Референдум на Збоїщах

Володимир Бєглов, 11 березня 201442433
Референдум на Збоїщах
Дискусії у Народному домі Збоїща

Раніше, коли на питання "Де ти живеш?" хтось із львів'ян відповідав "На Збоїщах", це викликало або регіт, або співчуття. Слово "Збоїща", окрім назви однієї з львівських околиць, за десятиліття отримало ще одне значення: бандитський, наркоманський, страшний район. Туди їздять за п'яткою трави чи на великий ринок "Галицьке перехрестя".

Але все змінюється. За останній рік слово "Збоїща" набуло і нового значення. Серед активної молоді цей далекий від Площі Ринок район тепер асоціюється із ледь не авантюрною ініціативою - тутешній Народний дім взялися відновлювати небайдужі молоді люди. За 12 місяців Збоїща перетворилися на mustsee для тих українських й іноземних туристів, які приїздять знайомитися з культурою Львова. Тут працювала кіношкола, відбувалися мистецькі зустрічі, святкували Великдень всім районом і т. д. Мало того! Дві молоді дівчини подорослішали на десятиліття, призвичаїлися до гідозепаму, але таки провели до Народного дому воду й каналізацію. Тобто вперше за всі епохи свого існування тепер можна попісяти в унітаз, а не в траву за поворотом. Ще - знайшли хлопців-архітекторів, які "за так" почали ремонт усередині приміщення.

Учора мені пощастило нарешті там побувати - цікавило, чим можна долучитися. Думав, що іду на презентацію звіту за рік. А виявилося, що це початок війни. Місцеві мешканці, яких представляли три літні жінки і один вусань, виступили проти змін. Хочу зауважити - нова команда Народного дому працює власне над проектом "Народний дім", тобто барів, більярдних салонів і борделів відкривати не збираються. Я перевірив. У відремонтованій теплій кімнаті виросла стіна нерозуміння. Головний лейтмотив: "Ми не віримо, що за 1200 гривень на місяць хтось може хотіти працювати на громаду! У вас вій інтерес!" Не жартую, це справді був основний аргумент трьох літніх жіночок. ...Не зважаючи на те, мені здається, що зараз найбільше терпіння й незламности мають проявляти саме молоді люди. Наївні, ідейні, пасіонарні хлопці і дівчата, не зіпсуті досвідом співжиття у великій радянській комуналці, - це і є єдина надія на зміни. Ні політики, якими б красивими вони не були, ні професори-академіки, як би не подобалося нам до них дослухатися, ні наші мами і тати, як би щиро вони не підтримували найкращих прагнень своїх синів і доньок, - ніхто з них не може стати ядром змін. Усі ці люди розумні можуть служити нашою опорою і нашим тилом, але, як співає Вакарчук, "нам з тобою своє робити, відкрити очі і далі йти". Оця незрозуміла ситуація з кримським референдумом, коли ми не знаємо, чи переможе тваринний фанатизм старушок і старічків, які хочуть над усе back to the USSR - це ілюстрація того, якою є картина світу умовної "електоральної більшости", що хоче або не хоче змінюватися... Іронія долі полягає в тому, що від бажань першого порядку цих теж (!) громадян України залежить доля всієї держави, всієї молоді, якій тут жити, провадити бізнес, розвивати науку, творити шедеври. Такий самий фанатизм, гострячи пазурі і печучи пляцки, демонструють і західноукраїнські жіночки. Ми й звинувачувати їх не можемо, за своєї молодости вони не мали такої можливости - змінювати світ власними зусиллями. За них вирішували усе, лишалося це приймати. Налякані усім новим, починаючи від намальованого ровера на фасаді Народного дому і закінчуючи джазовою музикою серед багатоповерхівок, вони починають свою боротьбу. Не вірять, приміром, що впроваджувати культурні програми хтось може просто хотіти (тобто без задньої думки на тому нажитися). Вони ладні швидше носити на руках місцевого галицького царька (читай - мажоритарника), ніж підтримати молодого-зеленого ентузіаста. Бо царьок привозить щороку хор ветеранів, а ці бач - кіна про Збоїща знімають. Бо царьок повинен демонструвати активність - аби за нього проголосували ще раз, а цим дівчатам це все для чого? Жіночки звикли, на жаль, жити "від Дня Матері до церковного празника", у своїх тепленьких зонах комфорту, де світ навколо змінюють свободівці і регіонали, а не вони самі.

От можна, звісно, сказати, що це само собою зрозуміло. Але вчора я це відчув фізично - коли зіткнувся з непробивною стіною нерозумінь й упереджень. Коли довелося захищати двох активних і ефективних культурних менеджерок від місцевих мешканців, які в упор не бачили нового туалету в Народному домі, зате страждали за прапорцями "Свободи" і баяном: "Не треба нам вашого ремонту! І стіни ви зробили надто білі!" Це той випадок, коли легше ходити в туалет на вулиці, але Шевченко з рушничком мають висіти на стіні і крапка!

Вся країна сьогодні - це нескінченні кримські референдуми, які постійно тліють і можуть спалахнути будь-якої хвилини. Незалежно від географії і конфесії. І це страшно. Як продемонстрували результати дослідження консалтингової компанії "pro.mova" і Львівської бізнес-школи, усі ми підтримуємо ідеали Майдану, але майже ніхто не готовий втілювати їх щодня. Хіба отакі Олі, Віки, Антони і Жанни, яким все одно не все одно. Тому щиро-щиро бажаю цим молодим і наївним воїнам змін - терпіння і незламности. А усіх інших треба просити про одне - моліться на мажоритарників, місіть болото на хресних ходах, печіть на празники пляцки, але не заважайте. Майбутнє - це не про вас, це про ваших діток і онуків.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Дискусія 3

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • romaniv maria 2 квітня 2014, 15:57

    Згодна,старші жіночки ,може, вже обпеклися на гарячому; але чому не можна
    і туалет, і джаз -і баян, прапорці ще й Шевченко стіні у рушничку?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Богдан Панкевич 1 квітня 2014, 22:57

    Пляцки можливо і автор деколи смакує, на Хресній ході молоді завжди дуже багато - зовсім не це є індикаторами застою і нафталінового консерватизму. Напевно то такий у автора образ вийшов. Зрозуміти тих жіночок можна - вони застрягли в ранніх 90-х, коли після довгої радянської епохи нарешті змогли повісити смурного в шапці Шевченка під рушничком, помацати пальцем живого депутата, котрий притарабанив патріотичний хор, а тепер - ще й натішитися партією "Свобода" котра ух-яка проти жидів. Добре підмічено - їм прогресу не потрібно, їх прийдеться потроху відсовувати - але демократично, якщо збереться більшість, котра за прогрес. Успіхів!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Довгань-Левицька Оля 13 березня 2014, 13:17

    класна стаття, абсолютно передає місцевий настрій) тітонькам лячно втратити свою совкову і комфортну ( безініціативну і бездіяльну) "автентичність". а діти і молодь там дуже відкриті і сміливі експериментатори. Збоїща вже змінились завдяки шальоОоному ентузіазму і виваженим крокам. Так тримати!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук