Професія: сценограф

Провідні театральні художники Львова про тонкощі своєї справи

Вистава «Ножі в курях, або Спадок мірошника»

Художник-постановник - професія у театрі важлива, але часом недооцінена, Саме сценограф візуалізує задум і режисера, і драматурга, перетворюючи слово та образи у декорації, костюми та світло.

Проте уся увага на прем’єрних показах концентрується навколо акторів та режисера.

Задля встановлення справедливості ZАХІD.NET поспілкувався із деякими відомими сценографами Львова, аби дізнатися, як це - бути художником у театрі.

«Театр здавався мені нудним»

Сценограф Львівського академічного театру імені Леся Курбаса Володимир Стецькович добре знаний і поза його межами. Власні мистецькі проекти, інсталяції художник представляв на персональних виставках у Львові та Києві. Нещодавно Володимир повернувся з польського Вроцлава, де брав участь у масштабній виставці актуального мистецтва «Український зріз» у рамках Львівського місяця.

Проект Володимира Стецьковича у Вроцлаві. Фото: Катерина Сліпченко

Попри зайнятість власною творчою кар’єрою, левову частину свого часу Володимир Стецькович присвячує театру, в який потрапив, як сам жартома зізнається, випадково. «Мені тоді було шістнадцять. Як і чимало однолітків, шукав підробітку. Друг, який працював актором, сказав, що у Театрі імені Леся Курбаса є вакансія монтувальника. Я відразу погодився. Навіть подумати не міг, що колись пов’яжу своє життя з театром. Такі заклади мені видавались нудними, чимось таким, що втовкмачували в голови ще зі школи. Але я побачив інший театр, який є цікавим, захопливим, який можна любити. Працюючи монтувальником, потроху приглядався до процесу, потім почав допомагати художнику з освітлення. З часом зрозумів, що сцена є саме тим місцем, де хочу реалізовувати власні творчі ідеї», - каже художник.

Володимир Стецькович. Фото: Орест Дрималовський

Однак з втіленням творчих ідей у сценографії довелося почекати. Володимир влаштувався дизайнером в одній з міських ІТ-компаній, де займався створенням анімацій та додатків для ґаджетів. Такий досвід художнику не нашкодив. Навпаки, повернувшись у театр, він почав широко застосовувати здобуті знання в оформленні сценічного простору.

«Кожна моя сценографія має медіа-наповнення - анімацію, відеопроекцію, 3D-ефекти. Сучасні технології - це великий простір для творчості, чудова можливість для впровадження нових підходів і методів. Перша вистава, над якою я працював, - це «Оскар» у Першому українському театрі для дітей та юнацтва. Простором і костюмами займалася Дарія Зав’ялова, а я працював зі світлом і проекцією. Взяв свої дитячі малюнки і їх проанімував. У виставі герої цих малюнків, створених мною ще десь у шестирічному чи семирічному віці, оживають, рухаються. Потім співпрацював ще з кількома театрами - нарощував «м’язи»», - розповідає Володимир Стецькович.

Вистава «Слава героям». Фото: Галицький кореспондент

Володимир Стецькович намагається уникати у сценографії сталих анімацій та відео. Часто використовує онлайн-камеру, міксує медіа-елементи просто під час вистави за допомогою графічного планшету, багато імпровізує.

«Можна на сцені встановити екран і проектувати на нього якусь картинку, але це навряд чи «зачепить» глядача. Наприклад у виставі «12 ніч» за Клімом (режисер - Євген Худзик (Театр імені Леся Курбаса). я робив 3D мапінг. Декорацій на сцені майже немає, усі медіа-елементи появляються і зникають, змінюється розташування сцени. Щось схоже є у нашій новій виставі «Ножі в курях, або Спадок мірошника» (режисер - Володимир Кучинський). Анімація проектується на простирадла. На коржному - різні зображення. Актриса щось пише за столом, онлайн-камера це знімає і глядач може бачити текст. Головне, аби медіа-наповнення не напружувало глядача, не заважало дивитися виставу, а, навпаки, краще розкривало її зміст», - пояснює художник.

«...п’єса Шекспіра «12 ніч» зіграна акторами далекої від Англії країни що і не знали ніколи слів Шекспіра...». Фото: сайт Театру імені Леся Курбаса

За словами Володимира Стецьковича, дуже важливою для художника-постановника є комунікація з режисером. Спершу обоє читають п’єсу, кожен продумує своє бачення постановки. Вже у спільному узгодженні чимало ідей відпадають - щось не сходиться з концепцією режисера (як-не-як він є «першою скрипкою»), чогось не дозволяють технічні можливості.

Нещодавно художник випустив виставу «Раптом минулого літа» за Теннессі Вільмсом у Театрі імені Леся Курбаса.

«Не люблю побутової сценографії»

Володимир Стецькович займається в основному декораціями та медіа-наповненням. Художником з костюмів був лише в одній виставі. «Зрозумів, що це не моє. Віддаю ініціативу фахівцям», - зізнався він. А от Наталія Тарасенко, яка працює художником-постановником у Театрі імені Марії Заньковецької, костюмів не цурається. За освітою вона - модельєр, тож у цій сфері почувається впевнено.

Наталія Тарасенко. Фото: Орест Дрималовський

«За кордоном, як і в багатьох українських театрах, сценограф і художник з костюмів - це дві різні професії. Але якщо художнику-постановнику вдається поєднувати (хоч це дуже складно!) обидві сфери діяльності, то йому ніхто цього не заборонить. Мені цікаво займатися і костюмами, і декораціями», - розповідає Наталія Тарасенко.

Остання робота художниці - вистава «Голий король» Євгена Шварца (режисер - Вадим Сікорський), яку «заньківчани» представили наприкінці березня. Робота над постановкою тривала майже три місяці. Часу було вдосталь, тож художниця запропонувала режисеру відразу кілька макетів, з яких під час спільних обговорень вибрали найцікавіший.

«Пропала грамота». Фото: сайт Театру імені Марії Заньковецької

«Як на мене, сценографія повинна мати якусь таємницю, аби концентрувати увагу глядача, зацікавіти його. Мусить відчуватися глибина на сцені. Не люблю побутової сценографії, натуральних речей - столових приборів, меблів. Це все можна побачити вдома, у кіно, серіалах. Театр - це умовність. Сценографія часом може бути сатирою на дійсність. Також дуже важливим є освітлення. На жаль, техніка у нашому театрі дещо застаріла, через це багато ідей не знаходять втілення», - каже Наталія Тарасенко.

Художниця працювала з різними режисерами, але зізнається, що найбільш комфортно почувається у тандемі з Вадимом Сікорським. Разом вони поставили «Пропалу грамоту» Миколи Гоголя, «Гамлета у гострому соусі» Альдо Ніколаї, «Вій, вітерець!» Яніса Райніса, «Вернісаж» Вацлава Гавела, «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» Івана Миколайчука та інші.

Професія художника-постановника, за словами Наталії Тарасенко, - надзвичайно виснажлива. За рік встигає зробити сценографію до чотирьох вистав. А то й навіть більше. Аби відпочити, у вільний час пані Наталія подорожує. Каже, дорога - найкращі ліки від стресу.

«Вистава - як пластилін, її ліпить вся постановочна група»

Художник з Луганська Олексій Хорошко вже тривалий час живе у Львові. Тут закінчив Академію мистецтв, у якій зараз працює викладачем. Театром зацікавився ще в Луганську, через це на 4 курсі академії обрав сценографію темою дипломної роботи. У 2007-му дебютує як художник-постановник. Перша сценографічна робота - вистава «Безіменна зірка» (режисер - Богдан Ревкевич) на камерній сцені Театру імені Марії Заньковецької.

Олексій Хорошко. Фото: Орест Дрималовський

Після цього Олексій Хорошко знайомиться зі знаним режисером Олексієм Кравчуком, з яким у тандемі працює досі.

«Нас познайомив художник Влодко Кауфман. Якось ми з ним зустрілись, і він каже: «Слухай, ти ж з Луганська? Знайомий режисер зі Львова їде туди працювати - йому потрібен художник. Не хочеш допомогти?» Я погодився. Перша спільна вистава з Кравчуком - це «Шестеро персонажів у пошуках автора» Луїджі Піранделло. Поставили її на сцені Луганського академічного українського театру, який сьогодні вже не працює...», - розповідає Олексій.

Вистава «Баба». Фото: сайт Театру імені Лесі Українки

Згодом про режисера Кравчука і сценографа Хорошка дізнались і у Львові. Після успіху вистав у Луганську творчий тандем починає працювати  над постановками у Театрі імені Лесі Українки. Одні з найобговорюваніших їхніх вистав останнього часу - «Баба» та «Слава героям» за п’єсами українського драматурга Павла Ар’є.

Тим часом Олексій Хорошко паралельно працює у Театрі імені Леся Курбаса з режисерами Володимиром Кучинським та Євгеном Худзиком.

«У кожного режисера - своя концепція роботи. Завдання художника-поставновника, як на мене, поглягає у тому, аби максимально добре втілити задум режисера, не втрачаючи при цьому своїх ідей, пропонуючи своє бачення. З Олексієм Кравчуком у нас дружні стосунки. Я можу йому сказати: Олексію, тут ти не маєш рації, краще зробити так. Або ж він може втрутитись у мою роботу: Хорошко, ти щось геть не те робиш. Такий творчий процес завжди приводить до найкращих результатів. Вистава - як пластилін, її ліпить вся постановочна група», - каже сценограф.

Вистава «Слава героям». Фото: сайт Театру імені Лесі Українки

У сценографії Олексій Хорошко, як і Володимир Стецькович, використовує сучасні технології, медійні можливості.

«Ще під час роботи над «Безіменною зіркою» я потрапив у Центр сучасного мистецтва Сороса у Києві. Там була виставка художників, які не мали анінайменшого стосунку до театру. Їм запропонували в якості експерименту продемонструвати своє бачення сценічного простору. Дуже класний проект, який справив на мене сильне враження. Мабуть, саме тоді я побачив, як працює відеопроектор і що його можна застосовувати на сцені», - каже Олексій Хорошко.

Художник не хвилюється  з приводу того, що художник-постановник зазвичай залишається в тіні режисера та акторів. Жартує: якби бракувало слави та аплодисментів - пішов би в артисти чи політики.

«Від роботи потрібно отримувати кайф. Якщо відчуваю, що не отримую задовлення від того, чим займаюся, - кардинально щось змінюю. Не боюся нового. Все найкраще походить від незнання. Питання лише у тому, чи прагне людина це осягнути», - каже Олексій.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук