Під час війни Львів щодня стикається з чергами на реабілітацію.
Ветерани, поранені, люди після контузій, родини, які пройшли втрати – ця потреба не зменшиться після перемоги. Вона лише зростатиме з роками.
У нашій громаді, за прогнозами, до 100 тисяч ветеранів та членів їхніх сімей потребуватимуть різних форм допомоги та підтримки. Ідеться не лише про лікування, а про повернення до життя – фізичне, психологічне, соціальне.
Реабілітація ветеранів уже стала базовою інфраструктурою. Її неможливо створити за місяць або «закрити питання» одним ремонтом. Вона потребує планування, збереження і нарощування вже зараз. Саме тому продаж об’єктів медичного призначення в час війни виглядає неправильним і стратегічно хибним рішенням.
Ви можете отримати разовий дохід. Але водночас втратити простір і можливість швидко розгортати необхідні послуги там, де вони потрібні найбільше.
Конкретний приклад – триповерхова будівля колишньої онкополіклініки на вул. Єфремова, 59 у Львові (на головному фото). Львівська обласна рада внесла її до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, і у 2025 році продала з аукціону за 65,3 млн грн.
Львівська міська рада оскаржувала приватизацію. Аргумент був простий: такі об’єкти мають суспільну вагу, а їхня доля не повинна вирішуватися без участі громади міста. Суд першої інстанції відмовив, апеляція підтвердила це рішення у січні 2026 року. Місто готує касацію, але на цей момент можливість використати приміщення для реабілітаційних потреб втрачена.
Втім, навіть наявність судового рішення не знімає ключового питання:
Чи правильно продавати медичні заклади саме зараз – у час війни?
Область бачить у будівлі актив і ціну аукціону. Місто бачить щоденний попит на послуги: черги, запити від медиків і ветеранських спільнот, потребу в приміщеннях, які можна адаптувати швидко. Саме тому тут потрібна спільна стратегія – не ситуативні рішення.
Це питання довіри до влади. Ветерани та їхні родини оцінюють її через прості речі: чи є де лікуватися, чи є де відновлюватися, чи є зрозумілий маршрут повернення до життя?
Реабілітація ветеранів не складається з одного центру. Вона потребує мережі. Потрібні простори для фізичної терапії, ерготерапії, психологічної підтримки, денних програм, роботи з протезами, допомоги з поверненням до роботи. Для цього потрібні доступні площі. Поки будівля медичного закладу перебуває в публічній власності, громада може змінювати її функцію, запускати нові послуги, адаптувати під потреби, які виникають швидко. Після продажу все змінюється: місто або область можуть лише орендувати, викупляти назад або судитися. Це роки, вартість і залежність від волі власника.
Очевидно, що місто і область мають одну спільну задачу – повернути людей з війни до життя. Для цього потрібні рішення, які не руйнують основу майбутньої системи.
У час, коли реабілітація стає масовою потребою, продавати медичні заклади – означає зменшувати шанс на гідне повернення ветеранів.
І це вже не про господарку. Це про відповідальність.
Фото Вікіпедеї