Олександр Пасхавер: Чому українці не європейці

Олена Марченко, 30 вересня 2013930451

Із наближенням саміту «Східного партнерства», що має відбутись у листопаді у Вільнюсі, дедалі частіше можна чути думку, що Україна повертається до Європи, частиною якої завжди була. Підстав для такого твердження не бачить президент Центру економічного розвитку, кандидат економічних наук Олександр Пасхавер. Про відмінності між українцями та європейцями, які ускладнять інтеграцію нашої держави до Європейського Союзу, він розповів у лекції «Ким бути? Цивілізаційний вибір України» в рамках Школи міжнародної журналістики в Українському католицькому університеті. Україна – частина Європи лише географічно, а українців не можна вважати європейцями з огляду на соціокультурні цінності та соціальні інститути, вважає економіст. А отже, успішні практики, використані іншими країнами для входження в європейську систему координат, нам не підходять.

За результатами соціологічного дослідження, проведеного групою «Рейтинг», за євроінтеграцію виступають 52% українців. 36% респондентів не підтримують приєднання України до ЄС, а 14% – не знають, що думати з цього приводу. Як правило, до Європи хочуть молоді люди, літні ж тяжіють до Росії, а радше – мріють повернутись у минуле. Олександр Пасхавер звертає увагу на те, що держава, у якій є велика різниця між поглядами молодшого і старшого поколінь, має шанс на зміни.

- Зрозуміло, що нам доведеться змінюватися, і це дуже складна проблема. Європа –  це не тільки географія, це «клуб» досить багатих країн. Доступ до цього клубу обмежений, він надається лише за певними критеріями, координатами, в які необхідно «вписатися» певній країні. Це ліберальна демократія, регульована правовою державою, активне громадянське суспільство, високий статус і рівень соціального капіталу (освіта) та довіри, соціальна ринкова економіка. За кожним із цих понять стоїть море інститутів і норм, як формальних, так і неформальних. І якщо країна не відповідає вимогам цього «клубу», вона не може туди потрапити. Ті, хто говорить, що ми – Європа, повинні замислитися, наскільки наша ситуація відповідає цим критеріям, - каже президент Центру економічного розвитку.

Існує три групи країн, які, за словами Пасхавера, у процесі свого розвитку ввійшли у європейську систему координат. До першої групи належить Західна Європа та її « доньки» – США, Канада, Австралія й Нова Зеландія, які у ході природного розвитку своєї цивілізації і створили цей «клуб». Виникали певні соціально-економічні явища, які впливали на життя людей, і, відповідно, формували їхній ціннісний комплекс. У цьому процесі у людей виникав попит на нові норми та інститути. Таким чином, формування західноєвропейських цінностей у їхньому теперішньому вигляді і рух західних країн до сучасного стану відбувався еволюційно і тривав не одне століття.

Крім того, є два випадки інверсії, коли входження до «клубу» відбулося неприродним шляхом. Йдеться, зокрема, про країни Східної Європи, що повернулися до своїх історичних витоків. Показовим прикладом є Литва, яка стала членом Європейського Союзу у 2004 році, й відтоді її економічний стан і рівень життя громадян поліпшується.  

- Литовці звільнилися від СРСР і через п’ятнадцять років були прийняті в «клуб». За десять років вони зуміли різко наблизитися до країн ЄС. Значить, вони відповідають правилам «клубу». Якраз вони повертаються до Європи. Тобто сорок років під радянською владою не вистачило для того, щоб «убити» їхні ціннісні параметри, і населення готове прийняти європейські правила, – наголошує Олександр Пасхавер.

Прикладом другого типу інверсії є країни Південно-Східної Азії - Японія, Південна Корея, Китайська республіка (Тайвань). Там спочатку були прийняті певні соціальні інститути, населення до них звикало і змінювалося, а вже у подальшому почався процес зростання багатства.

- У 50-ті роки ці країни з різних причин були у критичному становищі. Вони йшли до свого теперішнього стану різними шляхами, але до 90-х років мали високолібералізовану економіку, таку  як у «клубі» багатих європейських країн. Режими в цих азійських державах були більш чи менш авторитарними, й  виявились досить послідовними у впровадженні реформ. Протягом пятдесяти років вони тиснули на населення, впроваджуючи ті інститути, від яких залежить багатство. Цього виявилося достатньо, щоб почався симбіотичний процес підтримки цінностей та інститутів,  – пояснює президент Центру економічного розвитку.

Усі три компоненти, що визначають вектор суспільної еволюції – цінності, інститути й результати розвитку – неможливі без взаємної підтримки. Політично впроваджуючи нові інститути і норми, ми не отримаємо результату, адже, не будучи підтримані населенням, вони не працюватимуть.  

Якщо порівнювати соціально-економічне становище Європи й України, то нашу державу можна охарактеризувати як бюрократичний олігархічний режим. Наш капіталізм дуже відрізняється від капіталізму європейського, зазначає Олександр Пасхавер.

- У нашій системі неформальні норми відіграють більшу роль. Очевидно, що якщо ми маємо різницю між інститутами, то маємо й величезну різницю в цінностях, а отже, характери українця і європейця різні, –  веде далі він.

Ключові параметри європейця пов'язані з ініціативністю, новаторством, раціональним мисленням, законослухняністю, сприйняттям компромісу не як поразки, а як взаємної перемоги. Натомість характер українця формувався в дуже важких умовах і сильно змінився протягом XX століття, яке було кривавим для України. На формування характеру українців, за словами Пасхавера, вплинули два фактори – бездержавність і радянський соціоцид.

В українців, які понад триста років не мали своєї державності, виробився комплекс недовіри до держави та її законів, і не виникло традиції служіння державі. Також були винищені найпродуктивніші верстви народу – інтелігенція й багате селянство. Йдеться не тільки про вбивство людей, хоча це гігантська трагедія. Було знищено традицію, яку відновити значно важче, ніж народити нових людей.

Поведінка пересічного українця орієнтована на фізичне виживання, і це поєднується з такими рисами як недовіра до всіх навколишніх, окрім своєї сім'ї, поблажливе ставлення до порушення закону (корупції), нездатність до компромісів. Олександр Пасхавер робить висновок: оскільки комплекси цінностей і інститутів так відрізняються, українці не можуть бути європейцями.

Він виділяє чотири основні моменти, які треба усвідомити українцям:

  • не злий геній Кучма винайшов нашу державу: на її формування вплинули більш об'єктивні й сильні закономірності;
  • наша влада - плоть від плоті нас самих;
  • реформи не бувають успішними без значного народного попиту на них;
  • і навпаки, якщо реформи неуспішні – значить, на них немає відчутного попиту.

Тож варіант із поверненням у Європу не має під собою обґрунтування через значну відмінність у характері і соціально-культурних уявленнях українців і європейців.

Не підходить Україні і другий варіант – авторитарне реформаторство.

- У країнах Південно-Східної Азії склалася дуже жорстка трудова етика, відповідальність, терпіння, ставлення до держави як до благої справи, була утворена бюрократія, виникли традиції служіння. Ці традиції зіграли роль в безперервності реформаторського тиску і в терпінні населення сприйняти це. Чи підходить це нам? Чи буде наша низка диктаторів послідовними реформаторами і чи будемо ми їх терпіти? Ні, ми не настільки терплячі, –  пояснює економіст.   

Існує ще одна спокуса: у нас є надії на європейську асоціацію, яка буде здійснювати тиск і дозволить нам м’яко влитися в європейську сім'ю. Однак цей шлях теж видається занадто ненадійним. Втім, на думку Пасхавера, підписання Угоди про асоціацію має змінити ситуацію, стимулюючи людей до змін.

Однак є й інші практики, за допомогою яких можна змінити ситуацію, що склалася. До них належать інструменти морального руху, які не повинні мати нічого спільного з політикою. У приклад Олександр Пасхавер наводить антирасистський рух у США у 60-х роках минулого століття, а також Реформацію Лютера.

- Реформація виходила з усвідомлення того, що деградувала тодішня церква. І я думаю, що це наш вихід. Все завжди починається з малого. Достатньо 5% населення, які почнуть діяти, і люди, які усвідомлюють, що хочуть змін, почнуть це підтримувати. Однак це ні в якому разі не повинен бути політичний рух, це може бути тільки моральний рух, – наголошує експерт. Якщо мільйони людей почнуть «діставати» державу позовами про те, що вона порушує власні закони, це викликало б паніку у влади, вважає він. Але моральний рух, за його переконанням, має орієнтуватися не на «майданний» протест, а на щоденний системний тиск. Що ж до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, у комплексі вона може тільки посилити ефект змін.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Дискусія 51

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Kovaljov 8 жовтня 2013, 09:28

    І хіба не правда, що проблема українців - це довгі часи бездержавності?
    Що Ви ще хочете від Пасхавера? Щоб він Вам прямою мовою сказав:
    - Панове ставайте українськими буржуазними націоналістами?

    Чому в Україні так толерантно відносяться до хабарництва? Тому-що культ сім'ї та кланової моралі вищий за національну мораль.
    Там де немає національної ідеї - там немає моралі, як такої, там немає народу де-факто.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • ОЛЕ-ОЛЕ 7 жовтня 2013, 21:49

    Типова хуцпа від Пасхавера. Мовчав би...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Маслюк Сергей 7 жовтня 2013, 17:23

    Аогоджуюсь зі всіми постулатами старшого мудрого чоловіка. Блискучий аналіз. Спасибі!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук