Пророк/Un prophète

Одіару вдалося показати «зону» не тільки за допомогою реалістичності окремих сцен, але й настроєм самого фільму: його повільний ритм, однотонні барви, постійна напруга – все, як життя за ґратами.

Як стверджує бігевіористська теорія психології, середовище, а не гени,  є вирішальним чинником у формуванні особистості. Після перегляду кримінальної драми «Пророк» Жака Одіара починаєш беззаперечно вірити у слушність цієї тези. Герой фільму, 19-річний араб Малік Ель Джебена вперше потрапляє до дорослої «зони». Йому невідомий цей новий суворий світ з його специфічними законами. Він постійно тримається осторонь, не знаючи, як поводитись у цьому місці, де він застряг на наступні 6 років. Проте місцевий кримінальний авторитет – корсиканець Сезар Лучано, знає що робити з новачком. Маліку доводиться проти своєї волі стати учасником жорстокої і небезпечної гри.

Його «дебютом» на зоні стає вбивство, після якого він перетворюється на «шістку» в банді Лучано. Зневажений побратимами-арабами та до кінця не прийнятий корсиканцями, Малік не погоджується зі своїм становищем і помалу рухається вверх до вершини кримінального олімпу. У цьому йому допомагає гострий розум і те, що заховане в надрах його підсвідомості – сни, інтуїція, галюцинації, дежавю – все це робить з Маліка пророка.

В одному з інтерв’ю Одіар зізнався в тому, що хотів зробити фільм як метафору суспільства. Саме тому в тюрмі головна конфронтація відбувається між арабами і корсиканцями. В одному з епізодів старий Лучано, як представник закостенілої Європи, зверхньо промовляє: «Це я зійшов з розуму, чи вони (араби) розмножуються? Якби вони не думали яйцями, то були б набагато сильнішими». Проте Малік, як частина динамічно зростаючої мусульманської спільноти,  доведе Сезару, що араб може думати навіть краще за нього. Хтозна, може «Пророк» несвідомо вказує нам на майбутні соціологічні пертурбації в Європі?

 

В одному з інтерв’ю Одіар зізнався в тому, що хотів зробити фільм як метафору суспільства.

 

Це питання ми залишимо майбутньому і повернемося до Одіара, який на запитання, як йому вдалося добитися такої реалістичності у фільмі, відповів, що він зовсім не хотів потрапити під вплив документалістики. Проте ручна камера, безпосередня (чи непрофесійна) гра акторів говорить про те, що режисер давав велику свободу і оператору, і акторам, що, власне, наблизило зйомку фільму до документальної. Одіару вдалося показати зону не тільки за допомогою реалістичності окремих сцен, але й настроєм самого фільму: його повільний ритм, однотонні барви, постійна напруга – все, як життя за ґратами. Проте, коли Малік бачить у небі літака чи омиває ноги в морі, картина стає яскравішою, і життя набуває нового сенсу.

Напевно, всі в курсі, що «Пророк» здобув Гран Прі на 62-му Канському фестивалі і все б було чудово, якби не одне «але». Минулого року Пальмову гілку отримав фільм французького режисера Лорана Канте «Клас». Ця стрічка стала такою собі маленькою революцією. Він поєднував елементи художнього фільму з документальним: Канте давав акторам велику свободу і фільмував найцікавіші моменти дискусій вчителя та учнів. Водночас стрічка була і «певною метафорою» сучасного французького суспільства. Так от, Одіар, «підхопивши тему», просто переніс експеримент Канте в іншу площину, додав трохи містики і, як він, напевно, і очікував, здобув Гран Прі. Хтозна, можливо, наступного року Пальмову гілку отримає нова «метафора суспільства», якою стане, скажімо, вокзал, або ж базар.

Країна, рік: Франція (2009)

Жанр: драма, кримінал

Режисер: Жак Одіар

Оператор: Стефан Фонтан

Актори: Тахар Рахім, Нілс Ареструп, Адель Бенчеріф