«Поки скрізь про це говорять, у Львові це вже робиться»

Як Львів став прикладом для інших у поводженні з відходами

21:00, 28 жовтня 2020

Ну де ж той сміттєпереробний завод? Чому не будують його десь за Львовом? Зрештою, це ж буде екологічна катастрофа! А що там з рекультивацією Грибовицького сміттєзвалища?

Коли політичний душок трохи зійшов з цього дражливого сміттєвого питання, пропоную обговорити тільки факти. Мої вітання, це програма «Стінка на стінку». Ми навмисно не будемо сьогодні згадувати події сміттєвої блокади Львова 2016–2017 років. Уникнемо і згадування певних персонажів, які добряче доклалися до цього, – нехай оцінку цьому дасть історія. А моїми гостями та експертами сьогодні будуть Ірина Миронова – співзасновниця та голова громадської організації Zero Waste Lviv, та Святослав Євтушенко – керівник комунального підприємства «Зелене місто». А нашим глядачам я нагадаю, що на порталі ZAXID.NET просто зараз стартує тематичне інтерактивне голосування – обов’язково зайдіть і висловіть свою позицію. Та перш ніж ми перейдемо до розмови з нашими гостями, почуємо найсвіжішу та перевірену інформацію щодо початку будівництва сміттєпереробного заводу у Львові.

Схоже, крига таки скресла у цьому заполітизованому і тривалому процесі. Буквально на минулому тижні стало відомо, хто ж збудує такий завод у Львові. «Європейський банк реконструкції та розвитку полишив інтригу і офіційно погодив генерального підрядника зі зведення сміттєпереробного заводу у Львові. Рішення приймалося у центральному офісі ЄБРР у Лондоні, переможцем міжнародного тендеру став нідерландсько-литовський консорціум», – написав у себе на Facebook-сторінці міський голова Львова. Андрій Садовий також додав, що консорціум уже успішно збудував подібні заводи у Великій Британії, Італії та Литві. Термін будівництва комплексу у Львові – два роки.

Отож сумніваюся, що ЄБРР чекав на місцеві вибори, аби оголосити переможця тендеру. Якщо не помиляюся, то Львів вже пів року (так, пане Святославе?) чекав цього рішення. Ви задоволені взагалі результатами?

Святослав Євтушенко: Там трошки довша процедура була так чи інакше, але так, на останньому етапі. Ви знаєте, що у нас чи 29, чи 30 числа відбулося відкриття пропозиції – це я кажу про вересень місяць, і от маємо вже результат.

Як вам результат, як переможець?

Святослав Євтушенко: Як переможець… Відверто? Я думаю, вже можна казати, але ми всі дуже сподівалися, що це буде трохи. не те. Просто є такі компанії, які насправді аси. От, наприклад, Eggersmann, яка брала участь так само у нашому тендері, – це німецька компанія, яка є дійсно асом, яка має повністю весь цей технологічний ланцюжок для виробництва RDF, тобто всіх складових, і має величезний досвід будівництва сміттєпереробних заводів. Фактично у всіх більш-менш серйозних і розвинутих заводах саме обладнання компанії Eggersmann стоїть і використовується – і вдало, так би мовити, використовується весь цей час. І ця компанія брала участь у нашому тендері, але «не судьба» – перемогла ця компанія, консорціум компаній. Вони теж мають досвід, теж досить багато набудували. Будемо тримати кулаки, щоби все вдалося. Хоча, по великому рахунку, в нас є консультанти, Європейський банк, так що все це діло буде під контролем.

Пані Ірино, Львів долучився до світової ініціативи Zero Waste з 2017-го – тоді місто чітко взяло курс, що впродовж п’яти років ми зобов’язуємося на 30% зменшити кількість оцих відходів. До 2022 року ми ще маємо час. Але, за вашими спостереженнями, чи змінюється якось філософія львів’ян до ТПВ?

Ірина Миронова: Слід розуміти, що інфраструктурних рішень цілком недостатньо для доброго, комплексного вирішення питання поводження з побутовими відходами.

Наприклад?

Ірина Миронова: Тобто навіть цей завод, який будується сьогодні, буде допомагати трошечки розсортовувати, стабілізувати органічний компонент. Але залишається досить багато залишкових відходів – власне з них пропонують робити RDF, тобто сміття, яке можна спалювати на цементних заводах. Але, на превеликий жаль, ринку для цих відходів немає – і тому вони, найімовірніше, все одно мусять йти на захоронення на сміттєзвалищах.

Про RDF трішки далі поговоримо.

Ірина Миронова: Тому дуже важливо розуміти, що є в тому смітті і яким чином його можна зменшувати або переробляти. Зокрема, ми проводили нещодавно морфологію побутових відходів у одному з ОСББ. 65% відходів цього будинку – це органічні відходи, для яких достатньо компостувальної станції. Ще орієнтовно 15% – ресурсоцінна вторсировина: це скло, це метал, це пластик тощо. Але все-таки залишається 20%, які є оцим непотребом, і більшість з нього (наприклад, до 5%) – це підгузки, засоби менструальної гігієни і вологі серветки.

А зараз, напевно, ще й маски, правда ж?

Ірина Миронова: Масок, до речі, виявилося небагато. Ми робили розбір відходів тричі протягом тижня, щоби подивитися, якою є динаміка. І в будинку, де мешкає 350 мешканців, ми знайшли за всі три рази, що ми робили цю морфологію, всього-на-всього 39 одноразових масок. Це може означати, що мешканці або не користуються масками, або вони їх не змінюють, або вже перейшли на багаторазові.

Пане Святославе, повертаючись до сміттєпереробного комплексу про який ми говорили, – суд остаточно дозволив будівництво оцього сміттєпереробного комплексу на вулиці Пластовій, 13? Це ділянка біля очисних споруд Львівводоканалу.

Святослав Євтушенко: Знаєте, вам скажу відверто – я вже з судами цими заплутався. Бо якісь суди виграємо ми, щось десь виграють ті люди, які виступають проти, подаються нові позови і знову позови. Тобто так: на сьогоднішній момент ми маємо чинне рішення, згідно з яким будувати сміттєпереробний завод можна на Пластовій, 13 – ніяких порушень законодавства там немає. Я знаю, що вже є нові подання від інших громадських організацій приблизно з тими самими вимогами.

Попри судові тяганини, що вже зроблено на цій ділянці на Пластовій, 13?

Святослав Євтушенко: На Пластовій, 13 завершуються підготовчі роботи. Тобто в межах підготовчих робіт треба було поставити обгородження, забезпечити електрифікацію, винести всі інженерні мережі, зробити тимчасові дороги – це те, що виконано. По великому рахунку, та земельна ділянка все-таки є досить складною з інженерної точки зору. Ну і я думаю, що можна говорити про компостувальний майданчик, який поблизу.

До речі, про компостувальний майданчик.

Святослав Євтушенко: Він буде складовою комплексу сміттєпереробного заводу.

Це пілотний проект. Він уже реалізується?

Святослав Євтушенко: Так, це пілотний проект, він реалізується. У нас вже є готові дві карти, на яких повним ходом відбувається компостування, необхідний перелік обладнання – ну, і компостувальний майданчик працює. Збільшується потужність компостувального майданчика – і збільшується кількість відходів, які збирають з міста.

Пані Ірино, як ви прокоментуєте цей пілотний проект з цими відходами?

Ірина Миронова: Як на мене, то наразі це чи не найкраще, що вдалося зробити. Адже, як я попередньо сказала, органічних відходів є багато. Ми говорили про 65% побутових відходів від мешканців. Але в нас ще орієнтовно взагалі 40% відходів міста генерується бізнесом, і серед нього сфера гостинності займає досить велику частку. Так-от, у ресторанах кількість органічних відходів може сягати 85%.

Один із проектів, яким ми нещодавно реалізовували – ми допомагали львівським ресторанам брати участь у цьому ж пілотному проекті і налагодити систему роздільного збору органіки саме в закладах харчування. І мушу сказати, що досить успішний зі сторони ресторанів ми побачили результат. Тут найважливіше – з одного боку, забезпечити добру логістику, тобто включити компанії перевізників. Ну і, звичайно, місто має піти на поступки свідомому бізнесу, який готовий витрачати ці невеличкі площі в себе на території.

Зараз ви безкоштовно приймаєте, так?

Святослав Євтушенко: Так, зараз ми приймаєм безкоштовно.

Ірина Миронова: Від бізнесу?

Святослав Євтушенко: І від бізнесу… Так, стоп, почекайте – від бізнесу ми не приймаємо безкоштовно.

Ірина Миронова: Власне.

Святослав Євтушенко: Від бізнесу ми не приймаємо безкоштовно.

Власне через це і є проблема.

Ірина Миронова: Тому і виходить парадокс. Наприклад, багато органічних відходів є в супермаркетах, у готелях, у ресторанах – навіть попри карантин. І виходить, що дешевше бізнесу викидати змішані відходи, ніж окремо збирати органіку. Тому, як на мене, зараз дуже важливим рішенням мало бути також відмінити на перший час цей тариф на переробку органіки, щоби залучити якомога більшу кількість бізнесу. Знову ж таки, це до певної міри буде і підтримка сфери гостинності, яка досить сильно постраждала в результаті пандемії. І це дозволить відпрацювати добрі практики, які пізніше буде легко поширити вже на інші заклади.

От у цьому питанні є над чим подумати управлінцям. А от що кажуть ті, хто проти будівництва сміттєпереробного заводу у Львові на вулиці Пластовій, 13? Ми зустрілися з правозахисницею та екоактивісткою Ольгою Мелень-Забрамною. Вона є керівницею юрвідділу міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина». Саме ця організація є, так би мовити, неофіційним посередником між обуреними і схвильованими мешканцями та представниками львівської мерії. Я пропоную зараз послухати зауваження екологів до ділянки, на якій планується будівництво заводу, і самої технології переробки.

***

Ольга Мелень-Забрамна (правозахисниця та екоактивістка МБО «Екологія-Право-Людина»): «Перша точка зору юридична – наскільки це місце з юридичної точки зору є придатним для розміщення сміттєпереробного заводу, чи там не порушуються Державні будівельні норми. Санітарні норми говорять про те, що такі підприємства можуть розміщуватися на віддалі мінімум 500 метрів до житлових будинків. Офіційна житлова забудова – там є більше, ніж 500 метрів. Проте, як тепер виявилося, ми вже далі продовжуємо спілкуватися з представниками “Зеленого міста” і жителями, що менш ніж за 500 метрів є відомчий будинок “Львівводоканалу”. Це адміністративна будівля, де не мали би жити люди – а насправді там живуть люди. Яким чином вони оформили там у житлове, перевели в житлове і живуть там – невідомо, оскільки це є санітарна захисна зона Львівводоканалу.

Щодо технології в нас були певні застереження. Чому? Тому що Львів обирав шлях виробництва RDF-палива. Таким шляхом ідуть багато європейських країн – але переважно ті країни, де є сміттєспалювальні заводи або де є цементні заводи, які готові приймати RDF-паливо, вироблене зі сміття.

У нас не налагоджена так, як у Європі, система збору небезпечних відходів у складі твердих побутових відходів – тобто батареї, відходи електричного і електронного обладнання, батарейки і так далі, фарби… Це все в нас люди кидають у звичайний смітник із ТПВ».

***

Отож, пане Святославе, за вами слово. То чи дійсно в адмінбудівлі «Львівводоканалу» мешкають люди? Ну, і як будемо давати раду з RDF-паливом? Кажуть, що воно дуже небезпечне.

Святослав Євтушенко: По-перше, відстань до найближчої офіційної забудови (оскільки прозвучала фраза, що до офіційної житлової забудови) – 1 кілометр 400 метрів, я можу трохи помилитися…

Тобто на Пластовій взагалі немає житлових будинків?

Святослав Євтушенко: Взагалі. Тобто там усе – підприємства. То є перше.

Друге – відстань до оцього будинку, який є відомчим, у якому раніше була лабораторія. Є, звичайно, питання, яким чином там поселені люди і яким чином вони приватизували те житло – але так чи інакше вони приватизували те житло, треба розуміти, що там живуть люди. Туди відстань 560 метрів – це перевірено. Навіть з цієї точки зору абсолютно все дотримано.

Третє питання було стосовно RDF. Перед тим, як я почав працювати в «Зеленому місті», я працював у місті Рівному на підприємстві, яке було так само збудоване, і там керував проектом будівництва сміттєпереробного заводу в місті Рівному. І теж одним із продуктів, які випускав той сміттєпереробний завод, були RDF.

Але вся проблема не в тому, що буде створюватися RDF, а що немає куди його далі передавати.

Святослав Євтушенко: Правильно. Дозвольте ж, я розкажу. Є укладені відповідні контракти у тої компанії, яка є власником цього сміттєпереробного заводу, зі Здолбунівським цементним заводом, Волинь-Цемент – Dyckerhoff зараз ця компанія називається. У них проведена модернізації печей, і вони чудово можуть спалювати RDF. Більше того – вони чекають, коли ж у Львові нарешті побудують сміттєпереробний завод, щоби вони мали відповідну кількість цього RDF. Тому що, знову ж таки, з RDF теж не все так просто. По-перше, це має бути досить високої якості RDF. По-друге, має бути його відповідна кількість. Тобто споживання цементного заводу на добу має бути не менше, ніж 100 тонн RDF. Це досить велика кількість, якщо врахувати, що у Львові взагалі на добу утворюється порядку 500 тонн відходів. Тобто якщо будуть такі показники – то, відповідно…

Ірина Миронова: 660.

Святослав Євтушенко: 660? Ну, бачите, воно коливається час від часу: 550–650.

Пані Ірино, ви згадували про RDF, про цю всю небезпеку – можете зараз доповнити свого колегу.

Ірина Миронова: Сміттєспалювальні відходи чи технології, пов’язані з переведенням відходів в енергію – їхній розквіт був у 1990-х (у 2000-х – це захід цієї технології), коли ще питання зміни клімату не стояло так гостро. Адже більшість RDF становлять саме полімери, текстиль, які на сьогодні є джерелом викидів парникових газів. І зараз Європейський Союз активно переглядає свої позиції з приводу взагалі цього виду палива. Воно точно не підпадає під підтримку як зелений тариф, як відновлювальне паливо – тобто воно все ж таки прирівнюється до викопного палива.

Але, з іншого боку, найбільшою небезпекою є те, що фактично місто тоді буде залежати від постійного генерування відходів – а це вже суперечить переходу до циркулярної економіки. Ми зараз всім людством маємо зменшити тиск на нашу планету з точки зору споживання ресурсів. Адже кількість населення на землі зростає – і, відповідно, всім потрібно буде якимось чином забезпечувати свої потреби. Тому фактично змінив свою політику на сьогодні Європейський інвестиційний банк, він більше не видає позики для будівництва сміттєспалювальних заводів. І, напевно, такий перегляд буде чекати в майбутньому також навіть і Європейський банк реконструкції та розвитку.

Пані Ірино, екологиня згадувала ще одну проблему – що все потрапляє в один бак, тобто батарейки, оці лампи і так далі. Ви ж аналізуєте постійно цю ситуацію з сортуванням – чи все в нас так погано у Львові?

Ірина Миронова: З одного боку, є добра практика у Львові – адже діє підприємство, яке переробляє ртутовмісні відходи, і воно збирає їх безкоштовно від населення, тобто лампочки енергоефективні, є куди здати термометри на сьогодні.

І багато людей здають.

Ірина Миронова: Багато людей здає. Також це підприємство складує батарейки і зараз готує батарейки для того, щоби їх вивести за кордон на переробку. Однак ще залишаються такі відходи в змішаних відходах – зокрема в нашому аудиті ми знайшли і батарейки, і лампочки, і навіть один термометр (на щастя, дивним чином у великому контейнері він був ще цілим). Тобто просвітницьку роботу потрібно проводити.

Але крім цих видів відходів, як зазначила пані Ольга, справді є ще велика кількість лакофарбових різних засобів, виливають люди різні оливи. Тобто ми взагалі не знаємо, що там відбувається. І, на превеликий жаль, якоїсь системної політики щодо небезпечних відходів, окрім уже згаданих ртутовмісних відходів та батарейок, на сьогодні в міста немає.

А про який відсоток ми можемо говорити?

Ірина Миронова: Загалом небезпечні відходи, за даними 2017 року JICA – це консалтингова компанія, яка готувала…

Святослав Євтушенко: Власне за матеріалами якої зараз і розвивається вся повністю система поводження з відходами.

Ірина Миронова: То вони говорили про 1–2% небезпечних відходів.

У загальних баках після сортування. Чи це до сортування?

Ірина Миронова: У загальних баках, це до сортування.

А зараз, я маю на увазі, коли в нас вже почало працювати сортування? За вашими спостереженнями, скільки цих відходів може бути в загальному?

Ірина Миронова: Знову ж таки, вони по вазі не є масовими, але вони можуть отруювати все інше. Наші дослідження є радше кейсові, точкові, а не репрезентативні. Репрезентативне дослідження означало б, що ми би знову мали перевірити відходи, які генерує орієнтовно 10% мешканців, причому пропорційно до типу забудови…

Святослав Євтушенко: Там є відповідна технологія, яка прописана навіть постановою Кабінету Міністрів.

Ірина Миронова: Так, так.

Пане Святославе, до вас маю таке трохи провокативне питання.

Святослав Євтушенко: Дозвольте, я відповім на попереднє?

Давайте.

Святослав Євтушенко: Ви абсолютно правильно сказали – зараз Європейський інвестиційний банк (який, до речі, є так само в нашому проекті), Європейський банк реконструкції та розвитку справді не видають коштів на виробництво сміттєспалювальних заводів. Саме тому той завод, який будується у Львові, – це механіко-біологічні технології.

Я навіть додам більше. Два чи три тижні тому приїжджав посол Швеції. Швеція є одним із донорів, який фінансує Європейський банк реконструкції та розвитку – і, відповідно, бере участь у грантових проектах. І саме завдяки уряду Швеції ми маємо грант на технічного консультанта, який якраз наглядає за будівництвом і за нашою діяльністю щодо організації систем поводження з відходами у Львові. Так-от, коли ми приїхали, показали, що відбувається на ділянці для будівництва сміттєпереробного заводу, розказали технології і показали, то мене найбільше здивувала (я ж там не один був, там було трохи людей)...

Фахівців?

Святослав Євтушенко: Фахівців. І коли посол королівства Швеція каже, що «ваша технологія, яку ви вибрали для будівництва сміттєпереробного заводу – це є правильно, та саме механіко-біологічна технологія – це є правильні технології», я так здивувався. Кажу: «Почекайте, Швеція відома тим, що у вас вже практично нема сміття. Ви сміття експортуєте з інших країн для того, щоби працювали ваші сміттєспалювальні заводи, і ви є перші саме по сміттєспалювальних заводах і по технології спалення сміття». А він каже: «Це була неправильна технологія. Ми зараз думаємо про те, яким чином закрити всі ці наші заводи і перейти саме на механіко-біологічну систему».

Так, безумовно, утворюється RDF, який є твердим альтернативним паливом, котре можна використовувати і в сміттєспалювальних заводах як наслідок. Але ми зараз говоримо саме про Здолбунівський цементний завод, з яким знаходимося в переговорному процесі, і які мають повністю все обладнання для того, щоби спалювати наш RDF.

Пане Святославе, якщо від технології повернутися до оцієї ділянки. Багато людей задаються питанням: чому все ж таки це на вулиці Пластовій, 13, а не в якомусь селі Львівської ОТГ?

Святослав Євтушенко: Я не знаю жодної громади на території Львівської області – мабуть, на території всієї України, – яка була б згідна на те, щоби приймати чуже сміття і в себе його переробляти. Моя думка (вважаю, це має бути всіх повністю думка) – що кожна громада має самостійно розв’язувати проблеми переробки своїх відходів. Тобто сміттєпереробні заводи, як і сортувальні станції чи ще що-небудь, мають стояти саме на території громади.

Чому саме Пластова, 13? По-перше, свого часу було рішення Львівської міської ради щодо виділення даної земельної ділянки під будівництво сміттєпереробного заводу саме там. По-друге, а є десь інше місце в промисловій зоні, де є відповідні відстані до мешканців, до проживання людей? Ця ділянка підходить, розумієте?

Це оптимальний варіант, так?

Святослав Євтушенко: Це оптимальний варіант. Це складна інженерна ділянка, то правда. Але вона підходить. І, по великому рахунку, інших ділянок немає.

От ми вже згадували про те, скільки сміття продукує Львів. Пані Ірина сказала, що в межах 600 тонн.

Ірина Миронова: За 2019 рік, відколи місто веде облік за сміттям, яке утворюється у Львові (це з липня 2019-го по липень 2020-го) – 660 тисяч тонн.

Святослав Євтушенко: Фактично ми вивезли за оцей період, за один рік, 233 тисячі тонн відходів.

Пане Святославе, але ж ви говорили про те, хто захоче приймати. Ми ж маємо чіткі приклади в Європі, коли країни беруть сміття з інших місць для переробки.

Святослав Євтушенко: Але вони за це отримають колосальні кошти.

Ірина Миронова: Кожна громада, яка погоджується на своїй території чи розміщувати відходи, чи мати такі потужності, які переробляють відходи інших громад, може встановлювати на це ціну. І це те, що ми бачимо останні три роки – Львів платить колосальні кошти за добру ласку інших громад щодо розміщення відходів.

Водночас все-таки та ситуація, коли кожна громада відповідальна повністю за переробку своїх відходів, теж довела в Україні свою нежиттєздатність. Бо ми бачимо, що біля кожної громади є маленьке сміттєзвалище. А кошти консолідувати потрібно, тому розробка регіональних планів дії важлива – об’єднання в більші кластери для поводження з відходами, особливо це стосується малих громад, сільських громад. Цього не уникнути.

Але для такого великого міста, як Львів, ми мусимо нести відповідальність за свої відходи, максимально скорочувати їхню кількість, максимально вводити безсміттєві практики в бізнесі, в побуті. І залишати вже тільки те, що залишається – і ціна на його розміщення буде постійно зростати. Тому в інтересах міста є зменшувати кількість відходів.

От я хочу продовжити вашу тезу про накопичення сміття. Solid Waste Project – саме таку назву має цей великий проект, частиною якого є також рекультивація Грибовицького сміттєзвалища. Планується два етапи робіт – технічний і біологічний. Зараз проходимо технічну частину, далі покриття полігону вкриють шаром родючого ґрунту – так ділянка буде ізольована від зовнішнього середовища. Весь полігон також накриють мембраною. У це наразі важко повірити, але там заплановано висадити дерева та кущі. Словом, має бути справжній парк замість сміттєзвалища. Європейський досвід показує, що це можливо. Ось така ситуація. То як виглядатиме полігон після рекультивації? І власне невже колись настане день, коли там буде дійсно парк?

Святослав Євтушенко: Ну як виглядатиме полігон? Ми працюємо над тим, щоб замість полігону був дійсно парк з розбитими алейками, з якимись дитячими майданчиками чи площадками. Це має відбутися до 2025 року.

Зараз розпочався етап технічної рекультивації. Ви перерахували, що входить у технічну рекультивацію. Тобто технічна рекультивація – це фактичне накриття всієї повністю площі полігону, площі сміття мембраною. Ну і, відповідно, відведення всіх ґрунтових вод, які можуть туди потрапляти. Тобто ми консервуємо – це перший етап. На другому етапі це цілий «пиріг» різних шарів: тобто там і дренажний шар, і потім засипання родючим шаром ґрунту, ну і доріжки, алейки і все решта.

Європейський досвід… Знаєте, я завжди, коли говорю про це… Я свого часу був у Сполучених Штатах якраз на навчанні по системі поводження з відходами.

Це вже світовий.

Святослав Євтушенко: Так, це вже світовий – програма SABIT. Цілий місяць ми були в Сполучених Штатах і були ми на такому полігоні, який був рекультивований, який свого часу був у Каліфорнії найбільшим і одним із найбільших у Сполучених Штатах – Puente Hill називається. Так-от, у 2009 році там була проведена повністю рекультивація цього полігону (точніше, завершена в 2009 році). Ну, я вам хочу сказати, що дійсно там створилася історична пам’ятка – тобто гарно реально, дітки бігають, гуляють, мами з візочками.

Безпечно.

Святослав Євтушенко: Безпечно, все гарно, все красиво.

Мені сьогодні було цікаво, чи дійсно там відбуваються якісь роботи. Я відкрив сайт «Зеленого міста», наші глядачі теж можуть відкрити сайт «Зеленого міста» і побачити, що там дійсно відбувається якась робота. Пані Ірино, чи вірите ви, що на місці сміттєзвалища львівського буде парк?

Ірина Миронова: Вірю. Тобто рекультивації проводяться в такий спосіб, як сказав пан Святослав. І, звичайно, якщо не буде умисних перешкоджань цьому процесу, будуть дотримуватися всі технології – то вони є відпрацьовані в Європі, у Сполучених Штатах Америки, адже там дуже велика кількість сміттєзвалищ свого часу були закриті.

Тобто це не фантастика. Будемо фіналізувати нашу розмову. Ваші прогнози: чи стане Львів першим містом в Україні, де таки запрацює сміттєпереробний завод?

Святослав Євтушенко: Та не те, що стане – на сьогоднішній момент завдяки нашій діяльності, завдяки діяльності Zero Waste Lviv, завдяки діяльності «Екологія-Право-Людина», завдяки позиції міської влади, завдяки ініціативам мешканців – обов’язково мешканців – на сьогоднішній день Львів є першим містом по тому самому компостуванню, по роздільному збору.

Пам’ятаєте, свого часу Львів був взагалі у найгіршій ситуації? Зараз Львів уже є лідером. Приїжджають і міжнародні різні організації, і приїжджають із КМДА, і з інших областей, і з міст. Дивляться на той самий наш компостувальний майданчик, дивляться, яким чином все це організовано.

Розумієте, коли скрізь про це говорять – у Львові це вже робиться. Тому нам небагато залишилося для того, щоб довести цю справу до кінця, і справді збудувати сучасний сміттєпереробний завод, і налагодити окремий збір харчових відходів повністю глобальний. Щоби скрізь, на кожному майданчику стояли контейнери, які будуть правильно забиратися правильними автомобілями.

Далі планується на наступний рік (це є вже, трошки привідкрию) запроваджувати окремий збір скла, скляних відходів – це так само потрібно збирати. Ви знаєте, є стратегія поводження з відходами, стратегія сортування, яка передбачає чотирьохфракційне сортування.

Майданчики для великих побутових відходів, техніки ми теж маємо.

Святослав Євтушенко: Звичайно. Тобто Львів на сьогоднішній момент є, так би мовити, законодавцем моди з поводження з відходами.

Пані Ірино, як ви дивитеся на цю ситуацію?

Ірина Миронова: Ми дуже сподіваємося, що належна увага буде приділятися саме запобіганню утворення відходів. Я на початку згадала, наприклад, про підгузки – і от зараз наша організація перекладає книги і навчальні матеріали про раннє висаджування. Тобто яким чином малючки, вже починаючи з раннього віку, не потребують підгузків. Власне в цьому і полягає запобігання. Такими заходами ми можемо зменшити – у даному разі ми говоримо про 4% відходів. Якщо подивитися на добове утворення – то це кілька тонн. І так тонна за тонною виведення одноразових засобів, зменшення генерування відходів у домогосподарствах, бізнесі завдяки централізованим і децентралізованим системам компостування ми зможемо зменшити кількість відходів у місті, які потребують будь-якої обробки. А й також передавати максимальну кількість відходів на матеріальну переробку і зовсім трошки – на захоронення. Але компенсувати тим громадам, які будуть їх приймати, цю їхню послугу.

Спасибі, спасибі.

Святослав Євтушенко: І вам дякую.

Те, що сміттєпереробний завод у Львові буде і будуватиме його європейський консорціум, ми з вами зафіксували. Тут питання лише часу. Комплекс буде сучасний, якісний і безпечний – ЄБРР фінансує лише такі проекти. Фіксуємо і це. Тож, львів’яни, вчимося сортувати сміття вже зараз, особливо органіку – це допоможе функціонувати заводу після відкриття значно ефективніше.

А це була програма «Стінка на стінку», я дякую надзвичайно за цікаву розмову Ірині Мироновій – представниці організації Zero Waste Lviv, та керівникові комунального підприємства «Зелене місто» Святославові Євтушенку. А вам нагадую: на порталі ZAXID.NET триває наше тематичне інтерактивне голосування – не будьте байдужі, обов’язково проголосуйте. Дякую вам за увагу, зустрінемося вже наступної середи о 21:00. Будьте здорові.