілкування з дітьми і почала розуміти їхню психологію. Це дуже їй стало в пригоді згодом, коли вона почала писати дитячу літературу.
Пролетарський чоловік, який змусив писати українською
Спершу Забіла писала російськомовні вірші у шухляду, але друкуватися почала саме як українська поетеса. Вона вийшла заміж за українського пролетарського письменника Саву Божка, і він жартував, що графську доньку навернув на українство. Саме він надрукував її вірш «Війна війні» у камʼянець-подільській газеті, де працював. Так Наталя Забіла заявила про себе як поетеса.
Їхній шлюб протривав недовго, але у подружжя народився син Тарас. Наталя закінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти і пішла працювати у редакцію журналу.
Її перші поетичні збірки містили відверту еротичну лірику. Це обурювало сучасників і критиків. Згодом після війни у біографії Забіли таку поезію навмисне оминали, щоб не псувати амплуа дитячої письменниці.
Мешканка харківського будинку «Слово» і закоханий Сосюра
Поетка жила у славнозвісному харківському будинку «Слово» для найвидатніших письменників 1920-1930-х років. За літературними плітками, вона любила чоловіків і часто міняла коханців. Хоча офіційних чоловіків мала трьох.
Юрій Смолич писав про неї: «Наталка була „свободолюбна“, її коханці не мали ліку, і перший її коханець був у неї, коли їй сповнилось лише шістнадцять років. Вона сприймала кохання тільки як кохання, і ніколи не будувала з кохання ніяких мук і гризот».
А син Миколи Куліша Володимир згадував, що у «Слові» знали про її численні романи. Але один із них закінчився ще одним нещаслим шлюбом з Антоном Шмигельським. Він пояснив чому: «Про Шмигельського явно говорили, що він сексот, що пізніше й потвердилось. Він бив її і поводився з малим Тарасом як скотина».
Зі Шмигельським Забіла мала двох доньок, що рано померли, – Ясочку, якій Наталя присвятила найпопулярніший свій твір, та Галинку. Один із віршів присвячений цій трагедії – «Дитина вмерла» (1928), де авторка труну порівнює з човником.
Наталя Забіла жила серед найвідоміших на той час письменників, яких згодом майже всіх спіткали репресії, заслання і смерть. Втім, її ця доля оминула.
«Як вдалося самій Наталі Забілі уникнути сталінських репресій – лишається загадкою. Можливо, через те, що в неї був закоханий Володимир Сосюра, якому, попри своє “петлюрівське” минуле вдалося лишатися у фаворі влади? Можливо, тому, що вона обрала дитячу літературу, яка була політично нейтральною?», – пише УІНП.
Те, що Сосюра був у неї закоханий, – відомий факт. Він запрошував заміжню Наталію на побачення на цвинтар. Переповідають анекдотичний випадок, як поетка його побила у редакції. Вони мали різні думки з приводу збірки поезій Валеріана Поліщука «Громохкий слід». Після гострих висловлювань вагітна Забіла підняла руку на Сосюру, а її чоловік в той час тримав його.
Твори для дітей витіснили власні трагедії
Заздрісні письменниці стверджували, що й популярною Забіла стала тільки «завдяки правильно підібраним чоловікам-опікунам» і порівнювали її зі сексуально одержимою Раїсою Троянкер. Та насправді її вірші переконували, що сексуальні інстинкти для жінки є другорядними порівняно з материнськими: «Любий мій! Я перш за все – самиця. І для мене діти – перш за все».
Забіла товаришувала з письменницею Оксаною Іваненко, яка списала образ її бунтівного Тарасика у книжці про Шевченка «Тарасові шляхи».
Літературознавиця Тетяна Трофименко пояснює: «Дитсадок, затишна кімната, іграшки, здорові, веселі, розумні, а головне – живі діти – саме ці образи починають домінувати у творчості Наталі Забіли наприкінці 1920-х, витісняючи модерністичні мотиви пориву, суму, драматичного вибору, утрати тощо. Видається, що бажання бодай у поезії втілити ідеал материнства, щасливої родини, котрий не вдавалося реалізувати в житті, значною мірою пояснює причину переходу Наталі Забіли майже виключно на творчість для дітей».
Третім чоловіком письменниці став художник Дмитро Шавикін, який ілюстрував її поетичний переказ «Слова о полку Ігоревім». Вони жили у різних містах. З ним Наталя Забіла мала дочку Маринку, яка теж померла малою. Після того письменниця остаточно їде до чоловіка у Київ і більше дбає про сімейні справи, ніж про творчість. Шавикін мав залежності і зраджував дружину, проте із ним Забіла залишилася до його смерті.
Її син Тарас пройшов фронт Другої світової, але помер від хвороби серця у віці 48 років. Після смерті третього чоловіка Наталя Забіла прожила ще 20 років і померла 1985 року у Києві.
Комуністка з вибору чи примусу?
Багато хто вивчав абетку саме з віршів Наталії Забіли:
«Автобус їде по алеї.
Акація цвіте в садку.
А ми зібралися під нею
Абетку вивчити легку».
Та чи не найвідомішим її твором є «Ясоччина книжка». Саме так називалися її перша донечка. Інші персонажі книжок також перегукуються з іменами її дітей: «Про Тарасика й Марисю», «Про дівчинку Маринку», «Галочка-стрибалочка».
Літературознавці зазначають, що щоб прогодувати себе і дітей, а також вижити в умовах репресій, Наталя Забіла «прогнулася» під тоталітарну систему: вона стала членкинею Спілки радянських письменників, увійшла в президію Харківської обласної організації та очолила її дитячу секцію. Обиралася депутаткою Харківської обласної ради, а згодом вступила у компартію. За партійною риторикою, вона критикувала письменників за космополітизм, «буржуазний націоналізм» і «гнилі ідеї буржуазного декадансу».
Забіла редагувала дитячий журнал «Барвінок». За пʼєсу-фантазію «Перший крок» (1968) та драматичну поему «Троянові діти» (1971) про засновників Києва – Кия, Щека, Хорива та Либідь стала першою лауреаткою літературної премії імені Лесі Українки. А ще напрацювала підручники «Читанка» для другого і третього класу (1939).
Про її лояльність до радянської влади можна дискутувати: чи це відданість, чи спосіб вижити. Однак той факт, що її книжки перевидавали навіть в 2000-х, свідчить про те, що діти люблять її твори, а вона добре розуміла дитячий світ.