Оборона Львова 1704 року – 3. Горе переможеним

Закінчення (початок теми тут, продовження тут).

Роздивляючись міські фортифікації з Високого Замку, Карл XII обдумував план штурму Львова. Для початку він вирішив здобути монастир кармелітів босих (нині церква архистратига Михаїла), Порохову вежу на валах східних укріплень, а потім штурмувати Босацьку хвіртку, яка тоді стояла на місці будівлі нинішнього ліцею № 8 (відома усім львів’янам німецька школа). Вдосвіта 7 вересня 1704 року чотириста шведських драгунів нишком підступили до добре укріплених мурів монастиря кармелітів. Шведи діяли, використовуючи найновіші досягнення військової тактики: кожен драгун, окрім шаблі і рушниці, мав ще по дві ручні гранати. Карл XII особисто дав сигнал до штурму, кинувши на подвір’я монастиря першу гранату.

Шведи нищівною атакою блискавично захопили монастир. Герой оборони Львова, німець поручник Генінґ, мужньо захищаючи монастир, поліг на полі бою, проткнутий аж шістьма шпагами нападників. Теперішня вулиця Харківська у Львові до 1945 року мала назву поручника Генінґа. Майже одночасно з кармелітським монастирем була захоплена Порохова вежа. Абсолютною протилежністю поручникові Генінґу в історію Львова увійшов командувач львівського гарнізону Францішек Галецький, який перед самим штурмом заздалегідь утік із вежі, і як згодом розповідали шведи, його знайшли у нічному халаті під столом, чи навіть під лавою, де він ховався в одній із кімнат Єзуїтського колегіуму.

Спорудою, на яку всі львівські історики вішають провину захоплення міста шведами, була Босацька хвіртка. До того, як вона була зведена, у Львові діяли дві брами – Галицька і Краківська та одна хвіртка – Єзуїтська. Ченці збудованого 1641 року навпроти східного оборонного муру монастиря кармелітів босих звернулися до короля з проханням спорудити нову хвіртку, бо їхнім парафіянам було дуже довго добиратися до них через міські брами. Спеціальна королівська комісія 1643 року ухвалила рішення спорудити Босацьку хвіртку, незважаючи на стратегічну небезпеку такого кроку. Босі кармеліти увійшли в історію Львова як найскандальніші ченці, які всіма засобами намагалися збільшити кількість своїх парафіян, і хто знає, як би розвивалися події, якби не зажерливість цих монахів.

Воєнний стратег Карл XII з Високого Замку власне у Босацькій хвіртці побачив так званий мертвий чи глухий кут, який погано продивлявся з укріплень. Усього декілька сотень шведських драгунів під орудою генерала Стенбока, не чекаючи підходу артилерії і піхоти (згадаймо про десятки і навіть сотні тисяч турків, татар, козаків, москалів, яким ніколи не вдавалося захопити Львів), вдарили на Босацьку хвіртку, яка до того всього ще й виявилася незамкненою і без охорони. Легко подолавши на мурах опір угорців – куруців із найманої королівської піхоти, за декілька хвилин шведи були вже біля ратуші, годинник якої показував восьму годину ранку дня сьомого вересня Року Божого 1704. Коли Магнус Стенбок загримав кулаком у двері радної зали, йому відчинив бургомістр Домінік Вільчек. Спілкувалися латиною, Стенбок зажадав негайно скликати усіх райців і чільних містян.

Оборона Львова 1704 року. Ратушний левик – віщун лихих часів

Тимчасом усе більше шведів прибувало до ратуші. 22-річний король Карл XII в одязі простого вояка скромно всівся за стіл серед інших своїх офіцерів і почав пригощатися ратушним вином, лунали численні тости подяки Всевишньому за здобуття міста. Навіть не підозрюючи, що серед переможців сидить сам король, на це все сумно дивилися приведені під конвоєм львівські радники, містяни і духівництво. Стенбок знущався, б’ючи по обличчю радника Андрія Купінського за те, що той їздив просити допомоги в Августа II, а знадвору, як згадував очевидець цієї ганьби Львова канонік Томаш Юзефович, долітав гомін розгнузданої і розбійницької солдатні, тріск розбитих крамниць і кам’яниць, стогони мешканців. Біля дверей ратуші стояв кат з оголеним мечем.

У таких умовах почалися перемовини щодо викупу, викуп шведи призначили величезний, щохвилини перемовини переривалися шведськими підрозділами, які заносили до зали воєнні трофеї, цехові хоругви, військові відзнаки. Усі в’язниці, усі ратушні зали наповнювалися бранцями, вся ратуша стала однією великою в’язницею, оточеною чотирикратною вартою. Лавнича і радна зали були так заповнені, що люди стояли впритул один до одного, не маючи змоги відпочити ні вдень, ні вночі. Від цієї неймовірної тисняви, від тютюнового диму і людського поту, від постійної смертельної тривоги поважні містяни похилого віку мліли і падали на підлогу, та ніхто не подав їм навіть і краплі води.

Це були страшні часи для міста, страшенний відчай, свідчив Юзефович, тепер уже насправді для міста й містян не було жодного порятунку, не спромігся подати жодної допомоги навіть присутній тоді у Львові союзник Карла XII Станіслав Лещинський. Розграбована, позбавлена своїх найцінніших набутків львівська ратуша відтоді вже ніколи не змогла піднестися і повернутися до своєї колишньої величі й багатства.

Львів після довгих століть нарешті зазнав усю гіркоту античного вислову «Vae victis» (Горе переможеним). Та незважаючи на жорстокий грабунок міста і величезну контрибуцію, шведи все ж не вдавалися до вбивств, ґвалтувань і наруги над містянами, і можна лишень здогадуватися, що було би зі Львовом, якби свого часу досередини його мурів пощастило б увірватися туркам, татарам чи козакам Богдана Хмельницького.

Та все ж щодо міських євреїв шведські вояки застосували тортури. Хоча Магнус Стенбок отримав «у подарунок» від єврейської громади двадцять тисяч золотих, все ж він наказав біля синагоги Нахмановичів спорудити дві шибениці і прибити до них цвяхами за кисті рук двох рабинів. Біля нещасних поставили два кошики, і поки євреї за декілька годин не наповнили ці кошики коштовностями, золотими і срібними речами, здебільшого ритуального призначення, що достеменно відповідало сумі контрибуції, накладеної на єврейську громаду, рабинів не знімали з шибениці.

На кожну церкву, костел, монастир шведи наклали чітку рознарядку. Зокрема вірменам, окрім усього іншого, довелося віддати виготовлену зі срібла фігуру архангела та срібний архієпископський ланцюг, а вірменські чернці-бенедиктинки змушені були віддати майже все своє срібло. З української Волоської церкви шведи забрали цінну Євангелію, подаровану Успенському братству Ганною Могилянкою. Срібний оклад залишили тільки на чудотворному образі Матері Божої Теребовлянської. Саме тоді, коли збирали гроші, в каплиці Трьох Святителів заплакав образ Богоматері. Представник української громади Степан Лясковський звернувся до генерала Стенбока з проханням подарувати українцям ту частину їхнього внеску, яку їм не вдалося зібрати. На доказ того, що громада віддала все, що мала, Лясковський розповів про плакучий образ. Генерал вислав свого офіцера Густава Золдана аби з’ясувати, що ще можна взяти з церкви і подивитися на образ. Посланець генерала, оглянувши церкву, змилосердився над українцями і засвідчив своєму командуванню, що брати там вже нічого.

Оборона Львова 1704 року – 2. Наймодерніша армія нової Європи і відчайдух Карл XII

Якими б шведи не були жорстокими завойовниками, все ж до львівських українців вони мали якісь сентименти. Незважаючи на те, що після візиту Золдана до Волоської церкви Карл XII наказав припинити побори з українських церков, хитрий магістрат і надалі змушував українців збирати гроші. Коли Степан Лясковський рішуче виступив проти цих незаконних поборів, його ув’язнили в ратуші. Українці поскаржилися шведам, і той самий Золдан особисто визволив Лясковського і ще одного братчика. Побачивши, що цих двох в’язнів ще й побили, шведський офіцер дав кожному по два золоті червінці, «з огляду на їх нужденність та страждання».

Окрім втрат у грошах і майні, Львів зазнав від шведів також і інших тяжких збитків, зокрема нападники у Низькому Замку сплюндрували старостинський архів, у кількох монастирських бібліотеках, шукаючи гроші, понищили книжки, старовинні судові акти валялися під копитами коней. Виходячи з міста, шведи забрали з собою декілька тисяч ліктів синього сукна, яке придалося їм на мундири, а також усю міську стрілецьку зброю.

Позаяк у нападників бракувало коней, аби вивезти велику кількість міської артилерії, її довелося знищити. Гармати набивали потрійним зарядом пороху, закопували стволом донизу в землю і, підпаливши запал, висаджували в повітря. У такий спосіб було знищено 116 львівських гармат і гаківниць. За висловом одного з очевидців тих подій, рештки підірваних гармат являли собою сумну картину «цвинтаря міської слави».

Шведи забрали з собою також декількох заручників, серед яких був знаменитий полковник та інженер Беренс, воєвода Галецький і ще шість греків, які мали гарантувати сплату заборгованих грецькою громадою тридцятьох тисяч талерів. Шведи хотіли забрати і бургомістра Вільчека, але той відкупився від Стенбока, заплативши тому п’ятдесят золотих червінців.

Таким чином завершилася героїчна епоха славного міста Львова, торгівельного центру усієї Східної Європи. Настали дуже важкі й сумні часи, які 1772 року завершилися переходом міста під владу Австрійської імперії. Шведська облога була останньою облогою Львова у старому класичному розумінні, коли оборонні мури могли оберігати місто від загарбників. У другій половині XVIII століття розвиток артилерії пішов так стрімко, що старі львівські фортифікації були вже непотрібні, і їх, як в принципі майже і в усій Європі, за наказом австрійського імператора розібрали у 1780-х роках, залишивши для нащадків лише мури Бернардинського собору.