Повелитель бурі

«Повелитель бурі» відкриває нову сторінку в американському кінематографі, якщо колись війна у В’єтнамі дала змогу багатьом режисерам переосмислити її безглуздість, то не менш безглузда війна в Іраку породить нові фільми на кшталт «Апокаліпсис сьогодні», «Взвод» чи «Суцільна металева оболонка».

Немає в чоловіка на світі гіршого ворога, аніж колишня жінка. У цьому переконався славетний Джеймс Кемерон на врученні нагород Британської академії кіно- і телемистецтв 21 січня. Фільм його екс-благовірної Кетрін Біґелоу обійшов «Аватара» в чотирьох номінаціях – найкращий режисер, операторська робота, монтаж, звук та ще й дістав нагороду за найкращий сценарій. Кемерон, отримавши скромні дві статуетки премії BAFTA (за найкращі спецефекти і роботу художника-постановника), спостерігав як Біґелоу стала першою жінкою, що отримала нагороду за найкращу режисуру від Британської академії.

Чим завдячує «Повелитель бурі» такому визнанню? Напевно, своєю актуальністю, оскільки висвітлює реалії війни в Іраку. Також своєю реалістичністю, де свою колосальну лепту вніс оператор Баррі Акройд, що працював над «Вітром що гойдає вереск». І звичайно, сценарію який створив Марк Боал.

Власне вся історія створення фільму починається зі статей Марка Бола, які він писав для «Плейбоя». Будучи вільним журналістом, він описував життя загону саперів американської армії в Іраку.  Виїжджаючи з ними на завдання кілька разів на день, Боал зміг спостерігати і точно описати переживання солдатів, а потім трансформувати свій досвід у сценарій, який підтримала і реалізувала Біґелоу.

Головний герой історії – сержант Уілліам Джеймс (Джерелі Реннер), що заступає убитого сержанта Томсона на посту сапера в Іраку. Його компаньйони – сержант Санборн і єфрейтор Елдрідж забезпечують прикриття під час виконання завдань. Двом останнім – явно не подобається війна, вони нервово хапаються за пускові гачки, обливаються потом і рахують дні до закінчення служби. З Елдріджом навіть працює психолог, щоб вгамувати наростаючий посттравматичний синдром. Проте Джеймс не такий, він ловить кайф від кожного завдання, розміновуючи кожну міну, підрізаючи кожний дротик. Часто він не бачить загрози ззовні. Коли знешкоджує наступну бомбу, то з головою занурюється в боротьбу з механізмом, що може здетонувати у будь-яку секунду. Проте Елдрідж і Санборн недарма нервують – довкола маса підозрілих людей, он молодий чоловік, що знімає операцію на камеру, м’ясник, в руках якого мобільний, таксі, яке з’являється нізвідки. Такі будні можуть попсувати нерви кожному, навіть найвитривалішому, проте Джеймсу однаково, ігри зі смертю – це його покликання.

Цікаво, що в «Повелителі бурі» немає явно окресленого ворога, конкретної терористичної групи. Бо ворогом в Іраку може бути кожен перехожий. Саме цю напружену і явно нездорову атмосферу війни вдалося передати Біґелоу у своєму малобюджетному фільмі (11 млн $), що і допомогло їй перемогти казкового Голіафа - «Аватара» у нерівній боротьбі.  

«Повелитель бурі» відкриває нову сторінку в американському кінематографі, якщо колись війна у В’єтнамі дала змогу багатьом режисерам переосмислити її безглуздість, то не менш безглузда війна в Іраку породить нові фільми на кшталт «Апокаліпсис сьогодні», «Взвод» чи «Суцільна металева оболонка».

А поки що жінки на передовій. Браво, Біґелоу!