Про російську співачку і Львівську філармонію

Трохи про передісторію концерту. Я говоритиму про себе особисто. Для мене було важливим, що на сцені Львівської філармонії виступить соліст Маріїнського театру. Ми бачили багато солістів з різних театрів, але так якось склалося, що наша співпраця з Петербургом є дуже бідною. А ось тут виникла нагода.

Чому важливим є Петербург та Маріїнський театр? Музичний Петербург великою мірою виріс на українцях, завдяки українцям. Проте коли ти намагаєшся побачити їх імена в українському інформаційному просторі, то крім Бортнянського та Березовського там нікого не знайдеш. Тобто тих імен немає в українській музичній культурі. Коли ти дивишся на історію Маріїнського театру, який зараз входить у світовий топ театрів, то добра половина диригентів була українцями. Але в українській музичній культурі тих диригентів немає.

Саме з такого боку я підійшов, коли запрошував до Львова солістку, мабуть, вже колишню, Маріїнського театру, яка саме там здобула славу.

Звичайно, я знаю про переїзд Максакової до Києва, про вбивство її чоловіка. Проте у нашому владному ешелоні все ділиться на чорне та біле, без відтінків. Сьогодні вона радниця Тимошенко, завтра вони є ворогами. Мені то не дивно, але і не цікаво.

Минуло майже три роки від тоді, як Марія Максакова є в Україні й за цей час було багато спроб організувати її концерт у Львові. До мене не раз підходили різні люди з такими пропозиціями. Але мені здавалося, що то погоня за модою. Минулого року Марія була у Львові і сама ініціювала зустріч. Ми дуже багато спілкувались. Я не маю жодних підстав говорити, що вона була зі мною нещирою. Ми не говорили про політику, про Верховну раду чи Держдуму. Ми говорили про музику, про український репертуар, яким вона цікавиться. Ми говорили українською мовою, що мене здивувало. На жаль, деякі українські співачки, коли приїздять з-за кордону, воліють говорити російською.

Ми говорили про можливість організувати концерт української та європейської класики. Я побував на концерті у Чернівцях, мені дуже сподобалась атмосфера, я читав, що писала преса про інші концерти й тоді я прийняв рішення про те, щоб концерт відбувся у Львові. Початково цим концертом я планував сам диригувати, але виявилось, що в мене є інший виступ, я цю ідею передав нашому диригентові Тарасу Крисі, він залюбки взявся за це. Також я бачив, що був успішний виступ Максакової в Івано-Франківську, у залі імені Ірини Маланюк, нашої видатної співачки. Ну я подумав, що навіть якщо Іра Маланюк змирилась з тим, що Максакова співає в залі її імені, то все гаразд.

Тому для мене було неочікуваним, що ця акція отримала діагноз «скандал». На мою думку, це не той скандал, який вартує уваги. Скандали треба в першу чергу шукати у своїй хаті, а нашою хатою є Львів.

Я б поставив питання іншим чином: що є з нами, з українцями, з галичанами? Чому в нас одна і та ж персона може бути спочатку глорифікована, а потім зганьблена. Чи навпаки. Зараз іде пафосний ролик, що рекламує концерт до Дня Незалежності. Але, перепрошую, хто там буде співати? Ті, хто місяць тому співав за Опозиційний блок на Сході? І серед них – львів’яни. Де слова «скандал», «ганьба»?

Знаєте, ми зараз готуємо великий концерт в Опері, де оркестр має зіграти свій сольний твір. І виникає проблема з вибором. Ідеологічна проблема. Наприклад, якщо зіграти Мусоргського «В стольнім граді Києві», це не сприймуть. Не сприймуть попри те, що багато галичан свого часу підтримували політику Кучми, потім Януковича, приймали дари для Національного музею від Колеснікова. Тому наш концерт не є аж таким скандальним на фоні того, як скандально ми живемо та поводимося у себе вдома.

Концерт відбудеться, збереться публіка. Заспіває солістка Маріїнського театру. Сподіваюся, заспіває добре.

До речі, кілька років тому на фестиваль «Контрасти» приїздила Софія Губайдуліна. Вона була у Львові, десь за пів року до того, як вона «оскандалилась» (у 2014 висловилася в підтримку російської агресії проти України, вбачаючи у діях української влади доктрину «знищення усіх росіян, комуністів та євреїв», - ZAXID.NET). Після того ми би вже її не могли запросити.

Але вони не так вже й винні в тому, що так «оскандалюються». Можна назвати не одне прізвище представників української музичної культури, які так само «оскандалюються». Дають людині листа, кажуть: от підпиши, всі уже підписали. І ніхто не читає те, що підписує. Скільки такого було! І так було завжди.

Так, зараз ми маємо військові дії на певній частині території, якою ми, будемо чесні, ніколи особливо не цікавились. Ми жили біля свого кордону своЇм життям. У нас різні кордони. Тільки у на нашому кордоні часом треба було добами стояти й ми стояли, бо нам треба було за той кордон. І ми ніколи не думали, що там, поза межами здорового глузду взагалі немає кордону. І за п’ять років агресії наша Верховна Рада так і не спромоглася поставити питання про той кордон.

Як на мене зараз в країні відбувається добра торгівля. І це після того, як п’ять років тому цю армію піднімали ми. Я ж пам’ятаю, як філармонія перетворилась мало не на склад і як ми возили на Схід одяг та продукти. Я не хочу сказати, що все це змарновано, але це перетворилось на щось зовсім інше.

Це незрозуміла частина геополітики. А культура завжди є її заручницею.

Але я не даремно почав розмову про Петербург. Є ж якісь речі, які не повинні підпадати під жодні політичні ситуації. Місяць тому у Москві пройшов конкурс імені Чайковського. Але там не було українців. Я вважаю, що неправильно, що ми обговорюємо той конкурс мало не пошепки на каві.

Я не можу виконати симфонію Шостаковича «Бабій Яр» на тексти Євтушенка, бо знову буде скандал. Я не вважаю, що це правильно. Я не знаю, де має проходити межа між професійністю та політикою.

Інша справа, коли сам артист застрягає в політичних речах, в Думах, в Радах тощо. Коли людина пробує загравати й з янголом, і з дияволом.

Але я би все одно починав зі свого міста та зі своєї держави. Наскільки ми в тому маємо рацію й не загралися. А на жаль, загралися. І як буде далі, невідомо.