Говорячи про шведське військо під орудою Карла XII, як найпотужнішу політичну і воєнну силу Європи першої половини XVIII століття, одразу ж винесемо за дужки Полтавську битву, яка, на жаль, відтермінувала незалежність України на два з половиною століття, незважаючи на те, що Карл XII запевняв Івана Мазепу у тому, що «гарантувати суверенність Русі Козацької взялися наймогутніші держави Європи». Але, як ми вже знаємо, безперервних перемог ні в кого не буває, тому аналіз цієї трагічної сторінки нашої історії, напевно, залишимо на потім, а наразі зосередимось на тому справжньому феномені шведів, які впродовж декількох десятиліть наганяли жах на всю Європу.
Головним секретом воєнного успіху шведів, як і будь-якої іншої армії у світі, був високий бойовий дух. Шведські вояки, серед яких було багато добровольців, демонстрували найвищі цноти героїзму, витримки і стійкості, недарма ж це були нащадки давніх вікінгів. Величезну роль у їхніх перемогах відігравала протестантська релігія, адже власне ця гілка християнства має найбільше харизматичних відгалужень. Вояки Карла XII були направду дуже релігійними людьми, твердо переконаними у тому, що Всевишній усіляко сприяє їхнім перемогам і захищає від куль. Кожний їхній день незмінно розпочинався з молитви, а після кожної перемоги вони складали молитву подяки Господу. Хоча, йдучи Україною до Полтави, шведські вояки часто-густо палили пічки православними іконами, ну але ж це були протестанти.
Поряд із високим бойовим духом, ще одним украй важливим чинником їхніх перемог була особлива бойова тактика і військовий геній короля Карла XII, які дозволяли невеликим підрозділам перемагати великі армії. Ну і, звісно, новітня на той час зброя. Наприклад, до шведів європейські армії того часу були озброєні рушницями, які не могли одночасно стріляти і колоти багнетом. Якщо була потреба стріляти, то конче знімався багнет і навпаки – з прикріпленим багнетом стріляти було неможливо, бо той вставлявся в дуло рушниці. Шведи винайшли рушницю, яка могла одночасно і стріляти, і колоти багнетом. Московський цар Петро I у 1707 році майже пів року сидів у Жовкві і особисто «здирав» зі шведських зразків креслення цієї рушниці, аби потім спорядити свою армію недолугою копією такою рушниці, зрештою як і зараз усі військові «новації» рашистської армії – це недолугі чи застарілі копії передової натівської зброї.
Надзвичайно цікаво буде коротко зупинитися на особистості самого Карла XII, адже він був останнім монархом в історії людства, який із шаблею в руках воював на полях битв. У десятирічному віці король почав ходити на полювання, де підстрелив вовка, а згодом ведмедя, а коли трохи підріс, заявив, що полювати з рушницею на ведмедя не личить справжньому воїнові, і надалі вже виходив на двобій із клишоногим зі списом у руці. Шведський монарх був цілковито байдужий до розкоші й комфорту, носив звичайний солдатський одяг, харчувався невибагливою їжею, спав на голій землі просто неба, неначе наш давньоукраїнський князь Святослав, який «ні шатра імяще, лише сідло в головах», як про нього висловився літописець.
Постійно в походах, постійно в битвах шведський король за своє не дуже довге життя воїна і полководця (він загинув у бою в Норвегії в 36-річному віці) здійснив стільки героїчних вчинків, які межували з повним нехтування власним життям, що їх заледве вміщають товсті томи його різних біографій. Зупинимось лише на одному. Зазнавши поразки у Полтавській битві, Карл XII з невеликим військом відступив до Бессарабії, на землі турецького султана, де дуже настійливо вимагав від останнього йти разом із ним проти Москви, бо ця поразка дуже його гнітила, і він жадав реваншу.
Утім турецький султан разом із кримським ханом боялися Петра I і бажали, аби шведський монарх залишив Бессарабію, обіцяючи йому величезний конвой і безпечний перехід через усю Європу. Карл XII не вгавав і ще більш настійливо, так, що це переходило усілякі дипломатичні межі, вимагав від султана йти з ним на Московію, доходило вже навіть фактично до образ султана. Султан терпляче неодноразово попереджав Карла, аби той залишив його землі, а після чергового непослуху, вирядив проти нього 20-тисячне військо, вимагаючи здатися. Тому, хто візьме живцем Карла XII, пообіцяли велику нагороду. Йшов жорстокий бій, кількість шведів-захисників будинку, де перебував король, скоротилася від 300 до 40. В авангарді наступу на короля йшли яничари, Карл XII з пістолем в одній руці і шаблею в іншій, вбивав одного за одним нападників, яким вдалося проникнути до будинку.
Найближчі піддані короля, серед яких були його друзі, переконували Карла у безглуздості опору, однак король, докоряючи своїм друзям, з посмішкою на обличчі вибіг надвір зі шпагою один проти двадцятитисячного війська. За звичаєм будучи у чоботах зі шпорами, король за щось зачепився і впав, тієї ж миті на нього навалилися двадцять яничарів, а він, аби не віддавати ворогам шпагу, підкинув її високо у повітря. Турки вже віддавна дуже поважали відчайдушність шведського короля, нагородивши його прізвиськом Залізна Голова, а їхній командувач Ізмаїл-паша насправді був щасливий, що Карл залишився живий, бо отримав від султана наказ у разі опору вбивати усіх шведів включно з королем. Усі триста оборонців королівського прихистку в Бессарабії полягли на полі бою, або були взяті в полон, а яничари до цурки пограбували залишки королівського двору.
Полоненого Карла XII везли спеціальним екіпажем на зустріч із султаном до Адріанополя. У цьому конвої їхали верхи найповажніші особи султана і кримського хана, а на його чолі сам Ізмаїл-паша. Один із султанських вельмож натякнув паші, що якось не личить Карлові XII бути без шпаги, адже ж він монарх.
– Упаси Господь, – відповів паша. – Він нам усім тут одразу повідрізає бороди.
Однак за декілька годин знаменитому бранцеві таки повернули шпагу.
Ілько Лемко: Оборона Львова 1704 року. Початок
Не бракувало проявів неймовірної відваги короля Карла XII на грані життя і смерті і при штурмі Львова. На початку вересня 1704 року нечисленне шведське військо опинилося під мурами столичного королівського міста Львова. Перший епізод облоги міста не віщував шведам нічого доброго: силкуючись під прикриттям вогню з Краківського передмістя одразу увірватися до середмістя через Єзуїтську хвіртку, нападники отримали від захисників рішучу відсіч – вже першим гарматним пострілом із мурів було вбито трьох шведських вершників. Намагаючись отримати чітку картину облоги, Карл XII зі своїм почтом на чолі з генералом Магнусом Стенбоком без жодних перешкод піднялися до Високого Замку, який вже багато років перед тим втратив своє оборонне значення, був занедбаний і фактично розвалювався.
Захисники міста, побачивши під мурами Високого Замку велику групу шведських вояків, логічно припустили, що серед них мали би бути найвищі армійські чини, а може й сам король. Досвідчені львівські артилеристи відкрили вогонь з Королівського белюарду, який тоді розташовувався на місці сучасного обласного архіву на вулиці Підвальній. Від того місця на Підвальній до руїн Високого Замку приблизно півтора кілометра. Одне з пущених ядер влучило в мур замку, під яким стояли шведи, і осколок цегли збив капелюха з королівської голови, Карл навіть не здригнувся, і незважаючи на докучливі вмовляння і навіть благання своїх підданих, ані на сантиметр не зрушив із місця. Інше ядро вбило одного офіцера, який стояв поряд із королем, ще одне впало йому просто під ноги, але Карл XII залишався незворушним, вдивляючись в мури міста і виношуючи план його штурму.
Цей епізод породив львівську легенду, яка не набагато відрізняється від реальних подій, нібито, коли Карл XII особисто штурмував високий мур просто перед українською Успенською церквою, лучник із вежі Корнякта випустив стрілу, яка збила капелюха з голови короля. Шведські історики переконують, що при штурмі Львова наближені до короля особи востаннє переконували його не ризикувати так безоглядно своїм життям і не вступати на полі бою в рукопашні бої, але Карл XII не зраджував своїм принципам, за що його майже обожнювали не лише власні вояки, а навіть солдати армій противника. Як шведський король у одязі рядового перший пішов на штурм львівських фортифікацій, видирався на мури і бився з захисниками міста, ми з вами довідаємося наступного понеділка.